"Багато людей не вірить, що золотий вус і грошове дерево цвітуть. Ще й як цвітуть! У мене приживається відсаджений посеред літа бузок і плющ", – переконує Валентина Ксендзук. Творчість місцевої поетеси-піснярки тісно переплітається зі словами, що свідчать про гармонійне співіснування із зеленим світом.
Золотий вусФото: автора
Назви збірок "Зерниця", "З легкої руки" спонукають подивитися, що росте в оселі невгамовної жінки. До того ж цікаво побачити цвіт рослини, про яку всі думають, що вона ніколи не цвіте. "Нині мій сад розпорошений, – зітхає господиня, – коли переїхали у меншу квартиру, майже всі рослини перевезли у приватний будинок до доньки. Вона дуже любить квіти, тому перетворила свій дім на оранжерею.
Кажу це без перебільшення, бо моя пальма з фінікової кісточки вже стелю підпирає, хоча й не плодоносить. А от лимони вдалися просто чудові – гарне дерево і плоди надзвичайно ароматні". До слова, екзотичну пальму пані Валентини можна назвати зерницею, бо слово означає "плодове дерево, вирощене із зерна, а не посадкою". Любов до усього живого вона теж перебрала від своєї матері.
На вікнах сільської хати у Симонах Ємільчинського району, де народилася наша героїня, буяли білі, рожеві, червоні калачики. У народі багаторічну квітучу напівкущову рослину родини геранієвих називають калачиками, або геранню. "Палали на вікні герані та примули", – цитує Максима Рильського квітникарка-поетеса і пояснює, що українською мовою герань правильно називати пеларгонією.
ПеларгоніяФото: divo-dacha.ru
Акцентує на тому, що "пеларгонія" звучить по-королівськи, як Ваша Величносте. До своїх кімнатних рослин звертається шанобливо: "Моя рослинна родинонько". Вранці неодмінно з усіма вітається, обходячи квіткове господарство. У розмові, під час екскурсії помешканням, жодного разу не називає рослин "вазонами" чи "квартирантами", які займають велику частину двокімнатної оселі.
"Я не уявляю свого життя без квітів. На кухні у мене полюбили місце фіалки, усі кущики омолодила і пересадила. Уже цвітуть, мої красуні", – каже жінка. Безупинно розповідає про секрети догляду: "Щоб квіти добре себе почували, температура має бути помірна, до 25 градусів. Спеки і прямого сонячного проміння вони не люблять. Краще ростуть на східних і північних вікнах. Квітнуть безперервно, – з квітня по листопад. Дуже не люблять перезволоження".
За словами поетеси-квітникарки, тендітна примхлива фіалка боїться протягів і обприскування листочків. Поливати її потрібно дуже обережно, так, щоб вода не потрапила на листя, і лише колодязною водою. З фіалками необхідно розмовляти і робити їм ...компліменти. "Кажуть, що цвітіння стимулює тіснуватий горщик, неправда, квітнуть фіалки від любові людської, від доброти і щедрості.
У моєї мами у кишенях завжди було насіння чорнобривців, матіоли, настурцій. До неї йшло все село, – згадує пані Валентина, – даючи насіння, завжди приказувала: "Беріть, беріть, з легкої руки". Це означає, що неодмінно проросте і буде квітнути чи дасть плоди. Наша родина по материнській лінії – творча, особлива. Одна моя тітонька виготовляла квіти зі стружки, паперу і парафіну. Жодна наречена у день весілля не обходилася без її вінка.
Друга тітка – лікувала людей травами. Знаєте, десь воно передається, зараз у мене є десяток власноруч зроблених настоянок лікарських рослин. За фахом я медсестра, і намагаюся дбати про імунітет чоловіка, дітей, онуків. У квартирі залишила переважно корисні рослини – алое, золотий вус, індійську цибулю". Про індійську цибулю розповідає, як про панацею від усіх хвороб, мовляв, лікує виразки, пухлини, забиття, ангіни, артрози.
Квітникарка замовила насіння через інтернет, виростила диво-рослину і роздає близьким та знайомим цибулинки-дітки. Переконує, що лікуватися потрібно тим, що сам виростиш. Дачу наша героїня перетворила мало не на завод лікарських рослин. На ділянці сіє і висаджує календулу, лимонник, ромашку, мелісу, родіолу рожеву, валеріану, пустирник (собачу кропиву), безсмертник.
Каже, що пучками трав для майбутніх чаїв завішане усе дачне горище. Особливо пишається знайденим іван-чаєм: "Вичитала, що за часів Київської Русі наш іван-чай вимінювали на шовки. Почала цікавитися, що це за рослина така цілюща, і де б її взяти. Знайшла у нас у чагарях, відсадила, розвела, тепер додаю у лікувальні збори. Цвіте таким неймовірним яскравим цвітом, влітку неодмінно покажу, якщо завітаєте на дачу".
У квартирі, заповненій книгами, окрім живих рослин в око впадають картини. Полотна Володимира Лиманця просто заворожують. Власниця "картинної галереї" розповідає, що намальовані квіти, пейзажі, натюрморти – це все відповідь сучасних художників на її творчі дарунки. "Букети на полотнах ніколи не в'януть, і оця жива червона калла майже безперервно квітне".
Кімнатний антуріум, який часто називають чоловічим щастям, Валентині Ксендзук подарували за написану нею пісню "Черешневий сад". "Провела вечір Івана Мамайчука, з яким ми були у великій дружбі, стою і спілкуюся з учасниками концерту, – розповідає вона. – До мене підходять Ігор і Борис Ткачуки та просять написати пісню про сад на Вінниччині, де вони народилися".
АнтуріумФото: zav-club.com
Брати-співаки іммігрували до США, тому піснею про батьківський черешневий сад дуже дорожили і замовили авторці незвичайний букет. Одразу видно, що подарунок зроблений від усього серця – рослина десять років безперервно вибиває по одній дві червоних квітки. Зрозуміло, що господиня доглядає за своїм садом, незрозуміло звідки бере час на нього, а ще – на великий квітник під багатоповерхівкою та дачну лікарську грядку.
Рослини, особливо квіти, як відомо, потребують постійної уваги, а у бурхливому творчому житті Валентини Ксендзук не буває перепочинку. Нагороджена почесним орденом "Звягель" місцева поетеса-піснярка – краєзнавець, дослідниця життя відомих людей нашого міста, творчості Лесі Українки, лауреат літературної премії ім. Лесі Українки, берегиня місцевого осередку реєстрового козацтва.
Вона не тільки автор пісень, а й композитор – активний член Новоград-Волинської асоціації композиторів. До 110-ї річниці віршованого циклу Лесі Українки "Сім струн" асоціація видала однойменну збірку пісень. До збірки увійшли й роботи пані Валентини. Вона не приховує, що черпає натхнення з навколишньої краси і бачить її в усьому, а насамперед у цвітові дерев та садових і польових квітах.
Авторка навіть літературний псевдонім обрала барвистий – Валентина Веселка. "Так мене назвали гості зі Львова. Роздивляючись моє квітуюче грошове дерево, вони запитали, чи приносить рослина багатство. Я не замислюючись відповіла ствердно: "Аякже, у мене багато друзів, а справжнє багатство – це цікаві талановиті друзі, якими я оточена. Я щаслива людина". На тлі картин, у зелені та квітах ці слова прозвучали щиро, жінка справді щаслива.
