Цього року Звягельське вище професійне училище відзначатиме шістдесятиріччя. За ці десятиліття тут навчили тисячі кравців, столярів, перукарів, зварювальників і будівельників. Сьогодні – вісімнадцять кабінетів, чотирнадцять майстерень, понад триста учнів і жодного дня дистанційки з початку повномасштабного вторгнення. Поки одні випускники замінюють робітників, які пішли на фронт, інші – стрижуть поранених у госпіталях безплатно. Про те, чим живе заклад напередодні ювілею, розповідає його новий директор Сергій Яневич.
Училище, яке не зупинилося
З початком повномасштабного вторгнення більшість навчальних закладів перейшла на дистанційне навчання. Звягельське ВПУ – ні. Тут навчають працювати руками: шити, різьбити по дереву, зварювати, стригти. Онлайн цього не покажеш.
"Ми специфічний заклад, маємо вчитися працювати руками. Для нас дуже важливе питання очного процесу", – пояснює Сергій Яневич, який працює в училищі з перших днів війни.
За перші роки вторгнення тут зуміли реконструювати укриття практично з нуля – перетворили його на протирадіаційне із сучасним оснащенням. Саме воно дозволяє тримати навчальний процес безперервним: при загрозі учнів евакуюють, але заняття не припиняються.
Перший рік був найважчим. На межі психологічного виснаження були практично всі: і діти, і дорослі. Але ніхто не дав слабину.
"Усі були згуртовані, бо в першу чергу це була надзвичайно серйозна відповідальність за дітей, яких нам довірили батьки. А ми вже мали надати їм і безпеку, й професію", – згадує Яневич.
Дівчата – в столярів, хлопці – в кравців
Зараз у ВПУ навчається понад триста учнів. Із набором на базі 11 класів – проблеми другий рік поспіль. Причина – воєнний стан і виїзд за кордон.
"Батьки прагнуть убезпечити життя своїх дітей – і ми не можемо засуджувати це бажання", – каже директор.
Але є й інша тенденція – переважна більшість дівчат хоче навчатися на перукарів. Ажіотаж такий, що доводиться переконувати частину перепрофілюватися і влаштовувати конкурсний відбір. Водночас на кравців уже кілька років поспіль ідуть хлопці. На перукарів теж навчаються юнаки. А цьогоріч серед столярів з'явилася дівчина.
"Гендерна рівність у нас теж на висоті, виходить!" – усміхається Яневич.
Попит на робітничі спеціальності зараз зростає. Поки робітники на фронті, на їхніх місцях працюють випускники училища. 75 відсотків знаходять роботу за спеціальністю у Звягелі та районі. Ще кілька відсотків – в інших районах і столиці.
Фабрика як аудиторія
Теоретичні уроки для учнів-кравців проходять не лише в кабінетах училища, а й на швейній фабриці "Леся". Спеціалісти підприємства самі проводять заняття – на своїй базі, зі своїм обладнанням. Для учнів це можливість не просто подивитися, а й попрацювати з найсучаснішими технологіями.
Учні-столярі проходять практику на меблевій фабриці "Мірт" – підприємстві, яке виготовляє ексклюзивні меблі на сучасній технічній базі. Частина практикантів залишається працювати там після випуску.
Роботодавці й самі звертаються з конкретними запитами. "Мірт" і "Алекс гарант" замовляють підготовку кадрів під свої потреби. Училище також тісно працює з іншими підприємствами – "Шляхи Полісся", "Звягельсервіс". Робить ремонти в лікарні, школах, садочках, виготовляє меблі. Навіть у РЕМ за запитом дають практикантів.
Щовесни учні разом із містом наводять лад на прибережжі Случі. Училище приймає спартакіади, бере участь у спортивному житті Звягеля.
"Місто з нами співпрацює навіть попри те, що училище йому не підпорядковується офіційно. Ми – звягельські, потрібні одне одному, тому живемо одним спільним життям і є одне в одного", – каже Яневич.
Стрижка – безплатно. Посвідчення – обов'язково
В учнівській перукарні училища є правило: учасники бойових дій обслуговуються безплатно. Потрібне лише посвідчення УБД. Під час виробничої практики учні-перукарі їздять по лікарнях і госпіталях – стрижуть тих, хто не може прийти сам. Спільні акції проводили і з Червоним Хрестом.
