Патронатні родини – це єдиний порятунок для дітей та батьків, які прагнуть зберегти сім'ю, і змінити своє життя. Адже, це набагато краще, ніж інтернат, притулок чи дитячий будинок. У нашому місті з'явилася перша патронатна вихователька Олена Приймак, що піклується про дитину, намагається налагодити стосунки з рідними для неї людьми. Як отримати таку "професію" та що про це потрібно знати, читайте в матеріалі.
Патронатний вихователь. Що це таке?
Патронатний вихователь – це людина, яка бере у свою родину дитину, що потрапила в складні життєві обставини. Вона займається її доглядом, вихованням, реабілітацією тощо.
За словами Нонни Лойко, начальниці служби у справах дітей Новоград-Волинської міської ради, здебільшого у патронатну сім'ю беруть дітей, які живуть в неблагополучних сім'ях. У більшості випадках діти знаходяться під патронатом до трьох місяців. У складніших ситуаціях, цей час може продовжуватися до шести місяців. Під час цього терміну спеціалісти вирішують, чи повернеться дитина до батьків. Слід зауважити, що у патронатній родині можуть перебувати діти лише з однієї сім'ї.
Цьогоріч Олена Приймак стала першою патронатною вихователькою у Новограді-Волинському. До себе додому жінка забрала 10-річну дівчинку Надійку. Відтепер вони живуть вп'ятьох: з чоловіком Сергієм та двома синами.
Як стати патронатним вихователем? У службі пояснили, що патронатним вихователем може стати повнолітня людина, яка захоче надавати таку послугу на професійній основі. У вихователя має бути також помічник, що проживає з ним: мама, сестра, чоловік. Проте, усі члени її родини повинні бути згодні з рішенням особи. Ще одним з важливих критеріїв є хороші умови проживання: окрема кімната, де зможуть жити від однієї до трьох дітей.
Послуги патронатного вихователя оплачуються. Він отримує щомісяця десь близько 12 тисяч гривень. Також держава виділяє соціальну допомогу: від 2,5 до 3,5 прожиткових мінімумів в залежності від віку та особливостей дитини.
Цьогоріч вимоги до патронатних родин трішки змінилися. Відтепер це можуть бути безробітні люди, які хочуть спробувати себе в ролі так званих батьків. Також, якщо ви не маєте власного житла, можете розраховувати на службове житло від місцевої влади.
Про нелегке рішення та навчання
Свою розповідь Олена розпочала з того, що "чужих" дітей не буває. Адже вже понад 11 років її мама працює в дитячому будинку сімейного типу, що розташований в Новоград-Волинському районі. Усі ці роки жінка паралельно проживала з цими дітьми та бачила різні ситуації, як добрі, так і не дуже. Тому вона подумала, чому б їй не стати патронатним вихователем та подарувати турботу й ласку іншій дитині.
Проте таке складне рішення вона не могла прийняти самотужки. Жінка поговорила зі своїм чоловіком та двома синами, які підтримали її ініціативу. Після цього вони звернулися до міської ради, де їм надали пояснення, розповіли про перелік необхідних документів тощо.
Для початку патронатній родині потрібно пройти медичне обстеження та спеціальне навчання. Тренінг тривав 12 занять, з них 9 уроків – базовий курс; один урок – день зі спеціалістами за місцем проживання та два уроки – навчання міждисциплінарної команди.
"Була дуже об'ємна програма занять. Ми зранку до вечора слухали лекції, дізнавалися щось нове та виконували домашнє завдання. Нам розповідали про міжнародний досвід, про законодавчу базу тощо", – говорить Олена.
Також жінка зазначила, що у патронатну родину беруть загублених чи підкинутих дітей, неповнолітніх вагітних або породіллі, які потребують підтримки, як психологічної, так і фінансової.
Життя Надійки в родині Приймаків
За словами Олени, перше знайомство з дівчинкою відбулося несподівано. Вона прийшла на засідання в Будинок рад, а майбутня вихованиця сиділа і плакала, чекаючи на маму. Жінка підійшла до неї і сказала: "Доця, ти не бійся! Все буде добре".
