30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького в січні-лютому 2015 року активно брала участь в боях на Дебальцевському напрямку. Одним із командирів, котрі захищали наші життя, був тоді ще командир механізованого батальйону майор Сергій Собко. Чоловік пройшов більшість найгарячіших точок Донбасу — Савур-Могилу, Степанівку, Дебальцеве та його околиці.
Сьогодні Сергій Собко бойовий офіцер, герой України, полковник, який воював в складі 30-ї ОМБр. Нагороджений у 2015-го Президентом України орденом "Золота Зірка" з присвоєнням звання Героя України.
Сергій Собко потрапив у тридцятку одразу після випуску Одеського інституту сухопутних військ.
— Звичайно, готувався з першого курсу захищати свою країну. Та сподівався, що цього не доведеться робити. А особливо від нашого сусіда — Російської Федерації, — згадує Сергій.
Він став командиром взводу гранатометників, прийшовши туди у 2005 році. Бригада була експериментальною.
— Вона була єдиною у Сухопутних військах, яка комплектувалася виключно контрактниками. Тому вже підготовка особового складу та відбір людей здійснювалися на вищому рівні, в порівнянні з іншими частинами. А безпосередньо перед тим, як Росія напала на нашу країну, мій батальйон був підготовлений дуже добре, — говорить чоловік.
За час військової служби Сергій Собко встиг навчатися закордоном — був у США, Німеччині та Норвегії. Також брав участь у миротворчій місії у Косово. І згадує початок служби:
— Справжні бойові дії для мене розпочалися у липні 2014-го. Ми входили до складу рейду. Завдання надважке — разом із десантниками 95-ї бригади якнайшвидше захопити стратегічну висоту Савур-Могилу. Навколо нас був один противник. Ізоляція. Розуміння, що у випадку отримання поранення чи доставити боєприпаси або вивезти пораненого, буде практично неможливо. У нас був шлях тільки вперед.
Бійці підполковника Собка долали сотні кілометрів у тилу ворога і відбивалися від нападів, щоби вийти на ділянку фронту біля Савур-Могили. Бо найгарячіша точка була там – на самому кургані. Тоді артилерія працювала беззупинну, а "гради" противника не давали спокою.
А далі — сотні кілометрів захопленої території. Головна мета і стимул бійців — українці, рідні та друзі, які з нетерпінням чекали на своїх рятівників.
— У січні нас готували на заміну в Донецький аеропорт. Ми навіть прибули в Піски. Під постійними мінометними та артилерійськими обстрілами ми виконували поставлені задачі до 25 січня включно. Але через загострення на Дебальцевському напрямку було прийнято рішення вивести мою батальйонно-тактичну групу в Луганське. Там ми спершу діяли як резерв — наші підрозділи виходили на будь-який напрямок, де загострювалася обстановка, виконували важливі завдання. Наприклад, ми діяли під час штурму Вуглегірська. Силами до кількості зведеної роти вивели з оточення понад 100 осіб 128-ої бригади в районі Рідкодуб. Також двічі ми штурмували Логвинове. Варто зазначити, що особовий склад діяв практично на межі своїх можливостей: для відпочинку було максимум 2-4 години на добу, була низька температура, мороз, умови для відновлення своїх сил були неналежні, — згадує тогочасні події Сергій Собко.
Солдати про командира кажуть, що він надихав їх на перемогу, адже сам завжди її жадав. Він — показовий приклад для них.
Фото: Depo.ua
А сам Сергій Собко зізнається, що у його серці є особливе місце для 30-тої бригади. Оскільки майже 12 років життя він провів тут, у колективі із військовими:
— Я щасливий, що мав честь служити разом з такими людьми у 30-й бригаді. Це дуже хороша школа, я засвоїв багато уроків, які сформували з мене того офіцера, яким я є нині.
Про бойовий шлях 30-тої окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького вийшов документальний фільм "Щит з острогою", який ви можете подивитися за посиланням на Facebook чи Youtube.
За матеріалами 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького з Facebook.