Зараз училище планує піти далі. Яневич хоче обговорити з "Ветеранським простором Звягеля" відкриття безоплатних курсів зі столярної та зварювальної справи для ветеранів. Готові організувати майстеркласи з декоративно-ужиткового мистецтва від Світлани Голені – відомої в місті майстрині.
"Можемо робити акцент і на родини зниклих безвісти – надавати релакс-послуги, майстеркласи з різьби по дереву, столярної справи. Усе організуємо за першим запитом", – додає директор.
Вісімнадцять кабінетів і "Макіта" на горизонті
Навчальний процес проводиться у вісімнадцяти кабінетах, чотирнадцяти навчально-виробничих майстернях, лабораторії та двох комп'ютерних класах. Усе це забезпечене сучасним обладнанням, інструментами, стендами, відеороликами.
Але Яневич хоче більшого. Зараз училище чекає відповіді від фірми "Макіта" на оновлення бази електроінструментів – цього разу для майстерень будівельників. Директор сподівається залучити благодійників для переоснащення кравецьких майстерень. Окремий пріоритет – гуртожиток, який Яневич називає "своїм дітищем".
"Дуже хотів би йти в ногу з часом: перейти на електронний документообіг, осучаснити територію закладу", – каже він. І додає, що крутих нововведень поки не впроваджував: "Просто продовжив хороше. Це стратегія сьогодення".
Кадрового дефіциту серед викладачів нині немає, хоча є працівники передпенсійного віку. Яневич робить ставку на своїх – молодих майстрів з-поміж випускників. З гордістю називає наймолодших: Ольгу Підкауру, Андрія Голеню, Василя Борячинського, Олену Марон. Окремо виділяє Олесю Михайловську – без досвіду наставництва, але вже ефективну в роботі.
Мінімалка для людей, які віддали максимум
Коли розмова заходить про зарплати, тон директора змінюється.
"Майстер працює на мінімалку, а викладається ж він на максимум. Техпрацівниця, яка прибирає близько десятка санвузлів, отримує на руки 6500 гривень. І вона має жити на ці гроші місяць", – каже Яневич.
В училищі є сторож – учасник бойових дій. Дванадцять чи тринадцять поранень. Був на війні у 2014 році й останні три роки теж воював. Отримує мінімалку. Бухгалтерія, яка нараховує ці зарплати, сама має вісім тисяч.
"Щоб я наприкінці місяця, коли зарплата на картки прийде, не червонів перед ними – ось що хотілося б змінити в першу чергу. Бо це – про живих людей", – каже він.
На рівні держави Яневич просить одного: щоб до профтехосвіти повернулися обличчям. Гідно оцінили роботу викладача, медсестри, бібліотекаря, техпрацівника. Щоб люди, які щодня тримають цей заклад на собі, могли жити, а не виживати.
Шістдесят
Цього року Звягельське ВПУ відзначатиме шістдесятиріччя. Шість десятиліть – це не просто цифра. Це тисячі випускників, які розійшлися по фабриках, майстернях, будівельних майданчиках і перукарнях міста й країни. Це кілька поколінь майстрів, які передавали ремесло з рук у руки.
Свій ювілей училище зустрічає в умовах, яких шістдесят років тому ніхто не міг уявити: з укриттям замість дистанційки, з учнями, які їздять стригти поранених у госпіталі, із сторожем-ветераном на мінімалці й дівчиною серед столярів.
Сергій Яневич, який очолив заклад нещодавно, але пропрацював у ньому вісім років, каже: "Тільки разом ми зможемо його не лише втримати, а й підняти".
А до звягельської молоді, яка обирає між університетом і професійним закладом, звертається просто: "Саме професії нашого закладу будуть піднімати Україну завтра. І ви є нашим майбутнім уже сьогодні".
Шістдесят років тому хтось відчинив двері цього училища вперше. Сьогодні їх відчиняють знову – щоранку, попри сирени.
Цей текст підготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів. Зміст цього тексту є виключною відповідальністю ТОВ «РГ «Лесин край» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів
