Будь-яка людина, яка вперше гостює в Новограді-Волинському, відчуває когнітивний дисонанс: здавалося б, усі люди здорові і одягнені, а найбільше навкруги аптек та секонд хендів. У нас постійно відкриваються нові магазини ковбас, міні-кав’ярні чи пункти ремонту техніки. А що з душею робити? Де черпати велике, красиве і світле для духовного збагачення? Справді не вистачає крутих спектаклів. Та найбільше – кінотеатру. Ось ми і вирішили дослідити проблему – чому кінотеатр у нас є, а кіна немає.
Фільми, попкорн і реклама – ось три віхи, на яких, згідно статистики, власник кінотеатру має найбільший дохід. Здавалося б, чому б не відкрити невеличкий зал, в якому можна було б збирати любителів цього вічного мистецтва? Не все так просто. І суть не в конкуренції чи складності організації бізнесу. Усі скелети ховаються в непохитній системі дистрибуції та дозволів.
Для більш реального розуміння підводних течій кіноіндустріїї, чи то її відсутності у Новограді-Волинському, ми попросили розказати історію кінотеатру Badaboom, який намагався працювати у Новограді-Волинському декілька років тому.
Власник та ініціатор відродження кінопоказів Руслан Власюк детально повідав про те, як його ідея зародилася, та у що перетворилася в результаті.
- Відкриття кінотеатру відбулося в 2011 році. Я виношував цю ідею ще з університету. Знайшов приміщення, людину, яка погодилась здати це приміщення в суборенду на гарних умовах. Частину коштів, що була потрачена на все необхідне, взяв в кредит. Витрати були наступні:
- проектор коштував 2000 доларів;
- аудіоапаратура – приблизно 12-14 тис. грн.;
- екран придбав в одному із сільських клубів, де він валявся непотрібний, за 200 грн, але я його сам реставрував, порізав, привів до толку;
- сервер, з якого по суті відбувалось відтворення фільмів – 4000 грн;
- стільці дісталися по бартеру: я домовився з власником: він зможе в залі проводити конференції, а я користуватися стільцями;
- ремонт приміщення – до 5 тисяч гривень;
- були витрати, які не рахувалися: друк квитків, афіші на фільми, постери.
Було досить важко на самому початку, тому що я мав основну роботу, а запуск кінотеатру готував у вільний час. Майже всю зарплату віддавав по кредиту. Перші проблеми з’явились ще на старті відкриття, коли виявилось, що домовитись за дистрибутив буде досить важко. Жоден правовласник фільмів не хотів співпрацювати з такими маленькими кінотеатрами.
Ледве знайшов дистриб’ютора, який погодився на власних умовах надавати мені фільмокопії. Мені просто пощастило, чесно кажучи. Бо коли я дізнався скільки грошей треба віддавати за право показу одного фільму, мені стало недобре. Наприклад, один фільм коштував 1500 грн, який я мав право показувати 1 тиждень у чітко зазначений власником фільмокопії час.
В Україні є три найбільші гравці на кіноринку, які мають право розповсюджувати кінострічки, серед них монополістом являється B&H Film Distribution Company, яка володіє 80% цього ринку. Я домовився з дистриб’ютором, який займає всього 3% ринку, тому і фільми, які вони пропонували до показу були не такими популярним, як хотілося б.
Перший фільм, який показав Badaboom був “Король говорить”, який отримав престижний “Оскар”, але, не зважаючи на це – він був не популярний. На нього не пішло стільки людей, як я очікував.
Через 1,5-2 місяці все-таки народ пішов. Я змінив сервер, мені вдалося покращити якість фільмів. Пішли дитячі сеанси, і кінотеатр певний час навіть непогано заробляв. Далі почалася війна на сході. На початку 2015 року я бізнес закрив. Причиною стала низка проблем: мені почали закидувати, що я транслюю неліцензійні фільми, що не маю прав на діяльність. Хоча, якби воно було так – мене зразу оштрафували б. Мені повідомили, що на мене хтось поскарживсь, що я показую неліцензійні стрічки. Але це дивно, бо в мене була належним чином посвідчена угода з дистриб’ютором. Якби не так, мене відразу оштрафували б (штраф за використання фільмокопій без посвідчення на право демонстрування – від 20 до 45 неоподаткованих мінімумів, а також виїмка грошей, зібраних під час сеансу з конфіскацією фільмокопій – прим.автора).
