«Вовка боятися – колоритного Закарпаття не побачити!»: як я відвідала столицю лозоплетіння

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 03.09.2017 00:00
  • 0

Юлія Данюк у серпні подорожувала Західною Україною. І одним із місць, яке вона відвідала, було маленьке село Іза Хустського району.

 Фото автора

«Уявляєте, там на городах замість звичних для нас картоплі, моркви та капусти росте лоза», – каже вона. – Кошики, візочки для ляльок, крісла-гойдалки, справжнісінькі набори меблів, клітки для птахів, вулики, інтер’єрні вишукані дрібнички – все це знаходиться на постійній «торговельній виставці», яка діє обабіч траси. Ізу вважають українською столицею лозоплетіння. Зародився промисел закарпатців у кінці ХІХ століття, справа пішла з легкої руки Івана Кашка. Він навчив лозоплетінню своїх синів і кількох односельців. Вироби продавали на ярмарках у Хусті, чудовий екологічний товар швидко розкуповували.

 Фото з архіву Юлії Данюк

Рукотворні речі користувалися попитом, міцні легкі кошики завжди були потрібні у господарстві. А яка чудова й необхідна кожній родині сплетена з лози колиска! Вистелена полотном, а під ним м’якеньким сіном, перемішаним ароматними сухими м’ятою, чебрецем, чорнобривцями, вона захищає маля від усіх «дитячих» неприємностей. Мами, які розжилися плетеною колискою, уникають багатьох проблем. Деякі мудрі батьки від сучасного візка залишають лише основу з колесами, кріплячи до нього виріб з лози. Річ у тім, що майстри лозоплетіння виготовляють речі на замовлення. Вони охоче спілкуються з клієнтами і пишаються тим, що в Ізу вчащають іноземці.

Уже на початку ХХ століття багато незаможних жителів Ізи були зайняті ремеслом лозоплетіння, цілими родинами плели. Влітку селяни готували лозу, корували її, фарбували, а взимку бралися до основної роботи. Цей промисел поступово вдосконалювався. Нині у закарпатському поселенні майстри створюють справжні шедеври. Лише у неділю всі селяни простують до церкви та стежать, щоб ані роботи, ані торгівлі у селі не було. Подейкують, що навіть місцеві священики у вільний від відправ час займаються лозоплетінням. Що цікаво, зрізати гілки все село вирушає на свято Покрови Богоматері. Зі свіжої лози неможливо нічого зробити, бо надто легко ламається. Щоб вона стала гнучкою, її кілька годин виварюють у великому казані. Потім чистять, підсушують і на декілька місяців залишають у коморі, як кажуть місцеві жителі, вистоюватися. Хочете зазирнути у чужу комору – їдьте в Ізу, варто лише зупинитися біля першого-ліпшого подвір’я і вас посвятять у весь процес виробництва».

 Фото з архіву Юлії Данюк

Чому стартуємо Закарпаттям? Через Новоград-Волинський прямо до Хуста проліг автобусний маршрут «Київ – Хуст». Із Житомира автобус вирушає о 19.00. Я потрапила в цей автобус випадково і, можна сказати, вдало. Салон був чистим, сидіння – зручними, а екіпаж – привітним і нежадібним. По дорозі зупинялися рідко, але від «підібраних» пасажирів грошей не вимагали. Єдина незручність – салон був напівпорожнім і автобус розгойдувало на повітряних подушках. Але, як кажуть, вовка боятися – колоритного Закарпаття не побачити!

 

Коментарі:

Останні новини