Часто чуємо про дітей надто активних, невгамовних, надшвидких, непосидючих. Проте в кожному дитячому колективі знайдеться дитина, яка остання одягається, доїдає, дописує чи домальовує. Чому так повільно?
"Всі вже малюють, а він ще й альбом не відкрив" – знайома ситуація? Поговоримо про дітей сповільнених, неквапливих. Які вони? Як з ними взаємодіяти та як допомагати? Які міфи їх оточують?
Як може почувати себе дитина день якої починається словами: "швидше прокидайся", "швидше одягайся", "швидше думай"... і так до вечора? В таких ситуаціях складно не відчути себе невпевненим та винуватим. Саме так повільні діти себе і почувають.
Причини сповільненості різні. Це можуть бути і вродженні, у тому числі і спадкові, особливості розвитку нервової системи. Не варто відкидати й умови виховання, зростання та розвитку, стан загального здоров’я.
Сповільненість часто дратує дорослих, викликає насмішки однолітків. Від непорозуміння та кепкування дитина стає ще скутішою та невпевненішою у собі, намагаючись залишатися наодинці.
Повільних дітей дуже часто вважають ледачими, малоініціативними, оцінюючи не їх реальні здібності, а вміння дотримуватись певного темпу роботи. А вони зовсім інші й можуть мати видатні інтелектуальні можливості.
– Перша й, напевно, головна їхня особливість – нижча швидкість (приблизно у два рази) будь-яких дій. Такі діти, як правило, повільні в будь-яких видах діяльності: гра, їжа, мовлення, хода тощо.
– Друга – довший проміжок часу від інструкції (сигналу) до початку дії. Ця особливість не дає змоги дитині швидко відповісти на запитання, зреагувати та включитися в діяльність. Включається така дитина у 1,5 -2 рази повільніше, ніж однолітки.
Роздратування, незадоволення, крик ще сильніше сповільнюють дитину. Перше завдання повинно бути заздалегідь легким, доступним. Складність завдань повинна зростати поступово.
Відповідні умови, а головне оптимальний темп роботи, дозволяють їй якісно та точно виконувати завдання на високому рівні.
– Третя, й можливо найважливіша, особливість полягає у складності переключення на нову діяльність. Дитина просто не встигає за зміною виду роботи під час заняття й зовні це виглядає так, ніби вона не реагує. Насправді нове завдання дається тоді, коли дитина ще виконує попередню задачу.
В основі навчання лежить сприймання та засвоєння інформації. Якщо темп подачі інформації прискорюється, то і діяльність мозку прискорюється, стимулюються нервові процеси, але це у типових дітей. А повільні діти реагують на прискорення темпу та інтенсивності не збільшенням, а зменшенням кількості засвоюваного.
Якщо темп збільшується, дитина засвоює менше половини того, що намагається пояснити дорослий. Прискорене мовлення педагога, швидке пояснення, швидке читання казки приводить до порушення процесів сприймання. Якщо повторити завдання ще раз, сповільнити темп мовлення, то дитина впорається із завданням на гарному рівні.
Отже, швидкість та обсяг нової інформації для сповільненої дитини повинні бути нормовані, відповідати віку та можливостям. Якщо дитина має сповільненість нервових процесів її темп діяльності завжди буде нижчим. Така особливість зберігається і в дорослих людей.
Міф 1. Повільні діти можуть все робити швидше, але з різних причин не хочуть.
Фактом є те, що темп діяльності, повільність (уповільненість), є характеристикою організації нервової системи. Повільна дитина не може самостійно змінити темп.
Міф 2. У всіх повільних дітей низький рівень інтелекту.
Фактом є те, що темп ніяк не пов'язаний з ефективністю і якістю інтелектуальної діяльності.
Міф 3. Повільні діти завжди неуспішні та пасуть задніх.
Фактом є те, що повільні діти досить часто бувають обдарованими, можуть рано навчитися читати та мати енциклопедичні знання, багато хто з них рано проявляє здібності у якісь галузі – конструювання, математика, природничі науки тощо.
Кожна людина має свій оптимальний, найбільш зручний та продуктивний темп діяльності. Науковці підтверджують, що індивідуальний темп діяльності – вроджена характеристика, змінити яку практично неможливо.
Отже, сповільненість – не порушення розвитку, а індивідуальна особливість.
Завжди пам’ятайте, що засвоюючи нову дію, опановуючи нову навичку, включаючись у нову гру повільна дитина повинна вірити в те, що їй все вдасться. Для цього потрібна підтримка, конструктивна допомога та єдина тактика педагогів, батьків. Дитина повинна знати та відчувати, що швидкість – не головний показник її досягнень.
Олена Монжиєвська, вчитель-дефектолог КУ "ІРЦ" Новоград-Волинської міської ради
