Український народ за першу чверть XX століття пережив три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років. Найжорстокішим і найстрашнішим за своїми масштабами і наслідками був Голодомор 1932-1933 років.
Більшовики перевищили в цьому всіх царів і цариць, а подібних наслідків Голодомору, як у ці роки в Україні, не знало людство за весь період свого існування. Трьома голодоморами радянська імперія знищила 16 млн людей.
Після захоплення влади В. Ленін започаткував такі основні принципи цієї страшної ідеї: запровадження хлібних карток, трудових повинностей та примусу до більшості робітників і селян, що передбачало повну конфіскацію результатів їхньої праці, позбавлення будь-яких засобів для існування, поставивши трудівників у повну залежність від волі чиновників і влади. А обов’язкова трудова повинність — це вища форма рабства, яке тривало в країні більш як сімдесят років. Хлібна монополія і примусова праця давали змогу владі перетворити селянство в абсолютно безправних і слухняних рабів.
Усіх, хто мав хоч якийсь запас зерна, оголошували "ворогами народу", які підлягали революційному суду, тобто розстрілу, — так вождь світового пролетаріату повчав свої каральні органи. Селянин, який від зорі до зорі важко працював, обливаючись потом біля землі, врешті-решт не мав нічого за свою працю.
Голодомору 1932-1933 років передувало масове розкуркулення селянства, під яке підвели нормативну базу рішеннями компартійних органів, постанови ЦВК та РНК СРСР.
Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) 1929 року проголосив курс на суцільну колективізацію, а 29 грудня цього ж року в передовій газеті "Правда" Й. Сталін писав: "Ми перейшли від політики обмежень куркуля як класу до його ліквідації".
Офіційним державним актом, що запроваджував такий режим, стала Постанова РНК УРСР від 20 листопада 1932 року "Про боротьбу з куркульським впливом у колгоспах".
Фото: muzey-dokm.pp.ua
21 січня 1930 року у тій же "Правді" помістили інструкцію щодо методів розкуркулювання: "Ми повинні поводитися з куркулями так, як із буржуазією в 1918 році".
Протягом 1932-1933 років відбулося 69 засідань Політбюро ЦК ВКП(б) України. На них тільки в прямій постановці розглянули 270 питань щодо України. Це 4 питання на кожному засіданні. Ухвалили близько 650 постанов, які стосувались українського села.
Майже три чверті питань порядку денного засідань становили проблеми сільськогосподарського виробництва України. Головне питання — хліб державі за будь-яку ціну.
Для України спустили план хлібозаготівлі з урожаю 1932 року в розмірі 356 млн пудів. План декілька разів переглядали.
"У березні 1933 року, невдовзі після призначення в Україну секретарем ЦК КП(б)У Постишева, Сталін викликав його, С. Косіора та В. Балицького і в присутності Молотова, Калініна, Кагановича та Ягоди "дал ряд руководящих указаний" щодо політики в Україні... На прощання, вийшовши з-за столу, він наблизився до Постишева, поблажливо поплескав його по плечах та своїм сатанинським гумором промовив, хитро всміхаючись: "Ты, Паша, назначен туда в роли ГЛАВГОЛА (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь больше, чем Семен несколькими конными армиями. Стасик (Косиор) немного растерялся. А у тебя рука железная, на тех слизняков (Чубар, Петровский) не обращай внимания".
"Хлібозаготівля в 1932 році проходила в умовах жорстокого опору. Тому ГПУ в нашому районі арештувало 79 осіб, з них 2 розстріляли, решту засудили до різного строку. Постраждали 44 колгоспи з 79, з них у 9 селах віднайшли кулацькі угруповання, що дискредитували колгоспи. З прикордонної зони вирішили виселети 370 сімей, 1120 людей".
У Киянці Павло Іванович Матвійчук, заможний середняк, виключений з колгоспу за невихід на роботу, казав: "Совєтською владою не бідняки управляють, як нас запевняють, а влада складається з панів, які хочуть довести Росію до голоду. Забрали весь хліб у селян, а тепер змушують сіяти поле".
У район доприселили 113 осіб у двори репресованих, а також у Киянську і Суслівську комуни, в колгосп ім. Ворошилова — 8 осіб, у Киянську комуну — 6.
Наприкінці 1932 року Киянку радіофікували. Тут радіовузол обслуговував 100 точок.
Крім Киянки, радіовузли ще були у місті і в Соколові, але через брак живлення працювали незадовільно.
5 травня 1933 року Київський облвиконком під грифом терміново і таємно наказав районам і селам не везти безпритульних дітей, у яких вмерли батьки, до міста, а самим годувати, створювати дитбудинки.
Люди охляли з голоду, стали непридатними до роботи. Тому 3 травня 1933 року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР наказали арештованих відпускати у свої села і доручили сільським радам самим їх карати. У зв’язку з цим відпустили з Новоград-Волинської міліції 75 осіб і з суду — 22.
На полях усюди охороняли врожай від людей. 21 травня 1933 року райпартком таємно розпорядився колгоспам підгодовувати косарів до косіння до повного відновлення сил, давати на день 200 грамів хліба, літр молока і гарячу їжу.
У Киянці в 1932 році не виконувалася хлібоздача, і уповноважений від райкому партії, заворгвідділу Виговський наказав у середняків забрати весь хліб, там були і члени сільради. Це спричинило труднощі в госпполіткампанії і зміцненні колгоспів.
Не виконали плану постачі одноосібники, і він змусив комуну здати усю свою картоплю. Вони залишилися без насіння. Завфінвідділу Гарбуз за один день провів 18 обшуків у селян, забрав 40 корів, 22 коней і організував базар біля сільради.
Виговський змушував забирати хліб у селян, тероризував парторгів.
У парторганізації с. Киянка нездоровий моральний стан.
25 березня 1933 року надійшов сигнал з Киянки та Очеретянки про наявність осередків недоїдання та опухання, вирішили відрядити в ці села лікаря для медогляду хворих.
У травні 1933 року середній річний удій молока з корови складав 1500 літрів.
Навесні 1933 року стався кумедний випадок у Киянці. Тут зібрали всього 8 % насіння для насіннєвого фонду. На пробний виїзд із 190 одноосібників виїхали тільки 10. Тоді секретар парторганізації Троцький на двох кутках села у 50 господарствах провів масовий обшук насіння, не залишав ні в кого. Але коли настав час сіяти, двоє з них посіяли. Троцький передав їх у прокуратуру, щоб з’ясували, де вони взяли насіння чи де сховали.
Ось такі документи знайдені в архіві області, це тільки частина. Десятки років замовчувалася правда про таке жахливе явище, як Голодомор, коли український хлібороб помирав від голоду у своїй хатині, вмирали старі і малі, помирали сім’ї, цілі села, регіони. Чорна смерть зачепила своїм крилом майже кожну сільську родину. Це прокляття геноциду, який століттями вершили кровопивці червоної Москви.
Фото: holodomormuseum.org.ua
Малеча бродила і повзала в пошуках чогось їстівного. Поїдали ворон і горобців, собак і котів. Як зазначають дослідники, Голодомор 1932-1933 років був заздалегідь продуманою і ретельно спланованою акцією московського компартійного режиму. Його жодною мірою на можна пов’язати ні з погодними умовами, ні з пошестями чи іншими природними факторами, ні з розміром врожаю на колгоспних та одноосібних ланах, на які посилаються деякі політики та історики.
Неспростованим доказом цього є продумана стратегія заходів щодо українського селянства з метою створення для них нестерпимих умов життя. За невиконання плану хлібозаготівлі, який спускався згори і зазвичай перевищував реальні можливості, до села застосовувалися так звані чорні дошки.
До занесених на чорну дошку застосовувалися репресивні дії:
— припинення торгівлі як державної, так і кооперативної;
— постачання будь-якого краму, а наявний підлягав вилученню;
— припинення колгоспної торгівлі;
— заборона кредитування у будь-якій формі й дотермінове стягнення раніше виданих кредитів та інших фінансових зобов’язань;
— проведення ретельної чистки складу колгоспів від контрреволюційних елементів.
На чорну дошку вносили цілі регіони, області, райони. У Київській області зафіксовано 19 районів, 51 колгосп, 48 сіл, у Новоград-Волинському районі — 18 сіл, зокрема:
- Броники (колгосп ім. Петровського);
- Івашківка;
- Колодянка (колгосп "Перемога");
- Киянка;
- Орепи (колгосп "Нове життя");
- Тальки;
- Теснівка (колгоспи "Нове життя", "Червона Зірка");
- Ужачин.
