Листаючи старі газети, випадково натрапив на статтю про радянський концентраційний табір Бутугичаг, що у перекладі з якутської мови — "долина смерті". У статті розповідалося, як група росіян мандрувала Якутією і натрапила на долину, по якій розкидані кістки людей і тварин, а у місцевості, огородженій де-не-де колючим дротом, дуже високий радіоактивний фон. Величезна долина, потрібно декілька годин, щоб її проїхати. Всюди кістки людей і залишки будівель колишнього табору смерті.
22 червня 1996 року в поселенні Ягідний Магаданської області зібралося декілька сотень людей, здебільшого колишні ув’язнені, пише данець Єнс Альструп у статті "Колыма глазами иностранца". Відправилися на Серпантинку (Колимська Голгофа), де у 30-і роки розстріляли близько 100000 осіб. Багато охоронців та адміністраторів, які працювали в таборах у післявоєнний період, живі і до сьогодні. Вони не розкаюються у скоєному. Дехто продовжує працювати, в т. ч. і на державних посадах в органах влади росії. Живими залишились і в’язні, хоча їх вже і небагато. Вони розповідають, що ув’язнених доставляли з порту Ваніно у Ногайську бухту пароплавами... переповнені трюми, сотні померлих від антисанітарії та задухи. На верхні палуби подихати свіжим повітрям випускали тільки кримінальних злочинців, а так звані політичні постійно перебували в трюмах. Після висадки на берег в’язнів відправляли по етапу до місць ув’язнення. Величезна кількість гинула дорогою від холоду і голоду. Траплялися випадки, що зникали цілі етапи.
Альструп знайшов свідка, який працював у концтаборі Бутугичаг в декількох сотнях метрів від лабораторії (так званої медичної частини), де табірні медики проводили експерименти над людьми. В таборі створили дослідницький центр із вивчення впливу проникаючої радіації на організм людини, зокрема на головний мозок, та на розвиток ракових пухлин. Суть експерименту полягала у тому, що в’язні у штольнях видобували уран без засобів індивідуального захисту. Протягом першого місяця таких робіт вони переважно отримували рак легенів і помирали. Патологоанатоми проводили розтин і вивчали пухлини.
Уранова штольняФото: svoboda.fm
Документи вказують, що лікарі Бутугичагу проводили злочинні досліди на живих людях. Звинувачуючи гітлерівський і японський уряди в експериментах над людьми (пригадуєте німецького лікаря Менгеле і японський загін 731?) у нелюдських експериментах, радянський уряд у глибокій таємниці проводив свої страхітливі дослідження. Радянські Менгеле не боялися міжнародного переслідування, адже вони представляли країну-переможця.
...У гірській сідловині, йдеться у статті "Преступления советского режима — "Долина смерти" — экскурсия по табору Бутугичаг", в декількох місцях розташовані поховання. Велике поховання для ув’язнених і невелике для персоналу (охорона та вільнонаймані). Над похованнями ув’язнених стирчать дерев’яні палиці, на яких закріплені металеві таблички (зроблені з бляшанок від американських продуктів, що постачалися по ленд-лізу на фронт, а потрапили ось куди). На табличках надписи Г-45, В-27, А-50... Є великі ями, що копали влітку, потім зимою завалювали трупами, ледь присипавши землею. В кінці цвинтаря багато поховань, де є палиці без табличок. Ось чергова розрита могила, череп акуратно розпилений пилкою, далі декілька черепів. Привертає увагу розпиляний череп з кульовим отвором. Це важливо: людину спочатку застрелили, а потім проводили дослідження.
Відкриваємо одну з могил. Там домовина. Невже ув’язнених ховали в домовинах, адже тут ліс на вагу золота? Все розшифровується просто. В’язнів ховали в’язні. Щоб не бачити слідів експериментів, ховали в домовинах.
У північній частині по всьому полю валяються розпиляні черепи: великі і маленькі. Кому потрібен був мозок цих нещасних, за чиїм наказом це робилося і хто ці вчені? У Радянській імперії життя людини не вартувало нічого. За виготовлення атомної бомби відповідали Берія і Курчатов. Отже, існувала державна програма, санкціонована на найвищому рівні урядом СРСР. За аналогічні злочини нацисти переслідуються донині, а спадкоємці комуністів отримують державні пенсії і пишуть мемуари.
