Чому Лотфі Бен Марзук переїхав в Новоград і що мріє тут зробити

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 21.04.2018 11:00
  • 0

Сьогодні Novograd.city знайомить вас із неординарним Лотфі Бен Марзуком, директором магазину "4 сезони". Який, до речі, дуже популярний серед жителів міста і району.

Народився Лотфі 1981 року в Тунісі, де минуло його дитинство та шкільні роки. Після школи деякий час юнак навчався на економіста, та батько бачив сина інженером. В арабських країнах російську та українську освіту вважають дуже якісною, саме тому в нас так багато іноземців здобувають освіту. Лотфі не став винятком. Хоча спершу перед ним стояв вибір: поїхати на навчання до Росії чи України.

 Інна Попова

Усе ж, за порадами друзів, він вирушив навчатися до нашої країни. За направленням з Києва у 2003 році Лотфі вступив до Донецького національного технічного університету на спеціальність "Програмування". Ще навчаючись на першому курсі, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Знайомство було абсолютно випадковим. Учителі, що навчали іноземців української мови, радили їм більше спілкуватися з українцями. Саме так у гуртожитку вони й познайомилися.

– Лотфі, як ви почали спілкуватися, адже між вами була не лише різна віра, а й мовний бар’єр?

– Спершу ми розмовляли за допомогою французького словника. Він був нашим посередником (сміється).

Тоді це не було для нас перепоною, а зараз, згадуючи це, не розуміємо, як ми це витримали. Ми багато спілкувалися, гуляли вулицями. І коли вже я зрозумів, що вона стане моєю дружиною, пішов знайомитися з її батьками. Я хотів відразу з ними познайомитися, але Яна соромилася. Вони мене сприйняли досить добре, звісно, багато розпитували, хвилювалися, але ніякої неприязні не було.

– А як у Тунісі святкують весілля? За чиїми традиціями відбулося ваше?

– У нас прийнято одружуватися в мечеті. Тому спочатку ми пішли до мечеті, а вже потім до РАГСу, це було в 2006 році. Звісно, були присутні і рідні Яни. У Тунісі до міжнаціональних шлюбів ставляться звичайно. Для нас головне, щоб людина була хорошою. Саме так я і обрав собі дружину. 

Лотфі із дружиною Яною Фото з архіву Лотфі Бен Марзука

– Якою мовою розмовляють на вашій батьківщині?

У школі ми вчимось французькою. На вулицях у нас лунає своєрідний суржик, суміш французької та арабської мов. Як іноземну я вивчав італійську мову, а обов’язкова до вивчення в школі – англійська. Загалом, я знаю шість мов, ще російська та українська. До речі, українська та італійська вважаються наймилозвучнішими мовами в світі. Я з цим повністю погоджуюсь, це найгарніші мови.

– У вас троє дітей, розкажіть про них, якими мовами вони розмовляють?

– Найстарша донька – Аміна, їй 8 років, Адаму – 5, а найменшому Семі – 3. Вони розмовляють російською та українською, ходять до школи та в садочок. Удома я намагаюся навчати їх арабської. Хоч вони ще маленькі, але базові знання вже мають.  

Аміна, Адам і Семі  Фото з архіву Лотфі Бен Марзука

– Розкажіть трохи про вашу віру.

– Віра ісламу така ж, як і всі інші, просто важливо її розуміти, відчувати, що тобі це потрібно. Віра, як на мене, дарує щастя. Її не можна нав’язати, її потрібно осягнути самому. Вона має деякі правила, яких ми дотримуємось. Ці правила ніяк не обмежують нашу свободу чи якісь бажання. Найголовніше, чого ми дотримуємось, це: робити добро та не брехати, хоча це має бути в серці кожного. 

Ми не вживаємо алкоголю, не їмо свинини, ну і ще є деякі заборони в їжі, не можемо торкатися чужих жінок. Ми від цього не відчуваємо дискомфорту, це для нас нормально.

5 разів на день виділяємо кілька хвилин для молитви, це обов’язково. Вона допомагає відгородити себе від проблем, розслабитися та скинути весь тягар, що на тобі лежить. З часом ми бачимо, як молитва впливає на наше життя. Вона заспокоює, відволікає, і це ще більше надихає, надає сил. Загалом же, ми живемо як усі: гуляємо містом відпочиваємо, спілкуємось.

– Дружина після весілля прийняла іслам?

– Яна прийняла іслам вже як ми три роки були одружені. Це було наше спільне рішення задля злагоди в сім’ї, адже коли чоловік і дружина різної віри, дуже важко налагодити гармонію в родині. Носити хіджаб (головний убір, що покриває волосся та шию), було її особистим рішенням. Я ні до чого не змушував її, це залежить від духовного стану.

– А ваші діти до якої віри належать?

– Ще в пологовому відділенні вони були посвячені в іслам. Обряд посвячення я проводив сам особисто, ще в родовій залі.

 Фото з архіву Лотфі Бен Марзука

– Коли вирішили залишити Донецьк?

