Продовжуємо публікувати історію нашого міста.
До 85-річчя з дня народження Лесі Українки опубліковані "Спогади про нашу землячку" заслуженого вчителя УРСР Р. Герасимчука. "З 1924 по 1931 рік я проживав по вул. Володарського, № 8, — розповідає він. — Влітку 1927 р. (насправді це було 1928 року — В. В. і Л. К.) до нашого міста приїхала мати великої поетеси, письменниця Олена Пчілка із своїми онуками. Гості завітали до мене, попросили дозволу оглянути будинок. Протягом трьох днів Олена Пчілка розповідала нашій сім’ї про життя і творчість її улюбленої дочки — Лесі. Олена Пчілка, зокрема, розповідала, що по приїзді в Новоград-Волинський вони поселилися у будинку поміщика Уварова (зараз музична школа). Оскільки цей будинок для їх сім’ї був великим, та ще й не вистачало коштів, вони переселилися в будинок по вул. Звіринській (нині Володарського). Тут і народилася Леся. Пізніше сім’я переселилася в будинок Завадського (зараз школа № 1 ім. Лесі Українки)" ["РП" від 26 лютого].
25 лютого 1956 р. біля будинку № 8 на вул. Володарського відбувся багатолюдний мітинг, який відкрив голова виконкому міської ради депутатів трудящих М. Агарков. "Тут буде створений будинок-музей поетеси", — запевнив він присутніх. На будинку, в якому народилась поетеса, була встановлена меморіальна дошка. На білому мармурі золотими буквами викарбувано: "В цьому будинку 25 лютого 1871 року народилась видатна українська поетеса Леся Українка" ["РП" від 26 лютого].
У 1955 році машинобудівний завод випустив продукції в 6 разів більше, ніж 1950 року.
Виробничі площі підприємства за цей час розширилися майже втричі. В цехах встановили нове вітчизняне устаткування — високопродуктивні металорізальні та свердлильні верстати, пресові установки. У 1955 р. багатьма робітниками заводу освоєний швидкісний метод обробки металу — силове різання. З цією метою токарно-гвинторізні верстати передбачалося обладнати гідравлічними супортами, які дозволять автоматизувати обточку багатоступінчастих валів і в багато разів прискорити їх виготовлення ["РП" від 1 січня]. У складальному цеху налагоджено потокове збирання нової модернізованої кормодробарки ДКУ-М. Вона виявилася значно продуктивнішою, ніж стара: протягом години перемелювала на 300-400 кг кормів більше. Її габарити менші, на виготовлення витрачалося менше металу. Для обробки великих корпусних деталей у механічному цеху встановлений великий карусельний верстат У лютому 1956 р. при заводі відкрили їдальню. Цього ж року завершено спорудження заводської електростанції та двоповерхового корпусу заводоуправління. На нижньому поверсі останнього облаштовували клубне приміщення та медичний пункт ["РП" від 19 лютого, 29 червня, 12 і 22 серпня, 18 і 25 листопада, 16 грудня].
Новозбудований корпус заводоуправління
У січні 1956 року механізовані всі бурильні роботи в кам’яному кар’єрі. Щомісяця підприємство могло випускати до 600 кубометрів щебеню ["РП" від 22 січня]. Велику кількість бутового каменю відправлено на адресу новобудови шостої п’ятирічки — Василевицької електростанції в Білоруській РСР ["РП" від 8 червня]. В дію пущено грохот для сортування відходів, що давало додатково 15 тисяч кубометрів щебеню. Завдяки спорудженню естакади набагато прискорено вантаження продукції. Це дало можливість вивільнити екскаватор, бульдозер і 4 робітників. Для поліпшення побутових умов робітників споруджено 5 двоповерхових житлових будинків (два з них здали в експлуатацію 1956 року) і гуртожиток для 100 робітників ["РП" від 12 серпня]. Смолківське сільське споживче товариство відкрило при кар’єрі їдальню. Для культурного відпочинку робітників працював клуб на 200 місць. Перед виробничниками з концертами виступали учасники художньої самодіяльності, 5-6 разів на місяць демонструвалися кінофільми ["РП" від 22 квітня і 5 грудня].
Міськпромкомбінат (директор — А. Гільман) освоїв випуск нового виду продукції — вишивальних ниток муліне, які виготовлялися з відходів панчішної фабрики. У червні 1956 р. першу партію продукції виготовив цех із випуску жіночих хусток з багатоколірною розцвіткою за методом шовкографії ["РП" 6 січня і 4 липня]. За рахунок часткової механізації трудомістких процесів у другому півріччі 1955 р. значно збільшилась виробнича потужність цегельного цеху. Встановлено компресор у глиняному кар’єрі. У січні 1956 р. комбінат відкрив майстерню з ремонту примусів та інших речей домашнього вжитку. В центрі міста розгорнулося будівництво двоповерхового павільйону побутового обслуговування, в якому мали зосередити швейні, шевські та інші цехи ["РП" від 3 лютого і 1 травня].
На колишньому пустирі з’явилися корпуси нового підприємства — харчокомбінату. У червні 1956 р. підприємство здало в експлуатацію цех із виробництва плодово-ягідних вин. Збудовано велике зерносховище, розпочато випуск столової гірчиці в скляних баночках ["РП" 9 травня, 4 липня, 12 серпня і 16 грудня]. У 1956 році пивзавод (директор — Герой Радянського Союзу І. Распопов) освоїв випуск нового виду продукції — напою "Український медок", який мав добрі смакові якості та був приємним на запах. На 100 літрів продукції витрачалося 36 кг чистого липового меду ["РП" від 23 вересня].
У березні 1956 р. хлібозавод одержав новий агрегат-конвеєр для подачі напівфабрикатів до печі ["РП" від 23 березня]. На сирзаводі встановлювали нові парові котли ["РП" від 2 березня]. На спиртозаводі змонтували зерновий і картопляний елеватори. Ці механізми прискорили переробку сировини. У виробництво впроваджено прогресивний метод виготовлення дріжджів ["РП" від 28 вересня і 12 грудня]. Весняна поводь 1956 року завдала великих пошкоджень Лубчицькому борошномельному млину (директор — Г. Данюк). Загальними зусиллями колективу обладнано батарею, в яку вкладено кілька сотень кубометрів каменю та бетону, для захисту приміщення і агрегатів від руйнівної сили води та льоду ["РП" від 5 вересня].
У складальному цеху промислової артілі "Мебельник" встановлено фрезерний і стругальний верстати. В лютому 1956 р. освоєно випуск нового виду продукції — шаф щитової конструкції. Облаштували новий лісопильний цех. Щоб не залежати від постачальників, підприємство займалося також лісозаготівлею ["РП" від 29 січня, 26 лютого і 14 листопада]. Новоград-Волинський лісозавод виробляв деталі вікон і дверей для тваринницьких ферм ["РП" від 10 лютого].
На залізничній станції обладнано і введено в експлуатацію майданчик для навантаження і розвантаження контейнерів за допомогою підйомного крана ["РП" від 12 лютого]. Налагоджено попередній продаж квитків та доставка їх на дім ["РП" від 15 травня]. 20 липня в клубі залізничників представники управління Південно-Західної залізниці вручили колективові станції Новоград-Волинський перехідний Червоний прапор ["РП" від 22 липня]. 1956 року залізничники одержали новий 8-квартирний будинок ["РП" від 12 серпня].
Протягом 1955 року автобусами перевезено понад два з половиною мільйонів пасажирів. Щоденно у рейс відправлялися 40 автобусів за різними маршрутами. Відкрито нову автобусну лінію, яка з’єднала місто з робітничим селищем кам’яного кар’єру ["РП" від 4 січня]. Однак кількість рейсів була недостатньою: в робочі дні по місту курсувало до 4 автобусів, а у вихідні — лише 2 ["РП" від 9 грудня].