Гістологічне дослідження проводили через декілька хвилин після смерті. В ідеальному випадку на живому організмі. Будь-яке вбивство (смерть) змінює картину біохімічних процесів у мозку, утворюється низка ферментів і гормонів внаслідок больового шоку. Тим більше порушує чистоту експерименту використання психотропних речовин чи наркозу. На тваринах найкращим методом вважається раптове відсікання голови.
Ось що пише дослідник Бутугичагу американець Мельникофф: "Я взяв 2 фрагменти черепів і попросив прокурора Хабаровського Краю Валентина Степанкова (пізніше Генпрокурора росії) провести патологоанатомічне дослідження. Він довго вагався (розумієш, чим це пахне), але потім погодився.
Висновок експертизи 221-ФТ.
Череп № 1 належить чоловіку до 30 років. Рівні верхні краї лобної і скроневої кісток утворилися від розпилу... що ймовірно виник унаслідок анатомічного дослідження черепа і головного мозку.
Череп № 2 належить молодій жінці. Рівні верхні краї на лобній кістці утворилися від розпилу пилкою. Судмедексперт В. А. Кузьмін, Хабаровське крайове бюро судмедекспертизи, 13 листопада 1989 р.".
"Журналісти, — продовжує Мельникофф, — недавно передали мені записку від Семена Громова, який незабаром таємниче загинув в автокатастрофі:
З розповіді Хусані Ніязової 1989 р.: "Досліди над бранцями проводилися тільки в Бутугичазі. Це було в 48-49 роках. Там була велика медична частина, працювали професори". На руці у цієї сміливої жінки випалений табірний номер.
Проте повернімося до статті. "На одному з плато я наткнувся на замуровану льодом штольню. Трохи попрацювавши, я розбив лід і проліз у вузький отвір. Перед очима відкрилася картина пекла. До самого низу прохід завалений тілами людей. Крім того, там були речові мішки, валізи і ще мішки у мій зріст, здається, з жіночим волоссям...
Афіші моєї фотовиставки "Звинувачення СРСР в дослідах над людьми" сколихнули громадськість Хабаровська. На відкриття прибув начальник КДБ Хабаровська, прокурори всіх рівнів, партійні керівники. Вони скрипіли від злості зубами, але нічого не могли вдіяти, тому що в залі працювали оператори японської телекомпанії NHK. З архівами мені ознайомитися не дали.
На місці концтабору залишилися бараки, корпуси збагачувальної фабрики, а ось медична частина була вщент зруйнована вибухом. На стіні БУРу (барак усиленого режима) дивом збереглися страшні надписи "Убей меня", "Doktor".
БУР-3Фото: svoboda.fm
13.12.2006 р., журнал "Нова Січ", Запоріжжя. "У таборі Бутугичаг знайшли свою смерть 380000 осіб. Це більше, ніж на сьогодні мешкає у Магаданській області... особливо охороняли об’єкт № 14. Туди необхідно було мати окремий пропуск".
30.10.2008 р., газета "Вечірній Магадан", матеріал Олександра Козлова, який передчасно пішов з життя... "У 1948 році у Бутугичазі організували лагвідділення № 14 та особливий табір № 5 — Берлаг (береговой лагерь). Водночас у таборі розпочали видобувати уранову руду".
...28 січня 2010 року площу Леніна в Магадані перейменували у Соборну.
Розповідь Сергія Ніколаєва з Усть-Омчуга: "Перед самим в’їздом в Бутугичаг розміщувався об’єкт № 14. Що там робили, ми не знаємо, проте ця зона охоронялася особливо ретельно. Я працював вільнонайманим підривником в шахтах. У мене був пропуск. Але для того, щоб пройти в табір № 14, потрібен був ще один, особливий пропуск, з яким потрібно було пройти аж через 9 КПП. На сопках довкола кулемети. Обслуговував об’єкт № 14 спеціально побудований аеродром".
Справді надтаємний об’єкт. Ті, хто його підривав, знали свою справу, мало що залишилося. Цікавою знахідкою були черепи коней. Я нарахував їх 11. 5-6 штук лежали всередині фундаменту одного з приміщень, зруйнованих вибухом. Хто бував у Колимських таборах знає, що коні як тяглова сила не використовувалися. Все тягали ЗК. Можливо, на початку атомної ери їх використовували для отримання протирадіаційної сироватки.
Віктор, який обслуговує електростанцію в Усть-Омчугу, розповів про існування шахти під літерою "Ц", вщент заповненої трупами, але де вона — важко сказати, тому що всі плани табору зникли. А стосовно лабораторного корпусу, то якось приїздила жінка і два чоловіки, добре вдягнені. Вони розмовляли між собою і жінка сказала, що тут був лабораторний комплекс, а недалеко аеродром.
