Бажання дізнатися про велику українську ляльку людського зросту привело у Новоград-Волинське вище професійно-технічне училище. Її авторка Світлана Голеня не претендує на популярність, просто має потребу творити. Шити, вишивати, ліпити з глини, розфарбовувати глиняні вироби, пекти імбирні пряники глазурувати та розписувати їх, виготовляти ляльки на виставки і для своєї п'ятилітньої донечки Маргарити.
Творчі задатки розкрилися у ВПУ. Керівниця гуртка "Український оберіг" та викладачка ВПУ, розставляючи вироби, розповідає про велику кількість грамот і відзнак, які здобула разом з вихованцями. Про звання "Майстриня народної творчості" лаконічно і скромно каже: "Дуже приємно, коли тебе називають майстринею". Розмовляючи з цією жінкою відчуваєш, що жадоба слави їй не властива. Світлані потрібен вихід творчих ідей, адже вона – майстриня на всі руки і, можливо, майбутня власниця салону хенд-мейду.
Принаймні мріє створити у нашому місті салон глиняних виробів, де стоятиме гончарний круг, лежатимуть заготовки і буде місце для майстер-класів. Стіни приміщення прикрашатимуть декоративні тарелі з видами та символікою сучасного міста і старого Звягеля. Тут продаватимуть створений вручну авторський посуд, адже вся родина – чоловік Андрій, свекруха Ірина Іванівна, восьмирічний син – одержимі ліпленням. Малий Матвійко ще працює з пластиліном, але здібностей вже не приховати.
Англіцизму хенд-мейд, що замінив українське словосполучення "ручна робота" Світлана Голеня не вживає. Чиста без запозичень та слів-паразитів українська мова видає освічену, впевнену у собі жінку з хорошими манерами. Їй подобалося у салонах, де продаються вироби, виготовлені вручну. Під час студентських років, навчаючись заочно на художньому факультеті Прикарпатського університету ім. Стефаника в Івано-Франківську, працювала у весільному салоні в Полтаві. Коли його власниця запротестувала проти чергової поїздки на сесію, вона просто звільнилася і поїхала довчатися, адже без вищої освіти – ніяк.
"Все повертається на круги своя". Учениця школи-гімназії №1 імені Лесі Українки Світлана Качевська пообіцяла мамі здобути вищу освіту. "Професійно-технічне училище її не відміняє, просто ти тут будеш закінчувати школу і матимеш робітничу професію. Це твоє, ти зобов'язана свій талант відчути і зрозуміти", – переконувала вчителька трудового виховання Олександра Євгенівна. Вона мало не за руку привела дівчину в училище, і не помилилася, взявши на себе відповідальність за вибір професії. Попри спротив мами, школярка потрапила у свою стихію і у 2004 році отримала диплом кравця-вишивальника.
Директор навчального закладу Микола Паламарчук увесь час підтримував талановиту юнку і просив залишитися в училищі працювати. Проте, випурхнувши з-під батьківської опіки всім хочеться підкорювати нові світи, шукати себе у великих містах, де багато цікавих креативних людей. Наша героїня – не виняток, але не всі повертаються додому.
Вона повернулася і в Новоград-Волинський, і в училище, щоправда, ставши дизайнером інтер'єрів і "пройшовши випробування" двома салонами – полтавським та місцевим, який знаходився на місці "Економіксу" майже навпроти Будинку рад. На споруді колишнього дитячого садка красувалися козак і козачка. Вони ніби запрошували зайти і придбати виріб новоград-волинців.
Світлана вже згуртувала звягельчан, які займалася виготовленням ручних виробів, рекламуючи та допомагаючи їм реалізувати картини, вишиванки, віночки, прикраси з бісеру, намисто. Згодом на місці салону виросла триповерхова споруда, а в парку він не прижився, проте ідеї виробляти новоград-волинські сувеніри майстриня не полишає.
"Повертатися на круги своя" означає повторитися, повернутися до того, з чого все починалося, до того, що було раніше. З другою появою у стінах училища, які давно стали рідними, тут з'явилися унікальні виставкові експонати і щити, на яких роботи можна вигідно демонструвати. Щоб легко кріпити невеликі вироби вертикально, керівниця гуртка запропонувала створити стенди у вигляді бджолиних стільників. Вони гарні, мобільні, легко компонуються. Ці правильні шестикутні рами стали творчою знахідкою.
"Воскові осередки мають форму шестикутника. Бджоли роблять їх для того, щоб складати назбираний пилок, мед. Такі комірки символізують результат невтомної праці. В українській колективній пам’яті мед означає винагороду за труд, тому для стендів ручної праці я обрала форму стільників.
Прагнула сказати, що основа, пам’ять, досвід минулих поколінь залишаються, передаються і відтворюються. Пишаюся, що до цього причетні мої учні,– каже Світлана Голеня. – Звісно не всі здатні виготовити власноруч високохудожній твір, але значення символів може зрозуміти кожен". Геометрія бджолиної комірки допомогла вигідно представляти вироби вихованців ВПУ не на одній виставці в Новограді та в Житомирі.
Чільне місце – лялькам. Великих людського зросту у музеї ВПУ живе аж дві, Різдвяний янгол та стилізована під мотанку лялька Берегиня. Вперше вона постала перед глядачами у Михайлівському соборі в Житомирі перед Великоднем.
У житомирських ЗМІ виріб розхвалили. "Звягельська лялька-мотанка людського зросту транспортабельна. При цьому найважливіше, що її вартість для міського бюджету становить нуль гривень і нуль копійок. Такий подарунок місту зробили учні і викладачі училища. Чому Житомир не Новоград-Волинський? Обласному центру захотілося рекордів і пафосу. Про дороговартісну житомирську ляльку-мотанку говорила вся Україна, а про витвір у Новограді-Волинському практично не згадують. Не зрозуміло, навіщо витрачати так багато грошей на символічну ляльку. Звягельська лялька-мотанка не боїться, що втратить яскравість своїх кольорів під променями сонця і може змінювати дислокацію. Натомість житомирська прикута до одного місця у своєму контейнері. Рекорд – це досягнення. Однак, чи варта згадка у книзі рекордів України 140 тисяч гривень?".
Як прокоментувала статтю авторка ляльки? Насамперед вона пояснила, що велика лялька – не мотанка. Сьогодні лялька-мотанка поступово втратила свої обрядово-магічні властивості. Майстрині уже не надають мотанці сакрального змісту, а використовують її як фольклорний елемент інтер’єру або як сувенірну продукцію. Усе залежить від особистих артвподобань автора.
"Нам такої величезної грошової суми на ляльку не знадобилося, але вона ж і не триметрова. Зріст Берегині 160 сантиметрів, на неї затрачено іншу монету – час: на виготовлення пішло три місяці. Створення каркасу, голови, пошиття костюмів – копітка робота.
Щось вдалося одразу, а щось доводилося переробляти. Довго шукала волосся для красуні. "Руса коса до пояса" з льону – це справжнісінька якісна пакля, придбана у будівельному магазині. Окрім того, мене дивує слово "мотанка", яким називають велику ляльку. Справжня мотанка вміщається у долоні людини, для якої вона виготовлена як оберіг", – пояснила Світлана Голеня.
За її словами, ті, хто працює з оберегами, знають масу секретів. Щоб наділити маленьку ляльку-мотанку великою магічною силою, на обличчі нитками чи стрічками виплітають кольоровий хрест – давній могутній символ Сонця. Виготовлення іграшки – цілий ритуал, і використовувати ножиці, голки та інші колючо-ріжучі предмети забороняється. Клаптики тканини рвуть на менші клапті і скручують нитками. Для виготовлення мотанки-оберегу беруть клаптики ношеного одягу, "щасливого" в який вбиралися в найкращі періоди життя. Виготовляючи сакральний предмет, жінки вкладають у нього енергію, думки і побажання. А головне, що підкреслила Світлана Голеня, мотати ляльку повинна щаслива у шлюбі жінка, – вдовам, самотнім виготовляти обереги не варто.
Показуючи маленькі симпатичні фігурки мисткиня каже: "Ось Круп'яничка – слов'янська обережна лялька, що притягає в дім достаток і багатство. В її основі мішечок зі справжньою крупою. Круп'яничку теж робили без обличчя, наповнювали пшеницею, житом, гречкою, пшоном, рисом, вівсом. Перед посівом жменя зерна бралася з ляльки, а після збору врожаю її наповнювали свіжими зернами. І хоч у них всередині справжні зерна, я їх вважаю декоративним виробом".
На запитання, чи не збирається виготовляти обереги відповіла: "Я могла б, але ні мої мама, ні бабуся ніхто цим не займався, а лялька мотанка – це ніби ниточка, яка зв’язувала рід по жіночій лінії. Ляльку-мотанку мати передавала дочці, коли віддавала заміж, а дочка, своєю чергою, своїй дитині.
У мене зовсім інші плани, хочу створити третю велику ляльку разом з гуртківцями та викладачками ВПУ. Це буде весільна лялька "Нерозлучники", окремий різновид обрядової ляльки, що зображає "князя з княгинею", молодого й молоду, які тримаються за руки. Власне у ляльок одна спільна рука, яка символізує злагоджене життя у шлюбі.
Колись у селах таку парну ляльку садовили на першій підводі, коли молоді їхали до церкви вінчатися: лялька захищала майбутнє подружжя від лихого ока. Вона символізує нероздільність пари, звідси й походить назва "Нерозлучники". Залишається сподіватися, що Світлана Голеня створить дуже гарних нерозлучників для закоханих учнів ВПУ, і що у її житті розпочнеться щасливий "глиняний" період, хоча, за її словами, –"це лише мрія і коли-то воно буде".
Творчість знаходиться поза часом, тому що мова символів впливає на емоції і сягає сердець. Авторська робота дозволяє пізнавати людину глибоко й багатогранно, відкриває щось особливе, закладене в українській ДНК. Так славно, що у древньому Звягелі і сьогодні є справжні майстри, які вміють творити та мріяти.
