Багато батьків проти ігор зі зброєю, пострілами, вбивствами. Це суперечить їхнім уявленням про те, що таке добро та правильні речі. Тут сперечатися нема про що. Якщо вам насильство категорично неприйнятне, значить, і своїм дітям ви транслюєте те саме. Щоправда, якщо дитина все-таки хоче так грати, а ви їй забороняєте, то це... до певної міри насильство.
Величезна кількість батьків, особливо мам, боїться таких ігор. Дитина "стріляє" в людину, "вбиває" когось, це жахливо, отже, вона виросте агресивною. І взагалі грати зі смертю категорично не можна. Спробуймо розібратися, наскільки ці побоювання справедливі.
Фото: Google
Гра – явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культури. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки.
Є різні теорії про те, навіщо дітям потрібно грати. Найпопулярніша: вони роблять це для того, щоб опанувати якісь навички, що допоможуть їм у житті. У грі дитина усвідомлює деякі функції своєї психіки, які їй недоступні без гри. Наприклад, гра з правилами – найкращий спосіб сформувати у дитини довільність, розвивати уяву і мислення.
Гри в житті дитини має бути не просто багато: вона повинна ускладнюватися і поступово переходити в інший вид діяльності. Якщо в молодшому шкільному віці дитина награлася, далі їй буде цікаво вчитися, тобто ставити собі завдання, придумувати спосіб вирішення і таким чином розвиватися.
Загалом гра – це така характерна, типова і провідна діяльність певного вікового періоду.
Ігри мають дуже багато класифікацій. Їх можна узагальнити за такими типами:
- маніпуляція – це рання модель гри, причому спосіб дії задає сама іграшка;
- рольові ігри – дитина вибирає собі роль і діє саме в ній;
- режисерські ігри – дитина може і не приймати роль на себе, але вона діє від імені іграшок, тобто як би передає їм ролі, вибудовує між ними відносини.
Найбільш поширені ігри, в які грають діти:
- гра в магазин;
- гра в лікарню;
- доньки-матері;
- курінь з підручних засобів (халабуда);
- квач, піжмурки та інші спортивні ігри;
- ігри у війну.
"Війнушка" – це назва типу гри, тому що діти не завжди грають саме у війну. Це гра, де є дві опозиції. Наприклад, пірати і жителі якогось острова. Це може бути модель комп’ютерної гри. Усередині цього дійства діти вчаться контактувати зі своєю агресією: вони намагаються зрозуміти, яка у неї сила, чи можуть вони підкорятися, що потрібно зробити, щоб стати сильнішими, як цією агресією керувати. Батьки не повинні цього боятися.
Крім того, в таких іграх діти вчаться захищатися, вибудовувати свої кордони. Дуже важливо, що це можна виконати фізично. У дитини нібито є право повалити іншого на землю, або уявно вбити, або взяти в полон. А іноді дитині, навпаки, потрібно побути в ролі слабкого, щоб навчитися підкорятися чиїмось правилам.
Також тут добре формується довільність: зазвичай в таких іграх потрібно довго повзти, куди-небудь підкрастися, різко вибігти або піти на розвідку. Інколи буває, що зі зброєю в руках діти відчувають свої особливі сили. Так, озброївшись картонним мечем, дитина, яка боїться темряви, може вирушити вночі у ванну, адже з мечем вона виступає в образі безстрашного героя.
Фото: unsplash.com
Для дітей "війнушка" – важливий елемент дружби: діти об'єднуються в команду, навчаються кооперуватися та грати за правилами, шукають правих та неправих, прагнуть добром перемогти зло. Вони існують усередині фантазії, але потім легко перемикаються: одна секунда і стоп, я більше не солдат, а знову дитина.
Гра у війну і військові іграшки можуть допомогти дитині пережити стрес, пов'язаний з реальною війною. Якщо тато воює, загинув чи поранений, якщо довелося тікати з-під обстрілів, то близькі люди здатні допомогти дитині. Комусь підійде групова гра з м'ячем, комусь тир із фотографіями ворога – тут вже все індивідуально. Саме у таких випадках варто порадитися з дитячим психологом.
Війни і військова техніка в іграх були завжди – ми в своєму дитинстві також грали у війну, в козаків-розбійників, і замість зброї брали палки. Все одно ми не можемо виключити агресивний компонент з життя дитини. Більш того, з дітьми треба все проговорювати, а іграшки тут можуть мати терапевтичне значення.
Але буває, що діти заграються, і гра вже нагадує справжню війну, а уявні битви виливаються в сльози, синяки, подряпини, образи та бійки. І там, де стирається кордон між вигадкою та реальністю, необхідне втручання дорослих. І що ж тоді робити у таких випадках саме батькам?
Насамперед за дитячими іграми потрібно спостерігати. Прислухавшись до розмов і вигуків, ви зрозумієте, як грають діти: імітують сюжети з побачених фільмів або вигадують свої сценарії, бачать метою гри – знищувати ворогів або зображають маневри, перекиди та перебіжки, грають чесно або використовують заборонені, небезпечні прийоми.
Якщо щось у цих діях вас турбує, спробуйте стати одним з учасників гри, внесіть у неї добрі моменти та введіть сюжет у більш мирне та справедливе русло.
Не поспішайте купувати іграшкову зброю, особливо якщо вона виглядає як копія справжньої. Краще, якщо діти самі змайструють мечі з конструктора "Лего", картону, пінопласту, будь-яких підручних засобів. Якщо ж ви купуєте іграшку в магазині, намагайтеся, щоб пістолети і бластери мали іграшковий вигляд – різноколірні, які не здатні завдати шкоди людям і тваринам. Спробуйте зацікавити дітей безпечними військовими іграшками: наборами картонних та пластикових солдатиків, фігурками лицарів. У грі з такими персонажами зброя у руках солдатика, а не дитини.
Фото: Google
Обговорюйте малюнки та ігри на військову тематику. Слухаючи захоплені розповіді про хлоп'ячі битви, підкреслюйте різницю між реальними військовими діями та вигадкою: "Правда, іноді цікаво прикидатися?" або "Добре, що це не по-справжньому". Маленькі діти не розуміють небезпеки зброї. Тому варто регулярно нагадати їм про те, що навіть іграшкові пістолети не можна спрямовувати на тих, хто не в грі. Поясніть, чому це може бути неприємно іншим людям.
Обмежуйте присутність дітей біля екранів під час перегляду новин, враховуйте вікові категорії при виборі фільмів удома та в кінотеатрі, дозуйте час біля комп'ютера – це набагато ефективніше, ніж забороняти грати з танком та шаблею, адже більшість військових сценаріїв діти не вигадують, а копіюють з екрана.
Якщо вас турбує, що ігри у війну займають більшу частину дитячого часу, обмежте їх, так само як обмежуєте час перегляду мультфільмів або комп'ютерних ігор. Перемикайте дітей на інші види діяльності. Покажіть, що відчувати свою силу вони можуть і іншими способами: бити боксерську грушу, опановувати бойові мистецтва, грати в дартс і кеглі – тут теж вражається ціль, але немає жорстокості до ближнього.
У будь-якому випадку рішення забороняти чи дозволяти ігри зі зброєю – лягає на плечі батьків. З одного боку, ваше рішення може усунути агресивні сценарії в іграх, якщо захопленість ними перевищила норму. З іншого боку, дитина, якій заборонили грати з мечем і щитом, може вирішити, що має погану фантазію і думки. В ідеалі навіть під час військової гри дитина відокремлює вигадку від реальності та встановлює для себе чіткі поняття про погане та хороше, а батьки спостерігають за перебігом ігор і дивляться, чи не виходять вони за межі розумного. Іноді такі захоплення можуть навіть допомогти у вихованні: дитина, яка уявляє себе супергероєм, може зібратися, якщо їй нагадати про те, що справжній герой завжди робить зарядку, не лінується рано вставати і без примх їсть кашу. А колективні стрілялки та імітація бойових дій, найімовірніше, будуть просто періодом, який діти мають відіграти та перерости як і будь-який етап свого розвитку.
Тетяна Ткачук, практичний психолог вищої категорії Пилиповицького ліцею
