Як це бути бойовим медиком

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 17.03.2019 19:31
  • 0

"З такими приємно працювати, — злегка посміхаючись каже бойовий медик взводу, — не зважаючи на велику кількість осколків по всьому тілу, шиї, майже відірвану ногу, поранений поводив себе адекватно, слухав усі мої команди, навіть допомагав. Поводитися на "п'ятірочку з плюсом", – згадує крайнього свого пораненого Василь.

Близько місяця тому під безперервним та шквальним ворожим обстрілом молодий хлопець рятував життя своєму старшому товаришу. Того дня лікарі медичного закладу, куди доставили важко пораненого, були здивовані, на скільки якісно та компетентно була надана перша домедична допомога бійцю. Ногу, на жаль, врятувати чоловіку так і не вдалося.

23-річний хлопець родом із Полтавщини. Легка посмішка, спокійний та врівноважений голос, зважені відповіді навіть на незручні запитання вказують на сильний характер та високий рівень інтелекту юного патріота. З такими приємно спілкуватись та корисно дискутувати, від таких як він багато дізнаєшся нового.

 ХОТІЛОСЯ НЕ ПРОСТО ЗАЛИШИТИСЯ ДИВАННИМ ВОЇНОМ, А ХОТІВ ТА ХОЧУ СТАТИ ТІЄЮ ПІЩИНКОЮ В ІСТОРІЇ, ЯКА БУДУВАТИМЕ НОВУ УКРАЇНУ

Війна для тодішнього студента лісотехнічного коледжу розпочалася ще на Майдані, де він активно відстоював громадянську позицію в боротьбі проти злочинної проросійської влади.

Можна сказати, що своє перше легке поранення отримав під час розгону майдану в протистоянні з беркутівцями. З початком відкритої російської агресії 18-річний хлопець збирається іти на фронт, але його стримують старші товариші. Проте не надовго, і за якийсь час Василь з друзями, все-таки, йдуть на службу в "Дніпро-1". Протягом кількох днів у складі однієї з груп цього підрозділу брав участь в підтримці "кіборгів" у Донецькому аеропорту.

"СТРАШНІШЕ ЗА ПРОВЕДЕНИЙ ДЕНЬ В ДАПІ, БУВ ЛИШЕ НАСТУПНИЙ ДЕНЬ, КОЛИ ТИ ВЖЕ ЗНАВ, ЩО НА ТЕБЕ ЧЕКАЄ", – згадує військовий.

 Та за якийсь час молодики розуміють, що їхні особисті погляди не сходяться з діяльністю даного підрозділу і переводяться до полку "Азов", в складі якого брали участь в боях за Мар’їнку, Красногорівку, в районі Широкино та Чермалика. В одному із таких боїв Василь отримує важке поранення, лікується, проходить нетривалу як для такого поранення реабілітацію та знову стає до строю. Після закінчення контракту залишає полк спецпризначення та повертається до родини. Втім не надовго – за кілька місяців знову бере до рук зброю, але вже в складі Збройних Сил України в одній із рот 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького. На запитання "чому ЗСУ?", відповідає коротко: "Воюють більше".

КНИГИ – ЦЕ НАДБАННЯ ЛЮДСТВА, І НЕ КОРИСТУВАТИСЯ ТАКИМ СКАРБОМ - ЦЕ ЗЛОЧИН

Попри щоденну війну, великий обсяг роботи по обладнанню позицій та забезпеченню життєдіяльності, боєць знаходить час на літературу. Зараз, як він каже, "підсів" на російських класиків – читає Достоєвського. Займається боєць також спортом: попри відсутність третини лівої легені, що стало наслідком поранення, бігає кілька кілометрові кроси: "Я не комплексую через відсутність частини цього органу, біг допомагає розвивати те що лишилося, та й взагалі, намагаюсь не звертати увагу та жити повноцінно".

Цієї весни Василь поступає до Національної академії сухопутних військ, бажає стати офіцером Збройних Сил України та присвятити своє життя захисту Батьківщини. У Васі росте син – Іван Васильович, як гордо його називає батько. Про те, що його тато воює за майбутнє таких діток як і він, Іванко поки не здогадується, але вже за кілька років з гордістю розповідатиме на уроках про свого тата.

На ремарку про війну що затягнулася на роки боєць твердо відповідає: "НАМ ПОТРІБНО НАБРАТИСЯ ТЕРПІННЯ, АДЖЕ ВОРОГ ЗОСЕРЕДЖЕНИЙ НА ТОМУ, ЩОБ ВБИТИ НАШУ ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ ТА ВИТРИМКУ, РОЗТОПТАТИ ПАТРІОТИЗМ ТАКОЮ ВИСНАЖЛИВОЮ ВІЙНОЮ. ТОМУ ОПУСКАТИ РУК ЗАРАЗ МИ НЕ МАЄМО ПРАВА".

 

Коментарі: