99-річна Катерина Гордійчук: "Через півпуда проса батька загнали у Сибір"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 12.04.2018 18:00
  • 0

Про війну, важку роботу на торф'янику і смертельну містику числа "76" для її родини Novograd.city розповіла довгожителька з Тальків Катерина Захарівна Гордійчук.

Коли чуємо або читаємо інформацію про старожилів – наші почуття з легенького подиву переростають у патріотичну гордість за те, що саме в легендарному звягельському краї живуть такі поважні люди, яким залишається, всього-на-всього, руку подати до столітнього рубежу прожитого життя.

Зачасту доля посилала їм складні життєві дороги, нелюдські суспільно-побутові випробування та жахливі історичні події. Але ці люди завжди мали належну витримку, життєву мудрість і неймовірно міцне здоров’я, бо пережити те, що вони пережили, з сучасного погляду здається фантастикою.

Серед унікальної кількості глибоко шанованих старожилів нині живе в с. Тальки Катерина Захарівна Гордійчук, якій, згідно з документами, першого квітня виповнилося 99 років.

Щоправда, Захарівною її нарекли документально, а реально вона повинна мати батьківство Зафеївна (чи Зафіївна). Був такий абсурдний період в історії нашої держави, коли Болеславів "перехрещували" на Борисів, Томашів – на Тимофіїв, тож і Зафей став Захаром.

У період колективізації родину силоміць переселили у Барвинівку

Народилася Катерина Захарівна у далекому 1919 р. на хуторі Луб'янка (під сучасною Яворівкою) в родині звичайних селян, які від діда-прадіда займалися нелегкою хліборобською справою.

У період колективізації сім’ю силоміць переселили в Черницю (теперішню Барвинівку), бо там формувався колгосп.

Довгий вік життя багато чого стер з пам’яті бабусі Каті, але в процесі розмови гарну нагадувальну інформацію давали її дочка Ніна Адамівна, 1943 р. н. і син Михайло Адамович, 1939 р. н.

Тож у пам'яті старенької з'являлися ті далекі минулі події, на які вона інколи реагувала фразою: "Страшне всяке було – не треба згадувати".

Батька засудили і відправили в Сибір, бо трішечки (півпуда чи пуд) приховав проса, щоб не вмерти з голоду, а підлий донощик повідомив "куди треба".

Коли належно розібралися, то батька відпустили. Майже всю дорогу йшов пішки із далекого Сибіру – аж ноги опухли.

Замість занять у лікнепі – пряжа і ткацтво

Освіти ніякої Катерина Захарівна не здобула. Двічі або тричі ходила на заняття лікнепу, але мати Тодоська заборонила, ще й насварилася: "А холера в твою маму! Ти будеш там сидіти, а прясти і ткати хто буде?!". Але мати найбільше, мабуть, переживала за те, що там, у лікнепі, є багато хлопців.

Щодо навчання дочка Ніна Адамівна пригадує слова діда Філя (Феофіла): "Які ви, діти, дурні, що не хочете вчитися, якби я був молодший – вступив би до інституту". Він дуже любив читати листочки з календаря, приказуючи, яке в них все цікаве. Навіть сварився, якщо з календарем хтось "не так" поводився.

До заміжжя Катерина Захарівна працювала на черницькому торф'янику, де різали і сушили торф для Кам'янобрідського фаянсового заводу. Згодом зустріла гарного парубка Адама і десь у 1937 р. молодята побралися. Вінчання в церкві не було, бо в суспільстві тривав період атеїзму і богоборства. А вже в 1939 р. у молодят народився син Михайло.

За свідченнями старожилів, і це підтверджує баба Катя, в Тальках голоду не було. Ні 1933 року, ні 1946-1947 рр. Навіть незаможні люди не вмирали голодною смертю. Багато хто ходив у Західну Україну на заробітки і там добував шматок хліба.

