Афганський снайпер: "Ми були переконані, що на території чужої країни ми захищаємо свою"

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 15.02.2019 16:51
  • 0

Минуло понад тридцять років, а тепло своєї СГД (снайперська гвинтівка Драгунова) він пам’ятає і досі. Олексій Іванович один із тих кількох тисяч молодих хлопців, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок перед країною. Це тільки сьогодні він зрозумів на скільки потужно тоді працювала радянська пропагандистська машина та усвідомив наслідки її роботи.

– Ми були переконані, що на території чужої країни ми захищаємо свою, – згадує нині військовослужбовець ЗСУ. – Нас постійно інформували про те, що Америка хоче встановити тут ядерну зброю та тримати весь Радянський Союз під контролем. Ми твердо вірили в те, що нам говорили. Принципи роботи росії, яку очолює агент спецслужб, не змінилися і досі. Переважна більшість жителів окупованого Криму та частини Донбасу і досі вірять, що якби не росіяни, то американці захопили б цю територію з метою контролю РФ.

– Нам було тоді по 18-20 років, молоді строковики, тому впливати на психіку, настрої, емоції було не важко, те саме, що сірник підпалити. Цим користувалися представники "особісти", здебільшого "в шкурі" замполітів. Вони постійно нам показували фото та відео, де видно як місцеві бойовики безжально розправлялися нашими полоненими, таким чином в нас зароджувалася ненависть до місцевих жителів.

Курс молодого бійця пройшов у Самарканді, після нетривалого навчання його та решту юнаків перевезли до Афганістану. В складі окремого батальйону спецпризначення Олексій Іванович проходив службу на посаді снайпера. На запитання про ту війну чоловік відповідав неохоче, не заглиблюючись в подробиці, важко йому те згадувати.

– Це не ті снайпера про яких показують у фільмах. Знищити ціль – це далеко не головне наше завдання, в пріоритеті завжди були збір інформації та розвідка, – згадує Олексій Іванович.

З часу завершення бойових дій в Афганістані минуло рівно три десятиріччя. Проте, друзі, яких об’єднала та війна, і досі підтримують зв’язок. Навіть попри війну між своїми країнами вони не руйнують мости, адже погляди на війну в Україні схожі. Щороку вони зідзвонюються та спілкуються, спілкуються про життя, родини, плани, згадують… Проте згадують не все. Важкого не зачіпають.

Добре запам’яталась розмова 15 лютого 2014 року, коли товариш з Москви впевнено заявив про анексію Криму.

– Не вірив, якщо чесно, точніше не бажав вірити, що росія таке може зробити, – зізнається чоловік. Бойові побратими з РФ не підтримують путіна, адже добре розуміють принципи роботи незмінної там влади. Навіть великі погони та поважна посада одного з них не стали перепоною для звільнення зі служби безпеки. – Після того, як ви до мене подзвонили, щоб домовитися про зустріч, мені всю ніч снилася та війна та її жахи. Що сниться учасникам сьогоднішньої війни здогадатися не важко, — трохи зніяковіло зізнається ветеран однієї та учасник іншої війни.

Снайперську гвинтівку Олексій Іванович змінив на автомобілі та інструмент для їх ремонту, каже "вік не той щоб в "льожках" ворога вистежувати", проте бажання допомогти захищати свою землю в цієї людини не старіє.

Сьогодні минає рівно тридцять років, як Радянський Союз залишив Афганістан. Залитий кров’ю тисяч солдатів та місцевих жителів, нескорений Афган, гордо тримаючи голову, проводжав армію однієї з найпотужніших країн того світу. Свято віримо та продовжуємо робити все для того, щоб росіяни так само залишили український Донбас та Україну сьогодні.

 

 

Коментарі:

Останні новини