Дівчинку забрали за згодою мами через відсутність умов для проживання: не було окремої кімнати, світла, опалення. Їй дали шанс на виправлення, щоб згодом донька змогла повернутися до неї.
Після тієї зустрічі минуло близько двох тижнів і дівчинка приїхала з мамою додому до патронатної родини. Олена готувалася до зустрічі, спекла яблучний пиріг. Проте, перший день не мав бути для дитини справжнім святом, оскільки вона звикла до інших умов життя. Цьому їх навчили на тренінгах.
Знайомство з родиною відбувалося поступово, щоб дитині було простіше адаптуватися до нового соціуму. З речей у Надійки з собою нічого не було. Дівчинка плакала та просила маму не залишати її, бо їй тут не подобається.
Декілька годин вони спілкувалися з мамою дівчинки. Вони намагалися якось заспокоїти дитину: син Артем подарував солодощі. Окрім цього, справжньою терапією стали домашні тварини, які є вдома. Це два папуги, кіт та інкубатор, де нещодавно вилупилися маленькі гусенята та курчата.
У будинку господарі створили не лише затишні, а й безпечні умови. Побутова хімія була недоступною для дитини. На вікнах стояли замки. Навіть, шафа чи двері мали бути без скла чи дзеркал, щоб дівчинка ненароком не поранилася.
"Роль патронатної родини показати дітворі родинні цінності, звичаї, сімейне тепло та ніжність", – наголосила вихователька.
За літо Надійка разом з новою родиною відвідала багато нових місць. Вона раділа та посміхалася усьому новому, якого їй так не вистачало раніше. "Я щаслива, що до мене потрапила така хороша дівчинка, але з іншого боку шкода, що в таких батьків такі діти. Вона позитивна та іде на контакт. Для мене було абсолютно новим, заплітати косички, бо маю одних хлопчаків", – сказала жінка.
Перший час дитина не сумувала за рідною мамою. Проте згодом, десь в середині літа, Олена почала помічати те, що Надія хоче додому. Це все вона записала у свій електронний журнал спостережень, який веде кожен патронатний вихователь.
Звягельчанка запевняє, що матір не сумує за дитиною, адже за все літо бачила дитину лише два рази. Хоча батьки можуть відвідувати своє чадо, хоч щодня. Це допомагає їм наладити стосунки та пройти реабілітацію.
Перед школою дитина та патронатний вихователь отримали подарунки від міської ради, де вони могли обрати все, що необхідно для навчання. Це викликало в Надійки захоплення, оскільки вони пішли у великий магазин, де все нове і тільки для неї. Школярка могла обрати те, що вона бажала.
У дівчинки є затримка в розвитку, це підтвердив психіатр. У свої майже 11 років її розвиток відповідає 6-річному віку. Такого ж віку і молодший син Олени. Тому їм разом було цікаво гратися та спілкуватися. Надійка – соціально адаптована дитина, яка сама пропонувала щось допомогти виховательці: полити квіти, погодувати домашніх тварин та інше.
Попри те що, це був перший досвід Олени, вона всім серцем полюбила дівчинку і не планує зупинятися. Хоче ще взяти до себе інших вихованців.
Жінка закликає інших ставати патронатними вихователями, бо для Новоград-Волинської міській територіальній громаді один вихователь це мало, а потребують таких послуг аж 22 дитини. Бажано, щоб було 5-6 таких сімей. Крім того, це чудовий варіант для людей, які хочуть всиновити малюка. Вони зможуть в таких умовах відчути, чи готові вони до цього. Бо в Україні вже траплялися такі випадки, коли після патронату люди залишали цих дітей у себе в родині.
Наприкінці Олена Приймак зазначила: "Кожній дитині хочеться, щоб в неї була мама. І в кожній жінці є той потенціал, та любов, яку вона могла б подарувати іншій дитині. Патронат необхідний нашій громаді".