1 лютого в центрі міста, на вулиці Леніна відкрито новий магазин спортивних товарів. У продажу був різний спортивний інвентар, костюми, велосипеди, мотоцикли, товари для рибалок і мисливців ["РП" від 5 лютого]. Лісоторговий склад відкрив на базарній площі магазин господарсько-будівельних матеріалів. Тут можна було придбати вироби з деревини, толь, цемент, вапно, цвяхи, меблі, фанеру тощо ["РП" від 29 серпня]. Для торгівлі газованою водою застосовували 6 стаціонарних сатураторних установок і 5 пересувних візків. Проте влітку цієї кількості було недостатньо ["РП" 13 червня]. Опубліковане фото нового торговельного павільйону з вивіскою "Пиво-Води", який стояв на початку правої сторони вулиці Радянської ["РП" від 14 жовтня]. На той час будинки багатьох жителів міста і району ще не були електрифіковані, а тому їх доводилося освітлювати гасовими лампами. Але в магазинах гасові лампи, ґноти й скло до них були великим дефіцитом ["РП" 16 листопада].
Рейд-перевірка виявила недоліки в роботі підприємств громадського харчування. В їдальні № 1 відвідувачам доводилося обідати без ножів і серветок за столами, вкритими брудними скатертинами. В меню щодня були одні й ті самі страви. У чайній № 1 стіни брудні, на підлозі сміття, зал загромаджений порожніми ящиками і пляшками, багато вільних столиків загромаджені брудним посудом. Приємне враження залишила їдальня машинобудівників: "Рано в цехи ... заводу приходить буфетниця їдальні. Вона обходить всіх робітників і приймає замовлення на обід. Тут же виписує талони. На столах завжди чисто, є вазочки з паперовими салфетками. При сервіруванні столів обов’язково подається повний столовий набір. Офіціантки швидко і ввічливо обслуговують відвідувачів" ["РП" від 28 березня].
У початкових класах шкіл міста й району введено уроки ручної праці, учні V-VII класів проводили практичні заняття в майстернях і на шкільних ділянках, для старшокласників організували практикуми з машинознавства, електротехніки, сільського господарства ["РП" від 10 лютого]. 115 восьмикласників СШ № 2 (директор — В. Кобан) під керівництвом начальників цехів, робітників високої кваліфікації працювали щоп’ятниці і щосуботи в цехах машинобудівного заводу і міжрайонної майстерні капітального ремонту, опановували спеціальності слюсаря або токаря широкого профілю. При школі обладнана слюсарна майстерня на 20 робочих місць. Недоліками в організації виробничого навчання в школі були відсутність стабільної програми з токарної справи, нестача підручників і наочності, відсутність спецодягу. Старшокласники СШ № 3 вивчали автосправу, опановували фах шофера ["РП" 7 березня і 15 червня].
Учні СШ № 2 під час виробничої практики монтують електрообладнання до нових кормодробарок
Для поліпшення політехнічного навчання учнів молодшого шкільного віку міський відділ народної освіти провів десятиденні курси вчителів I-IV класів. На курсах вони прослухали програму з ручної праці в обсязі початкової школи. Вчителі міських шкіл Солод, Нечта, Єфимюк та Мілєєва, які побували на обласних курсах, поділилися досвідом своєї роботи та передали знання, здобуті на курсах. Вчителі виготовляли різні вироби з паперу та дерева, займались ліпленням та шиттям. Вчитель співів Фельдман ознайомив учителів із нотною грамотою та вивчив з ними кілька пісень. Вчитель Швець практично показав, як учні повинні працювати на уроках малювання. Учасники курсів виконали ряд самостійних робіт: декоративне малювання, малювання за спостереженнями та на вільну тему ["РП" від 20 червня].
