Поняття сільська вчителька у нас асоціюється зі скромно одягненою інтелігентною літньою жінкою, справедливою і доброю, яка стає другою мамою першачкам. Вчителька української мови та літератури Новороманівської школи Тетяна Калінченко в цей образ ніяк не вписується.
Вона молода, креативна, прогресивна, смілива, безкомпромісна і талановита: видала збірочку інтимної лірики. Своїх учнів також бачить сучасними і сміливими.
Досьє: Тетяна Косяк-Калінченко народилася 16 липня 1987 року у селі Пряжево Житомирського району у родині залізничників. Цього ж року, у зв’язку зі смертю чоловіка, її мама з двома маленькими доньками на руках переїжджає у Новоград-Волинський район і влаштовується на роботу на залізничній станції Новоград-Волинський-2 касиром.
До Барвинівки було ближче, ніж до міста, тому Тетяна навчалась у сільській школі, яку закінчила із золотою медаллю. У 2005 році вступила на філологічний факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка.
У 2010 році закінчила навчання з червоним дипломом, здобувши спеціальність "Українська мова та література і редагування освітніх видань". Одразу у 2010 році працевлаштувалася вчителем української мови та літератури у Барвинівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Вчителюючи у рідній школі, у 2013 році працює ще й коректором газети "Лесин край". Стати ближчою до газетної справи її спонукає юнацька мрія про журналістику.
Освітянські здобутки Тетяни Калінченко — помітні: у 2016 році вперше за багато років у Новоград-Волинському районі її учень у секції "Українська мова" здобув призове місце у щорічному Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт школярів Малої академії наук.
З 2017 року працює на посаді вчителя української мови та літератури у Новороманівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Разом з учнями та педагогічним колективом бере участь у різних олімпіадах, конкурсах, змаганнях.
У 2021 році створила гімн Брониківської територіальної громади, який презентувала на серпневій педагогічній конференції.
Цього ж року за підтримки голови Брониківської громади Надії Залевської та начальника відділу освіти Світлани Павлюк невеликим накладом видає першу збірку.
Заміжня, має сина Івана з чітко вираженими математичними здібностями.
Вважає себе поеткою-аматоркою, і є переможницею в одній з номінацій Всеукраїнського конкурсу авторської прози та поезії "ЯwriteR".
Улюблені поети — Василь Стус та Сергій Єсенін, улюблені кольори — чорний і білий. Називає себе людиною контрастів та протиріч.
Про свою творчість каже: "Для мене поезія — це можливість вийти за межі реальності і дозволеності. У моїх віршованих рядках немає забобон і перепон".
Щойно видана збірка "Цнотлива кава" розраховна на дорослого читача. "Мої учні завтра теж стануть дорослими, я намагаюся готувати їх до самостійного життя, підштовхуючи до роздумів, серйозного аналізу української літератури та участі у різних конкурсах. Як в суперечках народжується істина, так у змаганнях гартується бійцівський характер і з’являється результат.
У сучасному світі ще зі шкільної парти потрібно бути готовим до рецензій, співбесід і невдач. Торік з проханням почитати її вірші до мене підійшла учениця 5-го класу. У дівчинки є хист, тому цьогоріч я допомогла Маргариті Скаковській подати свої найкращі роботи на "ЯwriteR" у номінації "Філософська поезія".
З власного досвіду Тетяна Миколаївна знає, що журі цього конкурсу складається з професійних редакторів, літераторів, сценаристів, режисерів та митців з України, США, Німеччини, Аргентини, Польщі, Канади та інших країн, а також провідних українських викладачів творчих дисциплін, діячів культури і мистецтва.
Незалежно від результату, всі учасники конкурсу отримують професійну рецензію на кожен поданий, у даному разі, вірш. Власне заради професійної оцінки поезій вчителька підштовхнула школярку до пройденого нею конкурсу. "Моє завдання — не захвалений відмінник, а здібний творчий випускник, готовий не лише до похвали", — каже Тетяна, хоча в душі кожному вихованцеві бажає здобути перемогу.
Щороку готує когось до участі в Житомирському обласному конкурсі читців-декламаторів. "Я задоволена тим, як торік виступила Єлізавета Лознюк, вона читала гарно і набула досвіду. Призові місця у неї ще попереду, а набиратися рішучості потрібно уже зараз".
Найбільше вчителька пишається науковою роботою зі стилістики учня 11 класу Артема Недзельського. Стати у 2016 році переможцем у Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт школярів МАНу було непросто. Національний центр "Мала академія наук України" — середовище для талановитих дітей.
Унікальна освітня система координує науково-дослідницьку діяльность учнів, створює умови для їх інтелектуального, творчого розвитку та професійного самовизначення. Науково-педагогічний склад МАНу становить понад 6 тисяч педагогів, серед яких півтори тисячі — кандидати наук, а 300 — доктори наук. Структура призначена для виявлення і підтримки обдарованих, здібних до науки українських дітей, але спочатку їх має знайти вчитель.
Тетяна пояснює: "У МАН не можна подавати сіру роботу, тому я підштовхнула Артема до хорошої поезії, ми аналізували художні засоби і стилістичні прийоми авторки книги "Барви Ордана". Як і я у шкільні роки, Артем захопився творчістю місцевого члена Спілки письменників України Ніни Талько-Петрук.
Її твори просякнуті українською самосвідомістю, вони самобутні і неперевершені. Для наукової роботи зі стилістики української мови годі знайти кращу книгу. Правильний вибір став першим кроком до успіху на захисті, співробітники академії не приховували свого захоплення".
Бібліотека Всеосвіти досі зберігає роботу "Стилістичне навантаження простого неускладненого речення у поетичних текстах збірки "Барви Ордана", науковим керівником якої виступила Тетяна Калінченко. В дослідженні описано і проаналізовано ті типи односкладного речення, за допомогою яких Ніна Талько-Петрук передає специфічні стилістичні особливості своїх творів.
Заглиблена у язичницьку культуру відома літераторка була приємно здивована професійністю аналізу: "Коли ти пишеш, ти не думаєш про техніку. Мені було цікаво прочитати школярську-вчительську роботу і приємно, що художні засоби української літератури вивчають за моїми віршами, тим паче, що "Барви Ордана" — моя перша книга".
Працюючи методистом районного методичного центру народної творчості відділу культури Новоград-Волинської райдержадміністрації, Ніна Петрук підготувала багато сценаріїв прадавніх свят Сонячного Кола, які відбувалися в районі.
Жінка вболіває за збереження самобутньої культурної спадщини рідного краю, тому роботи про неї потрапили до матеріалів регіональної науково-практичної конференції "Житомирщина — Звягельщина: від української національної ідеї до створення незалежної української держави". Вона відбулася у Новограді-Волинському у грудні 2019 року.
Масштабний захід поділили на п’ять секцій. Подовгу виступали двадцять осіб, у тому числі гості-науковці з Житомира. В останній, п’ятій, частині виступ Тетяни Калінченко про талант Ніни Талько-Петрук розворушив слухачів, стомлених значною кількістю інформації. Емоційні слова освітянки зал сприйняв оплесками.
Ніна Василівна Петрук, яка теж брала участь у конференції, тоді оцінила непідробність і щирість Тетяни, тому стала підтримувати її у прагненні видати збірку. "Я орієнтувала Таню на класику, адже у поезії складно створити невикористаний образ. Щоб знайти себе, потрібно знати найкращі зразки: Лесю Українку, Ліну Костенко, Бориса Пастернака, Марину Цвєтаєву.
У віршах молодої авторки мене вразили рядки "твої очі, мов церков хрести, за мною йтимуть аж до смерті". Це вже не наслідування і не просте оперування чужими красивими словами. Такого немає ні в кого, отож Таня має поетичний потенціал", — вважає відома поетеса.
Сама Тетяна Калінченко каже: "Я ні на що не претендую, моя поезія — це бажання стати відкритішою, адже з раннього дитинства проблеми вирішувала самостійно і росла замкненою переобтяженою відповідальністю дівчинкою. Свою "емоцію", яку потрібно було виплеснути, довіряла чистому аркушу. Зараз шкодую, що не зберегла шкільні та студентські роботи".
Студентство у Житомирі вважає найкращими роками життя. Вона закохалася у це місто, любила біля фонтану на вулиці Польовій читати друзям свої вірші. Тетяна Калінченко стверджує, що її лірична героїня — це не вона сама: "У Марини Цвєтаєвої теж була лірична героїня, яка у п’ятнадцять років хотіла померти, але це ж не сама Марина Цвєтаєва".
"Моя лірична героїня — струнка, пристрасна жінка, яка відкрито говорить про свої почуття й бажання. Я хочу, щоб вона стала ніжнішою, терпимішою, вишуканішою, але вона інша. Зрештою, після людини залишаються не довершені образи й тексти, а вчинки. Я допомагаю своїм учням орієнтуватися у великому інформаційному просторі, знаходити там цінне і красиве. На сьогодні цим красивим для мене є гарна поезія", — каже Тетяна Калінченко.
Фото авторки
