"Бачити, як хтось помирає, страшніше, ніж на передовій": формула доброзичливості від Ігоря Лук'янця

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 28.12.2017 15:38
  • 0

Колишній солдат 30-ї Новоград-Волинської механізованої бригади Ігор Лук’янець допоміг бійцю з передової. Наш земляк відмовився від необхідних йому самому волонтерських десяти тисяч гривень на користь тяжко пораненого Олексія з позивним "Сокіл".

У недалекому 2014-му  шокуючими знімками Ігоря з госпіталю був "закиданий" увесь інтернет. На той час 26-річний військовослужбовець після тяжкого поранення на Луганщині так вперто тримався за життя, що навіть медики повірили у неймовірне. Те, що Ігор вижив, прагматичні ізраїльські лікарі називали не інакше, як дивом.

Місяці жорстоких страждань у госпіталях закарбувалися у пам’яті його матері, коханої та самого Ігоря назавжди. Результати участі в АТО також залишилися назавжди – він інвалід АТО І групи. Сепсис, перитоніт, поранена нога, зрешечений осколками живіт, повністю видалена брюшина (пластичні хірурги брали шкіру з ніг), відсутність товстого кишківника (залишилася частина тонкого) – такий чорний букет подарувала Ігорю війна.

Через те, що здоров’я серйозно підірване, молодому чоловікові доводиться час від часу лягати на обстеження у Київський військовий госпіталь.
Частину грудня Ігор провів саме там.

"Сюди краще ніколи не потрапляти, щоб не бачити скалічених людей і доль, – розповідає Ігор Лук’янець.

Нещодавно зустрів волонтера Олексія, який підтримував мене під час перебування в Ізраїлі. Він запропонував мені на лікування десять тисяч гривень. Від імені організації, яку я очолюю (прим. авт. – Новоград-Волинську міськрайонну організацію Всеукраїнського союзу ветеранів АТО), передав госпіталю цю суму разом з милицями, протезами та іншими необхідними пораненим бійцям предметами, придбаними на благодійні кошти. Сподіваюся, що гроші підуть на лікування Сокола, він уже рік у тяжкому стані. Бачити, як хтось помирає, страшніше, ніж опинитися на передовій".

Колишній командир взводу Лук’янця, АТОвець, депутат діючої районної ради Сергій Захарчук підтверджує безстрашність Ігоря:

"Наш взвод складався з людей мирних професій (прим. авт. – сам Сергій Захарчук – лісівник, його покликання – вирощувати сіянці і відновлювати ліси).

Ігор Лук’янець служив у Косово, він потрапив до нас як людина з військовими навичками, і на нашому тлі виглядав професіоналом.

Ігор оператор-навідник, а ще водій потужної техніки на зразок "Уралів". Я вважав би щастям службу з ним, якби не страшне поранення. Після повернення з Косово українські вояки створювали блокпости між Старим Айдаром і Сєверодонецьком. На професіоналів полювали снайпери. Снайперська куля дісталася й Ігорю".

Ігор пригадує, що напередодні пекельного липневого дня рвався у відпустку, – навесні 2014-го заручився. Відпустку дали, але нічим було дістатися до бази, зламався автобус. Замість того, щоб вирушити на мирну територію, після нічного чергування у якусь фатальну мить погодився йти у розвідку. У середині липня їхній блокпост постійно поливали з мінометів. Противник облаштувався на території колишньої військової частини, вибити його з бункера здавалося нереальною справою. Потрібно було вибрати інші місця для українських позицій на околицях Луганська.

Начальник штабу Валентин Федичев пояснив завдання: "Необхідно походити під носом у ворога і обстежити територію".

Окрім Ігоря, у розвідку пішли сам майор Федичев та сержант Максим Супрун.
Завдання виконали, та на зворотному шляху нарвалися на ворога. Ігор прикрив Федичева, але сам відкотитися у безпечніше місце не встиг. На щастя, нашим військовикам, які вчасно прибули на БМП, у прямому розумінні «з боєм» вдалося забрати розвідників.

Ігоря терміново доправили у Харків. Далі був Київ та Ізраїль. До двобою Лук’янця зі смертю підключилися люди доброї волі. І хоча вдалося назбирати колосальну суму, коштів не вистачало. Інтернет й досі зберігає прохання волонтера Мирослави Барчук: "Ігор ішов на поправку, вже почав робити перші кроки, але тиждень тому раптово стало гірше. Знову довелось повертати його в реанімацію і видаляти розрив на кишківнику. Зараз на рахунку в клініці "мінус", операцію робили і нині лікують у борг".

Ігор засвоїв уроки війни, він прочитав історію свого лікування у переписці волонтерів, адже довго був непритомним. Це справді неймовірно: двадцять п’ять операцій і п’ятдесят підтягувань швів під наркозом! Зараз продовжує боротися з наслідками ураження, він один на мільйони вижив з такими страшними пораненнями.

Ігор Лук’янець довго не може стояти і пересувається повільно, але наш солдат з високим званням "Нескорений" живе, не впадає у відчай, цінує кожен день і прагне допомогти іншим.

З власного досвіду знає про проблеми, з якими стикаються хлопці після повернення із зони АТО, тому погодився очолити міськрайонну організацію Всеукраїнського союзу ветеранів АТО. Його історія продовжує вражати навіть бувалих людей, але попри всі випробування Ігор зберіг свої головні риси: людяність, порядність, доброту.

 "Ігор дуже добрий і скромний, – каже дружина Валентина. – Небесну блакить своїх очей він ховає у віях. Не тому, що чогось соромиться, – такий у нього характер. І хоча ми зараз не розкошуємо, ніколи не спадало на думку використати якісь кошти благодійних фондів чи волонтерів на себе, зовсім навпаки. Ігор за те, щоб кожна копійка надходила саме тим, кому найпотрібніше. Не хочеться високих слів, але взаємодопомога простих людей справді стала головною цінністю у нашому житті. Ігор завжди готовий поділитися останньою крихтою, і якби він був іншим, я б його так не кохала.

На щастя, у нас дуже багато друзів. За підтримки міської влади ми придбали за державні кошти квартиру. Громадські активісти з місцевого осередку Братства ОУН-УПА допомогли облаштувати її, окрім того, вони постійно підтримують Ігоря, не дають йому "потонути" в інтернеті".

Наостанок: на мої "дурні" запитання "навіщо віддав вкрай потрібні на лікування самому гроші" і "навіщо пішов в АТО, маючи вищу економічну освіту" Ігор Лук’янець відповів скупо: "А як по-іншому, по-іншому не можна".

Коментарі: