5033 метри над рівнем моря: як хлопець з Ореп Олександр Суворов піднявся на гору Казбек

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 16.07.2018 19:07
  • 0

Про підготовку та свої емоції Олександр розповів Nоvograd.city.

До сходження на Казбек він готувався майже рік, мав їхати ще минулого літа, проте не склалося. Одяг, взуття, спорядження, переліт, документи — це задоволення не з дешевих. Насамперед потрібно підготувати себе, адже це висота, де розріджене повітря, тому стає важче дихати, і тиск, який постійно призводить до головних болей.

"Щоб уникнути цього потрібно при підготовці більше ходити швидким темпом. Проте на будь-яку вершину не можна швидко підніматися, бо організму треба адаптувався до висоти поступово. Це все для того, щоб уникнути запаморочення та нудоти", — порадив Олександр.

З села Степанцмінда, з якого і починається маршрут на цю славнозвісну гору, дехто піднімається за день на висоту 3800 м над рівнем моря, але тоді в багатьох виникають проблеми зі здоров’ям. Окрім нудоти та запаморочення, при швидкому підйомі й неправильній акліматизації можна спровокувати й набряк легенів.

"Ми з напарником вирішили все робити поступово: спершу піднялися на висоту 2300 м до монастиря, там акліматизувалися та відпочили. Наступного дня вийшли на 3000 м за перевал "Себерце". І лише на третій день піднялись на висоту 3800 м (метеостанція). Далі було два акліматизаційні виходи на висоти 4200 та 4700 м".

"Підйом на вершину триває близько 9 годин з висоти 3800 м над рівнем моря. Я ж поставив собі за мету швидкий підйом і спуск, оскільки йшов сам, тому й піднявся та спустився за 7 годин. Люди, з якими за попередні 5 днів встигли потоваришувати, здивовані моїм результатом, а я щасливий".

На вершину довелося сходити двічі: вперше Олександр піднявся сам, напарнику було зле. Через день той відпочив і вони йшли разом.

"До поїздки доводиться довго готуватися, продумувати кожну деталь, бо це інша і чужа нам країна. Все необхідне має бути з собою — від батарейки до намету. Це хвилювання та метушня, однак ніщо не порівняти з відчуттям на горі. Крім тебе ніде нікого немає, ти стоїш посеред хмар, віє морозний вітер, коли внизу спека. Ці емоції та враження не описати ні словами, ні передати на фото чи відео. Відчуваєш себе просто неперевершено. Це потрібно відчути хоча б раз, тоді ти не зможеш більше зупинитися. Коли закриваю очі, досі уявляю себе там. Відразу стає на душі так добре і легко".

Загорівся туризмом та альпінізмом Сашко ще в школі. Коли навчався у 5 класі Орепівської школи, дуже хотів зі старшокласниками їхати на змагання з туризму. З 8 класу він почав ретельно вивчати всю майстерність туристичних навичок альпініста, їздити на змагання й перемагати.

Після школи вступив до Житомирського державного технологічного університету на факультет радіотехнологій. Та, на жаль, всі, з ким цікавився туризмом у школі, пороз’їжджались по різних містах, а в університеті не було змоги цим займатись. Лише після закінчення ВНЗ разом із другом поїхали в Дениші неподалік від Житомира. Там знову згадав своє юнацьке захоплення та вирішив перетворити його у щось серйозніше.

3 2012 року Олександр почав самостійно вивчати скелелазіння, технічну підготовку, навички туризму та виживання в екстремальних умовах, а також багато тренуватися. Пройшов з колегами-туристами усі найвищі вершини України (деякі по 4-5 разів): Мармароський масив, Чорногірський масив (з різних напрямків), 5 разів піднімались на Говерлу. Коли в Україні вони вже дослідили все, вирішили шукати нових пригод.

Спершу хотіли підніматися на гору Ельбрус в Росії, та через політичну ситуацію в країні передумали. Однак невдовзі планують усе ж втілити свою мрію, адже спорт і політика — речі несумісні.

"Наступною вершиною буде Ельбрус — найвища точка Європи. Я не порівнюю патріотизм зі спортом, не можу собі відмовити в задоволенні піднятися на цю вершину. Потім у планах неперевершена гора Матергорн, що у швейцарських Альпах. Це більш технічна вершина, на якій потрібно застосовувати мотузки, жумари, станції страховки, карабіни тощо".

 

Найпершою та поки найріднішою для Олександра залишається гора Смотрич, що поблизу села Дземброня Івано-Франківської області. Він піднявся на неї 2013 року. Хоча тоді трішки не вгадали з погодою (підйом небезпечний, бо скеля була вкрита снігом), але все обійшлося. Головне в кожному новому підйомі — незабутні емоції та враження.

Фото з архіву Олександра Суворова

Коментарі:

Останні новини