Однією із вагомих причин закриття також було катастрофічне зменшення потоку людей, що я пов’язую з початком АТО. Приходилось вкладати власні кошти в те, щоб тримати життєдіяльність кінотеатру.
І все докупи унеможливлювало таку роботу далі. Наявну техніку я частково продав, частина ще залишилась. Але моральна частина вкладених сил не відіб’ється, певно що, ніколи.
Основна проблематика цієї діяльності – це сіра схема дистрибуції. Фільмокопія надавалась заблокована, в загальному вигляді вона схожа на звичайний жорсткий диск, який зачіпований. Ти вставляєш її в спеціалізований і запрограмований проектор, або в сервер, і там зчитується кількість показів, годин трансляції і т.д. Самому власнику фільмокопії не вигідні ми тому, що він сам платить за право розповсюдження, йому краще віддати цю саму стрічку в якийсь популярний, більший, кінотеатр, чим в такий, як у нас, куди прийде 2-3 людини на сеанс. Чим новіший фільм – тим він дорожчий. Звідси і вартість квитка, яка регламентує відвідуваність.
Наразі існує 3-4 мережі кінотеатрів в Україні. Деякі дистриб’ютори і власники кіномереж – це одні і ті самі люди. Таким чином даний бізнес закривається для інших гравців. Чим менше фільмокопій – тим більший заробіток на прокаті. Якісний модний фільм випускають з мінімальною кількістю фільмокопій, щоб більше на них заробила конкретна мережа.
В перспективі, через років 10 років, можливо хтось в Новоград-Волинський і прийде, коли конкуренція досягне свого апогею.
Величезне значення для кінотеатру має хороша техніка. Щоб відкрити повністю легальний, класний кінотеатр потрібно, в середньому, 500 тис. доларів. Адже тільки один хороший проектор коштує більше 1 млн. гривень. А їх треба два на один зал. У нашому місті ще й немає підходящого приміщення, щоб там була нормальна акустика, дотримані норми по пожежній безпеці. У нас, якщо і є такі приміщення, які можна було б використати – то вони муніципальні. Навряд чи якась приватна фірма захоче зайти в місто, вкладати кошти у комунальну власність і залежати від настрою влади. Є вихід будувати з нуля, що звичайно виливається у космічні витрати.
Підсилювачі, звук, екран, стільці, зал, стіни, все це треба спеціальне і підлаштоване під потреби індустрії. Кінопрокат - перспективний бізнес і, навіть, прибутковий. З кожним роком аудиторія кіно зростає, що підтверджується збільшенням касових зборів. Але питання в наступному: хто захоче ризикувати великими коштами для малого міста, якщо їх швидше можна відбити в більшому місті? Теоретично можна вкластися і в 5 тис. доларів, щоб запуститися, якщо все взяти в оренду. Але проблеми з дистріб’юцією нікуди не зникнуть.
Тут можна прослідкувати тенденцію “не популярності” нашого українського кіно. Адже великі кінотеатри не беруть українські стрічки, так як у них розписаний бюджет прокату саме тих картин, які напевне дадуть касу. А в маленькі міста, де люди могли би оцінити стрічку – вона навіть не доїжджає, бо у нас нема де показувати фільми.
У Польщі, наприклад, цю проблему вирішили на державному рівні – просто прийняли новий закон про кінематографію, в якому прописали відповідальним спеціальний інститут кіномистецтва, який тільки тим і займається, що вивчає ризики, попит, пропозицію, та не допускає виникнення монополії. У нас же – цю монополію усіляко підтримують, бо так швидше можна монетизувати спонсорські гроші.
Тепер стає зрозумілим, що низка проблем, з якими стикається ініціатива – в корні вимиває з неї увесь ентузіазм. Та й і проблему відвідування ніхто не відміняв. Багато хто із новоград-волинців пам’ятає, що деякі сеанси Badaboom взагалі проходив для 1-2 людей в залі. Поради давати в соцмережах є кому, а от підтримувати таких підприємців на практиці не вистачає натхнення. Наразі зал, в якому колись збирав поціновувачів кіна Badaboom – перетворився в склад речей нового орендаря.
Центр міста, чудова історична будівля, кінотеатр без кіно... Навіть привиду Миколи Щорса зрозуміло, що у нас з вами щось пішло не так...
