Україну можна берегти не лише зі зброєю в руках

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 04.06.2019 11:03
  • 0

За чарівною та щирою посмішкою цієї жінки приховані важкі випробування, війна, біль та страждання близьких людей.

6 травня близько 11 години, саме коли продзвенів дзвінок на урок, десь зовсім поруч пролунало кілька потужних вибухів. Випущені російськими бойовиками снаряди калібру 122 мм розірвалися поряд зі школою, що знаходиться у фронтовому Троїцькому.

– Кілька осколків пробило вікна і стіну, але, на щастя, нікого з дітей та викладачів не зачепило, – каже директор школи Марина Ігорівна та продовжує. – Колись це була чудова сільська школа, де навчалось близько сотні учнів. Коли ми після евакуації навесні 2015 повернулися в село, то думала, що будівлю простіше згребти до купи трактором, – з жалем згадує вона.

Та коли директор побачила, що односельчани з дітьми повертаються до своїх домівок, то зрозуміла, що навчальний заклад, якому присвятила більш як 20 років життя, необхідно "воскрешати". Завдяки допомозі волонтерів, держави та міжнародних благодійних організацій вдалося відновити значну частину будівлі: навчальних класів, водопостачання, котельні та їдальні, щоправда, немає змоги поки привести до ладу спортзал.

Відремонтована школа дуже схожа з її пошрамованою душею, яка так само сильно побита осколками та вогнем цієї війни. Вчергове обстрілюючи українські підрозділи, російські бандформування вцілили в будинок Марини Ігорівни. В результаті чого її чоловік отримав важке поранення хребта, який зараз пересувається на візку.

Через постійне жахіття війни, страх та часті стреси не витримала нервова система її мами, за якою також потрібен постійний догляд. Проте, це горе та навантаження не зламали жінку, бо в неї є двоє чудових дітей, маленька внучка, в неї, зрештою, є 35 учнів і 7 вчителів, для яких вона є взірцем... Директорка добре розуміє, що якщо зараз зупинитися, якщо зараз школа припинить свою роботу, то зупиниться життя ще одного українського села, адже діти – це основа нашого життя.

– Моя мрія, – каже Марина Ігорівна, – зібрати всіх військових, які боронили та боронять моє рідне Троїцьке, ввімкнути якнайгучніше українські пісні, застелити нашими українськими рушниками всі столи школи та святкувати перемогу добра над злом.

А ще керівник школи мріє зробити теплицю, в якій діти власноруч зможуть вирощувати овочі та насолоджуватись результатами своєї роботи.

Так любити свою справу та рідну землю тут, а не десь за кордоном може лише справжній українець.

 

Коментарі: