Містичний Звягель: що робив у нашому місті відомий чорнокнижник пан Твардовський

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 14.07.2018 07:14
  • 0

Загадкова фігура за століття втратила свої людські якості, обросла легендами та міфами, що зовсім забулися або навіть і не відомі на Житомирщині.

Нічне небо вкрите сивими хмарами, подекуди виринає кволий місяць з дрібними зірками. Височенні чорни сосни обступили дорогу з усіх боків іноді зі скрипом пригинаючись, щоб розгледіти, що ж робиться у них під ногами. Стривожений птах примарою зривається з гілки і шумно, лопочучи крилами, ледь не над самою головою, зникає у лісових нетрях. Час від часу чується незрозумілий чи то писк, чи то зойк – і ти сподіваєшся, що це якась деревина чи тварина, а не пропаща душа хоче виборсатися з міцних лещат верболозів.

Уявіть себе на місці запізнілого подорожнього, що не може сподіватися на веселе світло фар власної автівки, чи ліхтарі рідного міста, на приємну рівність асфальту і знайомі вже ями, на веселу музику з динаміків чи бадьору телефонну розмову.

Цього просто немає. Не існує. Не винайдено. Ви можете розраховувати лише на власні ноги, ноги вашого коня (добре якщо він є), непевне світло місяця, протоптаний курний шлях або занедбану бруківку, мугикання якоїсь пісеньки під власний ніс. Адже живете ви десь так в 1550-1560 роках. Друга половина XVI століття як-не-як.

Кого ви в час глухої ночі можете зустріти на своєму шляху мандруючи до Звягеля? В кращому випадку – нікого. Всі добропорядні люде вже давно поснули в своїх постелях, міцно зачинивши та перехрестивши двері та вікна власних осель. Лише в деяких родових гніздах розкиданих на просторах прадавнього Полісся та Волині чадить вогонь, тріпочучи від темних думок в головах шляхтичів.

Що поєднує пана Ходачківського, пана Долинського, пана Ясинського та пана Гозьського? Окрім взаємної неприязні, що межує зі сліпою люттю вони поєдналися тонкими інформаційними нитками павутини, якою вміло та дбайливо огорнув їх пан Твардовський.

Загадкова фігура останнього за століття втратила свої людські якості, обросла легендами та міфами, що зовсім забулися або навіть і не відомі на Житомирщині. Нам більш відомий німець Фауст, який завдяки твору Йоганна Гете мандрує століттями. Проте, у доктора з Лейпцига, був колега – Твардовський, який мешкав у Кракові, і мав не менше пригод.

Чого варті лише його маніпуляції з магічним дзеркалом, завдяки якому король Польщі Зигмунт ІІ Август зміг побачитися з духом померлої Барбари Радзивілівни? В подальшому це дзеркало було пошкоджене Наполеоном, який побачив невтішний кінець своїх планів, проте сам артефакт до цього часу зберігається в ризниці костьолу м. Вегруві.

У м. Бидгощ в 1560 році пан Твардовський з’явився під гучні овації величезного натовпу на гарному золотому… півні. У місті чаклун розвернув активну діяльність займаючись лікуванням людей і тварин, робив багато заклинань за гідну оплату. Ще однією подією стало омолодження бургомістра! Як каже легенда, молода дружина після довгих розмов та перевірок зрештою впізнала чоловіка. І зажили вони довго і щасливо.

Але чи міг цей чарівник блукати в наших краях?

Польсько-литовські унії пов’язували дві держави. В повітрі зависло питання ще більшої інтеграції, яке зрештою вирішилося у вигляді народження Речі Посполитої у Любліні 1569 року. Звичайно, що шукачі пригод, різноманітні авантюристи і до об’єднання вільно перетікали із Заходу на Схід і у зворотному напрямку. Якщо поглянути на мапу тих часів, можна побачити, що наші землі знаходилися ледь не по середині південної частини федерації. Та й шлях на Київ, який поряд з Краковом та Вільно, міг би стати одним зі стовпів державності, проходить через Звягель.

