Футбольна династія Блізніченків: як у Новограді виховали гравців вищої ліги

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 01.08.2018 11:08
  • 0

Сьогодні наша розповідь про хлопців з Новограда, ім’я яких знають у відомих українських футбольних клубах, та й не тільки.

Андрій з 2009 року грає за юнацьку збірну України. Віктор неодноразово ставав найкращим гравцем чемпіонату ДЮФЛУ серед команд U-16. Вони завдячують своїм успіхом батькові — Валерію Блізніченку, тренеру ФК "Звягель", який з дитинства прищепив хлопцям любов до футболу.

Батько

Валерій з четвертого класу займається футболом. Свого часу грав за збірну області, житомирську СДЮШОР "Полісся" на чемпіонаті України. Після 10 класу хлопця запросили в Росію грати за команду майстрів ІІ Ліги "Дружба" м. Йошкар-Ола. Уже зараз чоловік розуміє, що якби в той час віддав перевагу футболу і почав ретельно будувати свою кар’єру, міг би стати успішним гравцем. В іншій країні Валерій жив лише рік. Він скучив за рідною домівкою, тому вирішив полишити команду й повернутися.

— Як вважаєте, чому саме футбол у вашій родині став сімейним видом спорту?

— Мій батько футболом не займався, це був мій вибір. Просто в дитинстві в нашому місті спорт не був розвинутий. Ми знали, що неподалік від дому є футбольне поле, йшли грати з друзями. Якби була змога в Новограді професійно займатись хокеєм, я б залюбки туди пішов. А от чому мої сини обрали футбол, навіть не знаю. Я часто брав їх на змагання, вони жили в цьому середовищі та ще зовсім маленькими полюбили футбол. А можливо, це передається на генетичному рівні (сміється).

— Як склалося ваше життя після повернення з Росії?

— Відразу після приїзду я пішов в армію. Там теж грав у футбол, звичайно, любительський, для підтримки форми. Вступив до Кам’янець-Подільського педагогічного інституту на спеціальність «Тренер-викладач фізичної культури». Потім мене запросили до команди «Дністер» у Заліщиках Тернопільської області. За цю команду я грав близько трьох років і на цьому залишив професійний футбол. Повернувшись до Новограда, працював учителем фізкультури в десятій школі. Почав тренерську діяльність та паралельно грав за команду "Звягель-93".

— Ви досить довго тренуєте, чи не хотілося змінити роботу?

— Останнім часом усе частіше замислююсь про це. Іноді здається, що в нашому місті немає шансів для футболістів стати успішним. Усе більше хороших і перспективних хлопців обирають для себе інший вид спорту або інше місто. Для своїх дітей теж обрав інші міста, де вони можуть себе реалізувати, де у футбол грають на професійному рівні. Для мене як тренера важливо підбирати гравців так, щоб потім вийшла міцна та надійна команда. А новоградські діти щороку змінюються, в них зникає любов до футболу і бажання ним займатись.

— З чого починалась футбольна кар’єра ваших дітей?

— Вони ще змалку любили грати у футбол. Я зі свого досвіду знаю, що кожного перспективного футболіста потрібно підготувати й передати до успішнішого клубу. Це єдиний шанс, щоб футбол став не тільки захопленням, а й життям. Саме тому Андрій ще в 10 років переїхав у Запоріжжя до батьків дружини. Це рішення було складним, нам було тяжко й Андрію теж, але я знав, що саме так ми допоможемо йому. Я пам’ятаю, як він ще малим плакав, хотів додому, тоді ми приїздили й підтримували його. Не хотілось, щоб він повторив мою долю. Щодо Віктора, то в нього зовсім інший характер, він сильніший духом, тому в нього таких проблем не було.

 

Віктора батько віддав у Коростенську ДЮСШ, там було більше можливостей, аніж в Новограді, більше турнірів та поїздок закордон. І коли Андрій перейшов через конфлікт з керівництвом "Металурга" до "Дніпра", він забрав до себе Віктора.

Як батько Валерій дуже пишається успіхами своїх дітей.

Андрій

У свої 24 роки хлопець зробив кар’єру, про яку більшість може лише мріяти. Чотири роки він грав за запорізький "Металург" у ДЮФЛ. Там провів 69 матчів та забив 80 м’ячів. П’ять років грав за "Дніпро", в якому провів перший матч в Прем’єр-лізі. З 2009 по 2013 рік грав за юнацьку збірну України. Навіть встиг пограти за турецьку команду "Карабюкспор". Нині вже одружений та щасливий Андрій переїздить до Польщі, щоб виступати за "Ягеллонію". Хлопець мріє колись зіграти за лондонський "Арсенал".

 

Віктор

Йому — неповних 16 років. На відміну від брата він грав за "Дніпро" лише два роки і не мав там значних успіхів. Тренери не вірили в його сили. Коли його запросили до київського "Динамо" футболіст з радістю відгукнувся та переїхав до столиці. За цю команду він зіграв у фінальному матчі чемпіонату ДЮФЛУ серед команд U-16 та став найкращим гравцем турніру. Також юнак став найкращим нападником зимового кубка в U-15. Улюблений клуб хлопця — "Реал Мадрид". І за них футболіст планує колись зіграти. Віктор уперто хоче стати кращим, аніж брат. І мріє зіграти з ним в одній команді.

 

Андрій не може виділити когось одного з футбольних кумирів. У дитинстві улюбленим футболістом був Рауль Гонсалес, а на цьогорічному чемпіонаті світу його вразив Пепе. Віктор же завжди захоплювався грою Кріштіану Роналду.

Окрім футболу ці двоє нічим більше не займаються, та і не хочуть. Просте дитяче захоплення новоградських хлопчаків перетворилося у професійний спорт з недитячими мріями. Вони мають з кого брати приклад, до кого зателефонувати за порадою, а найголовніше — мають мету і вперто йдуть до неї.

Фото з архіву Блізніченків та Novograd.city

Коментарі:

Останні новини