З метою вивчення досвіду роботи найкращих шкіл міськвідділ народної освіти відкрив при педагогічному кабінеті постійну виставку. Молоді умільці СШ № 2 виготовили електротрактор, парову турбіну, макет сучасного колгоспного села з електростанцією, радіовузлом і впорядкованими будинками. На виставці була також представлена творчість вихованців дитячого будинку — вироби з дерева, глини, паперу. Семикласники СШ № 5 намалювали ілюстрації до творів І. Франка, М. Коцюбинського, О. Гончара ["РП" від 20 січня].
Якщо 1948 року в музичній школі навчалося 40 хлопчиків і дівчаток, то 1956 року в ній нараховувалося понад 200 учнів ["РП" від 9 березня]. У приміщенні СШ № 2 розміщувалася вечірня середня школа робітничої молоді № 1 ["РП" від 29 серпня]. Близько 300 дітей брали участь у роботі 12 гуртків Будинку піонерів. 90 школярів відвідували заняття танцювального гуртка (керівник — М. Тучинський), 30 дітей були членами радіогуртка (М. Фомушкін), працювали також авіамодельний гурток (керівник — А. Майстер), гуртки юних художників (керівник — О. Стенюк), художнього слова (керівник — М. Фролова) та ін. ["РП" від 26 лютого, 4 березня і 6 травня]. Під час літніх канікул при СШ №№ 2, 3, 5 і 7 працювали піонерські табори. Міський відділ народної освіти створив також позаміський піонерський табір на 300 дітей у с. Олександрівці ["РП" від 6 червня].
Історичний гурток районного Будинку піонерів під керівництвом А. Гехмана розпочав пошуки матеріалів з історії міста. Гуртківці відвідали Житомирський обласний краєзнавчий музей, а також міста Корець, Рівне, Луцьк. В обласному музеї останнього знайдено книги, видані у 1874-1888 роках, в яких вказується декілька колишніх назв Новограда-Волинського (Возвягель, Взвягль, Звягіль, Звяголь) і перша згадка про нього в 1257 році. У Корці вдалося знайти книгу видання 1867 року, в якій йдеться про Новоград-Волинський та прилеглі до нього села (установи, промисловість, сільське господарство, уклад життя населення). Члени гуртка провели екскурсію і детально оглянули місце, де колись стояла фортеця (тоді його займали гаражі автотранспортної контори). Від неї залишилося декілька напіврозвалених мурів, зроблених із каменю на міцному вапняковому розчині. Зібрано чимало стародавніх монет, з яких готувалася окрема виставка. Піонери опитували найстаріших жителів, які розповідали про своє життя до Жовтневої революції та встановлення радянської влади в районі. Зібрано цікаву інформацію про партизанський рух під час Великої Вітчизняної війни на території Новоград-Волинського і сусідніх районів. Члени гуртка на основі зібраних матеріалів мали написати докладну історичну довідку про рідне місто ["РП" 21 грудня].
В міській лікарні встановлено новий діагностичний апарат — флюорограф. На відміну від звичайного рентгеноапарата флюорограф працював автоматично і одразу видавав знімки. Лікар одразу бачив результат обстеження і робив необхідні висновки. За годину можна було обстежити 150 осіб. Найближчим часом передбачалося провести масову перевірку здоров’я населення за допомогою нового апарата ["РП" від 1 червня]. Відкрито два фельдшерських пункти для обслуговування робітників кар’єроуправління і жителів Ржатківки ["РП" від 2 вересня]. Окрема стаття присвячена операційній сестрі хірургічного відділення Надії Гриценко — одній з найкращих медсестер міської лікарні ["РП" від 21 жовтня].
Відбувся перший випуск слухачів шестимісячних курсів диригентів духових і струнних оркестрів, баяністів, хормейстерів та художніх керівників самодіяльних колективів, які працювали при міському Будинку культури. Курси закінчили 45 осіб. Випускники працювали в сільських клубах Новоград-Волинського та сусідніх районів ["РП" від 22 липня]. Міністерство культури СРСР і ЦК профспілок працівників культури, підбивши підсумки соціалістичного змагання за другий квартал 1956 року, присудили колективові Новоград-Волинського кінотеатру ім. Щорса третю всесоюзну премію ["РП" від 9 вересня].