Цей "винахід" належить В. Молотову, комісія якого фактично перевела на блокадне становище всю Україну і добила українське селянство, конфіскувавши останні млн пудів хліба. У селян вилучили збіжжя. У 1930-1932 роках кількість конфіскованого зерна неухильно збільшувалася: 1930-го — 34 %, 1931-го — 39,2 %, 1932-го — 54,6 % валового збору основних зернових культур у країні. Це призвело до зменшення норм споживання хліба нижче від граничної "голодної межі".
У серпні 1932 року опублікований новий репресивний закон про охорону державного майна — "закон про п’ять колосків", як його назвали в народі. Упродовж першого року за ним засудили 150 тисяч осіб. Закон діяв до 1947 року, однак пік застосування припав саме на 1932-1933 роки.
Треба ж було так залякати народ, так тримати його у шорах, щоб люди десятиліттями боялись навіть у сім’ях заговорити про своїх рідних, які померли голодною смертю. Коли гортаєш офіційні документи, перечитуєш статті і книги дослідників, а особливо ж спогади тих, хто був свідком тієї трагедії і кому пощастило вижити, постає досить виразна картина цілеспрямованого і масового винищення народу. І робила це радянська влада під керівництвом мудрої партії більшовиків.
Замовчування Голодомору 1932-1933 років — одне зі свідчень його навмисності, а також того, що йому можна було запобігти. Врожайність зернових у 1932 році лише на 12 % була нижчою, ніж у попередньому, що давало змогу повністю забезпечити населення хлібом. Крім того, Україна входила до складу СРСР, але московський уряд залишив "молодшу" сестру напризволяще. У 1932 році експортували 18 млн центнерів зерна, а частина його залишилася зимувати в копах у полі й фактично погнила. У зерносховищах і на складах зберігалися великі запаси зерна та інших харчів.
Страшний Голодомор 1932-1933 років звалився і на Киянку. Попередньо провели значну підготовчу роботу: по-перше, селян повністю пограбували шляхом колективізації, найграмотніших, найпрацьовитіших господарів назвали куркулями, господарство розграбували, а їх вивезли до Сибіру, по-друге, створили спеціальні бригади, які відбирали у селян останні харчі.
До складу цих бригад входили сільські активісти й різноманітна наволоч, яких очолювали так звані уповноважені. Вони ходили від хати до хати, робили обшуки, нишпорили скрізь: у дворах, хлівах, коморах, на горищах. У наведених нижче спогадах старожили, які пережили голод, зі сльозами пригадують це страшне лихо, з прокльонами згадують їхні імена.
Фото: uk.wikipedia.org
Гострими піками протикали землю, шукаючи зерно, навіть забирали полову, в якій знаходили зернинку. Люди ховали від цих пройдисвітів вузлики із зерном за образами, у глечиках, горнятках, у печі, але нишпорки знаходили й забирали.
Якщо не знаходили продуктів, то з люті відбирали все, що кидалося в ненаситні очі. В Одарки Савчук забрали рядна, хустки, подушки, під поликом вигребли дрібну картоплю. У Василя Давидюка померло з голоду двоє. У брата Параски Черниш Феді померло 5 душ. "У них була німа дівчинка, і коли побачили у вікні, що наближаються так звані активісти, то мати заховала її на печі з мискою квасолі за пазухою. Зайшли з криком до хати, дитина злякалася, висипалася квасолина. Трохим (Тронько) Черниш скинув її до долівки, витрухнув з неї квасолю, згріб віником до мішка, а її вдарив чоботом. На ранок дівчинка померла", — розповіла Параска Черниш.
Батько Михайла Пасічника темної ночі неподалік хати викопав невелику яму і туди приховав кілька відер ячменю, картоплі. "Хтось підгледів, доніс. Через кілька днів прийшли нишпорки, скрізь обштрикали загостреною пікою, знайшли, відкопали, все забрали, а батька побили", — розповів Михайло.
Василь Черниш, уродженець Киянки, краєзнавець
Далі буде...