Якщо ж керуватися цифрами, то від Кракова до Бидгоща – 468км, до Новограда – 635км. І не близько, і не далеко.

Талант письменника Валерія Шевчука органічно вписав легендарного пана Твардовського в життя Волині та Звягельщини. З ним я й познайомився у творі "Сиві хмари", гортаючи пожовклі сторінки книги українського історичного оповідання "Дерево пам’яті" палітуркою якого посмакував якийсь бібліотечний шашель.

На відміну від історичного розмитого персонажа перед моїм поглядом постала унікальна в своїх здібностях людина, яка, проте, свої таланти перетворила на чорні справи. Він цілком цинічно та логічно керує низькими інстинктами та бажаннями оточуючих. Він ходяча чорна Вікіпедія, інформаційний портал DarkNetу. Власне, всі, хто звертається до нього підсідають на небезпечну гру, ставкою в якій є власне життя, життя родини, добробут, честь. Все досить прозаїчно, без жодної містики. Він жорстко напивається в звягельській корчмі старої Ганни (про відьмакування якої пошепки переказували містяни). Його слуга нап’ється у мотлох в більш дешевому шинку. Проте кожен на своєму рівні дізнається купу цікавого з п’яного базікання безпорадних потопельників у власних гріхах.  Вміле використання почутого роблять пана Твардовського корисним для всіх, його певною мірою оберігають, і при цьому з нього кпинять – якийсь надто вже обскубаний шляхтич.

І якщо у легендарного краківського чорнокнижника – підписання угоди з тим, чия ім’я не промовляють в добропорядних родинах, дає зрозуміти про сумну долю душі після смерті. 

То у літературного героя накопичення негативу відкриває прижиттєвий абонемент у пекло.

Дивно, але в оповіданні взагалі немає позитивних персонажів. Кожен герой цілком заслуговує на ту долю, до якої радо біжить розставивши широко руки. Сам Звягель постає у вигляді якогось брутально-карнавального міста: збуджене очікування ярмарку, кривава корида на центральній площі, вогнища навколо яких звичайні містяни від ситної їжі та питва перетворюються у вакханський натовп.

У цей час з механічною точністю у навколишніх маєтках реалізується зловісний і кривавий сценарій запрограмований паном Твардовським. Лише декілька фраз промовлених у жадібне і люте вухо здіймають вихор, що з корінням вириває цілі роди, переорює долю людей. З акторів-виконавців, що вважають себе головними героями власної гри, створює хиткі декорації, які зникають у череві власними руками створеної стихії.

А пан Твардовський?

Класичний краківський чаклун за спеціальним пунктом угоди з ворогом людства віддавав свою душу у вічне користування останньому лише при перебуванні в Римі.

Звичайно, що під жодним приводом шляхтич не збирався у Вічне місто. Проте він в час чергової пиятики потрапив у корчму "Рим", де й був загарбаний потойбічними силами. Щира молитва допомогла вирватися від безумовної загибелі, проте не повернула на Землю. За однією легендою він плине в хмарах, за іншою – живе на місяці. Звягельській варіант тяжіє до наукового бачення з елементами містики, коли в час клінічної смерті свідомість людини споглядає власне тіло та навколишню метушню з безмежної та спокійної висоти. Зрештою, і літературний, і легендарний пан Твардовський втрачають зв’язок між світами і стають вічними блукальцями між Небом і Землею.

Нам же лишається життя. Іноді, зустрічаючи в лісі зарослі пагорби ми й уявити не можемо, що 400-500 років назад тут було сповнене радістю і сміхом обійстя, бігали діти, жінки порпалися біля печей, стомлені чоловіки поверталися у рідні стіни. Чому зникли їхні поселення? Про це прошепоче нам вітер забутою мовою і прокричить нічний птах над забутими могилами. Чи повисихали прадавні русла раніше повноводних річок, чи продовжують котити свої води як і сотні-тисячі років назад? Про це варто спитати у сосен, які нашіптують прадавні легенди запізнілим мандрівникам, що розглядають під непевним світлом місяця бруківку нічної дороги з Рогачіва до Кам’яного Броду чи Смолдиріва.

Коментарі:

Останні новини