Друга світова: від смерті врятував блеф місцевого партизана

Війна 1941-1945 рр. хоч і не проявилася в жорстоких баталіях, але не обминула. У Тальках стояли німці. У лісах діяли партизани. Давали про себе знати й поліцаї. Чужі і місцеві. Одного разу в Катерини Захарівни життя зависло на волосинці. Хтось доніс поліцаям, що в жінки є гарний костюм і ще якісь цінні речі (звичайно, це було, але вона його надійно закопала). Вони не забарилися. Прийшли і поставили вагітну жінку під "стінку" для розстрілу.

У в цей час на її горищі переховувався місцевий партизан Сава Козій. Почувши наміри поліцаїв, Сава Опанасович зліз із схованки і, підійшовши до німецьких холуїв, гукнув: "Гей, хлопці, злазьте-но з горища! Ми зараз розберемося з цими "командирами!". Почувши таке, поліцаї дременули, рятуючи власну шкуру. Звичайно, на горищі нікого не було, але такий винахідливий блеф партизана врятував життя не тільки Катерини, але й ще не народженої тоді Ніни Адамівни.

Чоловік Адам на фронті не був через покалічену в дитинстві ногу і разом з сім'єю переживав воєнне лихоліття. Та й післявоєнна відбудова не легшою була. Доводилося дуже багато працювати. Наводячи мамині спогади до пам’яті, дочка Ніна, розповідаючи, підкреслює:

– Якби теперішню жінку змусили так працювати, як тоді, я навіть не можу уявити трагізму її долі, бо щодня треба було йти і норму виконувати, а після роботи ще й вдома працювати до свічки чи каганця, прясти, ткати, – ділиться спогадами донька довгожительки.

Якщо день не вийдеш на роботу – бригадир на порозі з погрозами і матюками

– У хаті пилюка, костриця, а як сильний холод, то й теля, поросят вносили, щоб не замерзли. Робота була всім, навіть діти не сиділи без діла. Якщо день не вийдеш на роботу – вже й бригадир на порозі з погрозами і матюками.

Зараз люди, як пани живуть, що хочуть, те й роблять, і ніхто їм не указ.

За вареною кукурудзою, соняшниковою макухою (бо лляна несмачна), картоплею в мундирі та іншою нехитрою трапезою і дорослі, і діти долали скрутне життя, будуючи епоху "розвинутого соціалізму". Про це можна багато розповідати і ніколи не допустити, щоб те страшне минуле не повторилося для нащадків.

Передчасно, через важку хворобу, як вона сумно каже, Бог забрав сина Миколу Адамовича, 1941 р. н., чудового токаря Новоград-Волинського машзаводу, який мав, крім доброї слави, поваги, місцевих відзнак, ще й державні нагороди.

"76" – містичне число для родини Гордійчуків

Якесь недобре містичне число "76" переслідувало родину Гордійчуків: мати померла на 76 році життя, батько – теж і зять Михайло, чоловік Ніни Адамівни, теж у 76 років.

Усе своє довге життя бабуся Катерина багато і важко відпрацювала в рільничій бригаді на різних роботах. Лише перед виходом на пенсію два роки доглядала колгоспних телят. Домашні роботи виконувала, коли їй минуло і 90.

Останніх кілька років вже не працює. За все життя мала лише одну-єдину недугу: дуже заболіла права рука, навіть довелося лікувати.

Раніше Катерина Захарівна любила дивитися телепередачу "Судові справи", але вже протягом трьох років зовсім не дивиться телевізора, бо погіршився зір. Зараз бабуся з ліжка встає, може йти, якщо є за що триматися або хтось підтримує. З апетитом теж усе в нормі.

Радісні і щасливі моменти для бабусі Каті настають, коли в домівку завітає хтось з 9 онуків, 17 правнуків чи 6 праправнуків. Довгожителька зізнається, що жити вона вже втомилася і організм біологічно зносився.
Але такій поважній бабусі Катерині Гордійчук дуже личило б дожити до ста років на радість своїм нащадкам.

 

Коментарі:

Останні новини