Поет Анатолій Жигулін, який був в’язнем цього табору, писав, що біля печей, де на металевих тацях випаровували воду з уранового концентрату після промивки, в’язні працювали 1-2 тижні, після чого помирали, таким високим був рівень радіації. А на зміну померлим гнали нових бранців-рабів.
Умови утримання в’язнів були просто нестерпними. Довкола безліса місцевість, коротке літо і тривала виснажлива зима. 40-50 градусів — звичайна температура. Вода відсутня, тому її доставляли спеціальні команди. Додайте сюди знущання наглядачів, голод, бідненький одяг та взуття — картина земного пекла постає в усій "красі".
Про довоєнний контингент ув’язнених не вдалося знайти інформації. А ось про післявоєнні роки є стаття хасинського геолога В. Ведерникова "Бутугичаг в последние годы". Ось що він пише:
Рудозбагачувальна фабрикаФото: svoboda.fm
"На захід від місця видобутку урану в долині правої притоки ріки Бутугичаг розташовувалося рудничне поселення і чоловічий табір засуджених бандерівців. Усі вони проходили за ст. 58. Крім того, був і жіночий табір, де жінки сиділи за цією ж статтею. Руду переробляли на збагачувальній фабриці ім. Чапаєва. Спочатку переробляли олово, а після 1948 року уран. Був там і дитячий комбінат. Незважаючи на заборону, жінки все-таки народжували, а дітей утримували у цьому комбінаті. На ув’язнених були нашиті так звані бубнові тузи — квадратики чорної тканини з номерами на шапці, тілогрійці і штанах. Після війни бандерівців стало прибувати багато. Здебільшого це були звичайні люди, але були й такі, хто воював. В охороні працювало чимало тих, хто воював з бандерівцями. Ці люди проявляли виняткову жорстокість до в’язнів. Не зумівши перемогти повстанців у бою, офіцери та солдати НКВД намагалися відплатити в’язням катуваннями. Їх виводили на страшний мороз і цілі колони стояли на колінах по 2-3 години. Хто поворухнеться — били до півсмерті або просто вбивали. Під час руху колони звучала команда: "Крок ліворуч — агітація, крок праворуч — провокація, стрибок вверх — спроба втечі — стріляю без попередження".
Але навіть у таких умовах були втечі. Ув’язнені згадували Україну, як вони жили до і під час війни. Ким вважати цих людей, запитує автор, зрадниками чужої Вітчизни чи захисниками своєї землі?
Знайомий Степан розповідав, що у нього був клаптик землі, на якому він удень працював, а вночі діставав зі схованки зброю і йшов охороняти своє село. Приходили німці, стріляв у німців, приходили "совіти" (так вони називали радянських), стріляв у "совітів". Я, казав він, не запрошував до себе ні того, ні іншого.
Попри те, що від тортур і радіації люди помирали масово, вони і тут старалися залишатися людьми. Злодіїв і бандитів серед них не було. Після смерті Сталіна і розстрілу Берії режим був пом’якшений, після роботи з’явився вільний час. Українці збиралися, співали, багато займалися гімнастикою. У кожного була своя велика мрія — повернутися додому. У цьому таборі був ув’язнений відомий повстанець Мирослав Симчич. Воїна УПА після відбуття 25 років каторги продовжували ув’язнювати, але тепер уже за статтею "Табірний бандитизм". Свій черговий термін він відбував серед кримінальних елементів. Неочікувано для них і для себе він став у камері авторитетом для злодіїв. Вони часто сперечалися поміж собою, а його, як тюремного "довгожителя", просили їх розсудити.
Закрили рудник наприкінці 1954 року, а табір у 1955-му. Говорили, що перша атомна бомба була створена з урану цього рудника. В межах табору ще і сьогодні є місця з рівнем випромінювання 500-750 мілірентгенів на годину. Табірні документи зникли, частина свідків таємниче загинула, до архівів доступ заборонений. А це означає, що система не вмерла, а тільки зачаїлася і чекає свого часу. В теперішній росії Сталін став кумиром, відроджується НКВД у перелицьованому вигляді, ЗК будують космодром на Далекому Сході, замочили Чечню, війна у Молдові, Грузії, тепер і в Україні, Сирії... Нічого не змінилося. Усе ті ж червоно-коричневі лозунги й методи. Непокаране зло породжує нове зло.
М. ЛІБЕР
Фото svoboda.fm
