"У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України зберігаються оригінали 19 листів Петра Косача до Єлизавети Драгоманової. Один з них написаний у Новограді-Волинському", – розповіли на сайті Новоград-Волинського літературно-меморіального музею Лесі Українки. Він датований 28 червня 1874 року.
У цей час у Косачів разом з дружиною Людмилою і донькою Лідією гостював Михайло Драгоманов, старший син Єлизавети Іванівни. Тоді родина Косачів проживала у домі Завадських, біля якого був великий старий сад.
Ось витяги з листа: "Колония наших приезжих живет хорошо, мы тоже не дурно. Саша от Ковалевских возвратилась. Дети здоровы и Вас цілуют. Лося все привозимое считает от бабушки. За башмаки Вам очень благодарны, только Лосины немножко узки. Часы Миша привез хорошие. Сад мы не сдавали, чтобы не иметь стеснения, но фрукты продадим, т[ак] к[ак] их много”.
"В августе я буду в Киеве и оттуда могу сьездить и в Полтаву.За наливку Вам очень благодарны. Мы ее немного подсолим и будет чудесная. Если купите плахту не одному Мише, но и мне, то очень много обяжете. Оля и дети Вас целуют. Они совершенно здоровы. Сашку мой привет и желание веселья! Всего Вам хорошего. Ваш П. Косач".
Петро Антонович ставився до Єлизавети Іванівни з повагою. У листах називав її "милой Маменькой", бажав "всего лучшего", "щастя и здоров’я". В кінці як правило підписувався: "любящий Вас сын П. Косач"
До слова, у листі згадується ім’я "Лося". Саме так в дитинстві називали Лесю Українку. Пізніше вона попросила, щоб рідні називали її Лесею. І лише Єлизавета Іванівна довше за всіх за звичкою називала дівчинку по-старому.
Мати Олени Пчілки була звичайною хутірною панею, читати навчив її дяк, але написати могла лише своє прізвище. Листи до дітей та онуків просила писати когось зі свого близького оточення, часом їй допомагала гадяцька вчителька Антоніна Макарова, але під листом ставила підпис власноруч.