1955 року самодіяльні митці Будинку культури влаштували для новоград-волинців майже 50 спектаклів. Свої здібності вони продемонстрували також перед сільськими глядачами, виїжджали в села Колодянка, Чижівка, Черниця, Броники, Слобода Чернецька, Слобода Романівська. З метою обміну досвідом побували і в сусідніх Баранівському, Барашівському, Ємільчинському, Довбиському, Ярунському, Городницькому районах Житомирщини та в м. Корець Рівненської обл. Виступали з творчим звітом у Житомирі, де поставили комедію "Сватання на Гончарівці" ["РП" від 20 січня]. У 1956 році драматичний колектив включив до свого репертуару виставу "Мартин Боруля". В постановці було зайнято багато молодих виконавців, які робили перші кроки на сцені ["РП" 14 березня]. Схвальні відгуки мали нові вистави "За двома зайцями" та "Сільські вечори" ["РП" 4 квітня і 26 грудня].
16 вересня на міському стадіоні відкрилася районна сільськогосподарська і промислова виставка. Для участі в ній до міста з’їжджалися автомашинами та підводами трудівники рільництва і тваринництва. Територію стадіону заповнили тисячі присутніх. Після мітингу вони повільно обходили павільйони, уважно розглядали кожний стенд, робили записи в книгах побажань про свої враження. У різних кінцях стадіону духові оркестри. З новими концертними програмами виступали учасники колективів художньої самодіяльності. Машинобудівний завод демонстрував на виставці кормодробарки. У павільйоні сирзаводу увагу відвідувачів привернули шоколадне масло, сири Смоленський і Ярославський, торти з сиру та інші продукти. На одному зі стендів показана схема безперервного потокового методу виробництва масла — лінія Мельошина. На виставці демонстрував свої здобутки міськхарчокомбінат, який за короткий строк налагодив виробництво цукерок, плодово-ягідних вин, ситра, квасу тощо ["РП" від 19 і 21 вересня].
На районній виставці
13 липня в Зеленому театрі відбувся вечір, присвячений проводам 76 комсомольців, які виявили бажання поїхати на цілинні землі для збирання врожаю ["РП" від 15 липня]. На стадіоні в рамках районного фестивалю молоді відбувся парад фізкультурників. Виступали легкоатлети, борці, акробати. Увечері в центрі поля палало велике вогнище ["РП" від 3 жовтня]. 30 вересня молодь міста тепло зустріла учасників мотопробігу Варшава — Київ, що проводився з нагоди місячника польсько-радянської дружби. Польським спортсменам були вручені пам’ятні подарунки й букети квітів ["РП" від 5 жовтня].
В Житомирі проходили змагання на першість області з класичної та вільної боротьби, боксу і важкої атлетики, в яких взяла участь збірна міста над Случчю. Найбільш успішно виступили борці. Четверо з них — Старков, Шмаков, Морозов і Левінтан — стали чемпіонами області. З вільної боротьби новоград-волинська команда посіла перше місце, з класичної — друге. Боксер Кронер завоював звання чемпіона області ["РП" від 1 квітня]. 2-4 червня на водній станції міста Бердичева проходили обласні змагання з плавання. Хороших успіхів на цих змаганнях добилися новоград-волинські спортсмени. Стометрову дистанцію вільним стилем першою пройшла Зінаїда Чердакова. Валентина Баклажко здобула перемогу на 400-метровій дистанції. Жіноча команда у складі Чердакової, Баклажко, Васильєвої і Бернадської виграла комбіновану естафету 4×100 метрів вільним стилем. Заплив 100 метрів на спині виграв Роберт Кім. Новоград-волинська команда у складі Кіма, Ірачека, Леонова і Дяченка виграла комбіновану естафету 4×100 м, а також естафету 4×200 м вільним стилем. Перше командне місце в обласних змаганнях завоювали новоград-волинські плавці ["РП" від 8 червня]. 160 осіб взяли участь у першій спартакіаді машинобудівного заводу ["РП" від 25 травня].