– Ми жили там більше 10 років. Я працював в різних сферах. А в один момент я побачив незвичні речі, людей зі зброєю. Я відчув, що будуть зміни, відчув, що нам потрібно звідти їхати. Ми зібрали речі і поїхали до Тунісу, жили там 5 місяців. Потім від друзів дізналися, що в Україні безпечно і повернулися, тільки вже не в Донецьк. Ми жили в багатьох містах України, багато подорожували. Загалом я відвідав майже всі великі міста України.

– Що привело вас до Новограда?

– Ми багато подорожували, жили в друзів, шукали себе. А в Новоград нас завела робота – тут я директор магазину. Я працював у такому ж магазині в Києві, а потім з відкриттям переїхав до Новограда і керую ним.

– Що відрізняє Україну і Туніс?

– Насамперед це ставлення до життя. У вас усе простіше, на моїй батьківщині все інакше. Як тільки я приїхав, для мене було дивним ставлення українців до іноземців, людей інших національностей. Дехто нас просто не сприймав. У Тунісі такого немає.

– Побутує думка, що дружини арабів не можуть виходити з дому та не мають ніяких прав. Чим займається Яна?

 Фото з архіву Лотфі Бен Марзука

– Моя дружина в Новограді ще активніша, ніж я. Вона реалізовує себе як кондитер. Їй це до душі. Вона весь свій час, окрім дітей, присвячує кондитерству: пече на замовлення, проводить майстер-класи, експериментує, навчається. Дружина не має сидіти вдома, як на мене, вона теж повинна реалізовувати себе. Віра – в серці, тож вона не має тебе обмежувати в спілкуванні чи в реалізації. Жінка створює затишок у домі, а мені здається, їй буде важко це робити, якщо вона буде замкнена в чотирьох стінах.

– Як проходить ваш звичний день?

– Я прокидаюся до сходу сонця і читаю молитву, намагаюся зранку прочитати декілька сторінок Корану. Потім дивлюся або читаю новини, відводжу дітей до школи та садочка.

Далі – робота і різні справи. Ввечері, якщо змога, забираю дітей, коли зайнятий, то забирає дружина. Після всіх справ ми намагаємось піти на вечірню прогулянку.

– Які місця вам найбільше подобаються в Новограді й Тунісі?

– У Новограді я обожнюю фортецю. Полюбляю з друзями чи з родиною посидіти і поспілкуватися там. Чудове місце. А Туніс, як на мене, – найкраще в світі місце. Я б радив кожному відвідати хоч раз Сід-Бу-Саїді. Це кафе на горі, де з одного боку море, а з іншого – відкривається чарівний краєвид на місто, що пофарбоване білими та блакитними фарбами.

Сід-Бу-Саїді

 

– Часто відвідуєте Туніс?

– Рідко, але плануємо і дуже хочемо. Їздимо частіше влітку, тоді збирається вся родина разом. У мене є брат і сестра, батько ще живий, він завжди радий нас бачити.

– Поділіться планами на майбутнє?

– Планів дуже багато, і вони цікаві.

Найперше, що хотілось би, створити арабську общину тут, у Новограді.

У нас теж є релігійні свята, як і у вас, якби була в місті община, ми б могли святкувати їх як годиться. Ще мрію створити Speaking Сlub. Це було б зовсім не схоже на звичну школу. Ми не будемо нічого навчати, а просто спілкуватися. З власного досвіду знаю, що так найлегше вивчити іноземну мову.

– Які свята у вас відзначають?

– Найближча найбільша подія – місяць Рамадана (Прим. автора – дев'ятий місяць мусульманського календаря; цей місяць є найважливішим і найурочистішим для мусульман – протягом усього місяця дотримується суворий піст), людина має очиститися на 100 %. Ми тримаємо піст. Зранку до ночі ми не їмо, а вночі у нас вже більш звичне життя. В арабських країнах у цей місяць день і ніч міняються місцями. Вдень мало кого можна зустріти на вулиці. Тут у цей місяць ми намагатимемось їздити до Києва, тому що там є арабська община, мечеть і більше умов для святкування наших релігійних свят.

– Розкажіть про ваші захоплення.

– Я дуже люблю грати в великий теніс, діти мої теж ходять на тренування. До речі, у нас в місті є чудовий тренер з цього виду спорту. Це не лише моя думка, мені є з чим порівнювати.

– Яка ваша улюблена книга?

Я не так багато читаю, але є книга, яку я вже декілька разів перечитував, це – "Планета для людей", автор Антуан де Сент Екзюпері. У ній є чого повчитися.

Фото обкладинки книги

– А як щодо страв?

– Тут, в Україні, мої улюблені – пельмені та млинці, а зі страв моєї батьківщині я просто обожнюю кус-кус.

 Кус-кус

– Ви багато подорожуєте, яке місто України запало в душу?

Найбільше мені подобаються Чернівці. Не лише своїми місцями та природою, а й людьми й атмосферою. А ще я дуже люблю с. Гульськ за його природу, у нас там багато знайомих. Узагалі нам дуже подобається Новоград, тут гарні люди, які добре ставляться до нас. Будь-яка віра вчить робити добро та жити в мирі, ми в своєму житті намагаємось дотримуватися цих правил. Тому дуже хочеться натомість отримувати те ж саме.

Коментарі:

Останні новини