Протягом 1955 року забудовано вулиці Переяславська, Ворошилова, Енгельса. Житлова площа зросла на 8 тисяч квадратних метрів ["РП" від 1 січня]. У 1956 році працівники міськкомунгоспу посадили 4330 декоративних дерев, зокрема, на території селища залізничників і Червоного селища (нині вул. Огороднікова). Озеленені вулиці Чехова, Радянська і багато інших. Учні СШ № 2 і № 5 обсадили деревцями берег ріки Случ. Ліспромгосп висадив близько 100 дерев на новозабудованій вулиці Лесі Українки ["РП" від 28 жовтня]. Увечері 19 липня на вул. Радянській засвітилися вуличні ліхтарі ["РП" від 22 липня]. Додатково посадили декілька нових скверів: навпроти кінотеатру, в районі вул. Волі та на вул. Карла Маркса. Сквер біля сирзаводу огороджували парканом, на його території встановлювали лави ["РП" від 29 квітня]. Нині на місці останнього скверу розташована площа перед автовокзалом з АЗС.
Вхід до скверу біля сирзаводу
У південно-західній частині міста були машинно-тракторна станція, міжрайонна майстерня капітального ремонту моторів, автотранспортна контора, інкубаторна станція, контора "Заготскот", льононасіннєва станція, дитячий будинок, школа № 4. У період осінньо-зимового ремонту тракторів і комбайнів тут працювало до 80 трактористів, бригадирів та їх помічників. Проживали вони в гуртожитку. Ні на Пушкінській, ні на прилеглих до неї вулиць не було жодної побутової майстерні, перукарні, їдальні та навіть магазину. На весь цей район існував лише невеличкий кіоск площею 6 кв. метрів. У четвертій школі навчалися діти, чиї батьки проживали та працювали в цьому густонаселеному мікрорайоні. Але школа досі залишалася семирічною, хоча, на думку її директора Й. Стрижевського, давно вже назріло питання про реорганізації її в середню. Вихованцям дитячого будинку, який обслуговувала школа № 4, доводилося ходити в старші класи інших шкіл ["РП" від 5 жовтня і 16 листопада]. Антисанітарія панувала на розі вулиць Пушкінської та Котовського, де розмістилися тваринницькі приміщення контори "Заготскот": нечистоти потрапляли на сусідні городи, навколо стояв сморід, хмарами літали мухи ["РП" 13 червня].
Жителі вулиці Коростенської з 1948 року користувались електричним світлом від залізничної електростанції, але тепер станція припинила подачу електроенергії на цю вулицю. Адміністрація спочатку це пояснювала тим, що, мовляв, у абонентів немає лічильників. Люди купили їх і встановили, витративши кошти, але електроенергії так і не одержали ["РП" 16 листопада]. Оскільки рух вантажного транспорту по центральній вулиці Леніна був заборонений, весь потік автомобілів направлявся по вулиці Івана Франка. Цією ж вулицею ходили учні СШ № 2 і № 5. Нерідко доводиться спостерігати, як шофери водили тут машини з прискореною швидкістю. На ділянці біля водонапірної башти вулиця утворювала так зване сліпе коліно. Немісцеві шофери, не знаючи цієї особливості, нерідко врізалися в тин, створювали небезпеку для пішоходів. Крім того, на вулиці був відсутній тротуар, і пішоходам доводилося ходити по мостовій. Окремі забудовники для того, щоб збільшити площі відведених їм ділянок під городи, присунули огорожі щільно до мостової й тим самим звузили вулицю ["РП" 13 квітня].
Віктор Ваховський та Леонід Коган, краєзнавці
