Рідні сестри з Новограда Наталя та Альона від початку війни займаються трохи незвичною для волонтерів справою: разом з іншими містянами в’яжуть пледи для дітей, які опинились у скрутному становищі через війну. Пледики з Новограда вже потрапили до Харкова, Черкас та інших міст України. Розповідаємо історію майстринь, які своїми виробами зігрівають діточок під обстрілами.
Від нарощування вій до пледів ручної роботи: чим займалися раніше сестри
Наталя та Альона до початку повномасштабної війни займались нарощуванням вій.
"Я живу в Києві, Альона – в Новограді, – розповідає Наталя. – Раніше я працювала провізором. Потім навчилась нарощувати вії. Сестра пішла в декрет – я і її навчила нарощувати вії. З декрету на попередню роботу Альона вже не вийшла. Згодом я переїхала до столиці і залишила новоградських клієнток Альоні. У Києві я відкрила свою студію краси. На другий день війни разом із чоловіком повернулась додому, до Новограда. Думаю, ненадовго, а там будемо бачити".
Війна заскочила Наталю не просто у столиці – снаряд потрапив на її вулицю: "У Києві ми живемо на тій вулиці, де на другий день снаряд влучив у 20-поверхівку. Ми живемо поруч. Ми просто спали – і раптом вибух такої сили! У дворі спрацювала сигналізація в автівках та в офісах. Потім чоловік мені каже: збирайся, здається, війна прийшла до нас. Мені ще начебто і нестрашно було, але він наполягав. Ми ще сходили в магазин, зняли гроші. Я встигла написати Альоні, що були потужні вибухи. Потім ми поїхали до Новограда. Це було рано-вранці. Бачили дорогою всю ту техніку, яка їхала, і розуміли, що наближається щось страшне. Так і вийшло. Я багатьох вмовляла тоді виїхати з Києва: хтось виїхав, хтось – лишився". Так Наталя разом із чоловіком опинились у рідному Новограді-Волинському.
Але ідея створювати пледи виникла задовго до війни – ще під час пандемії коронавірусу. Тоді працювати дівчата не могли: "вії пішли на карантин". Заробітки у людей значно знизились – зайвих коштів не було ні в кого. Люди берегли гроші, бо не знали, коли все закінчиться, а сидіти вдома без копійки не хотілось. Альона розповідає: "Наташа, як справжній генератор випадкових ідей, запропонувала в’язати пледи: спочатку вона купить пряжу, зв’яже для себе, а далі – подивимось. Я одразу задумалась: раптом не вийде? Але Наталю зупинити не виходить. Ми завжди так: коли одна готова взятись за роботу, інша "гальмує", – і тоді обов’язково все вийде».
Наталя зв’язала плед і виставила фото в Instagram'i, на який підписані чимало людей, зокрема її клієнтки. І одразу одна з дівчат написала: "Я теж хочу, зв’яжи мені», потім ще одна. "Я одразу запропонувала Альоні створити сторінку, бо є замовлення! Ми спробували зв’язати один плед, другий, третій – і так пішло",– каже Наталя.
До дівчат звернулись київські блогери, які запропонували бартерні умови: для них плед – натомість від них реклама. Так і почали. Поступово карантин слабшав, дівчата почали знову заробляти нарощуванням вій, але пледи в’язати не полишали. Долучили й маму до цієї справи. Альона ще в’яже капці. Каже, що капці ручної роботи дівчат вже були й на Мальдівах, і в Ніцці. А пледи вже поїхали і до Швейцарії: "Це три великих пледи: 2 на 2.20 метрів. Замовниця зробила нам повну попередню оплату. Щоправда, вони йшли Укрпоштою півтора місяця. Ми вже втратили будь-яку надію, що вони дійдуть. Якою щасливою була замовниця, коли отримала їх! Вона тоді написала чудовий відгук. До речі, на сторінці можна почитати відгуки про наші пледи, як вони всім подобаються. У нас не було жодного незадоволеного клієнта, який би сказав, що колір не такий, чи розміри не підійшли. Всі настільки в захваті, що ми цим надихнулись. І коли настала війна, то на допомогу знову прийшли пледи".
Під час війни почали в’язати пледи для дітей: їх в’яжуть вже 40 майстринь
З початком повномасштабної війни дівчата не хотіли сидіти склавши руки. Наталя вкотре запропонувала Альоні: маємо щось робити. Тож відкрили збір коштів на нитки, щоб в’язати пледи для маленьких діток: "Спочатку здавалось, що це не найголовніше, не предмет першої необхідності, – каже Альона. – Але потім подумала про матусь, які народжують у тих підвалах, як вони? Плед – це така річ, яка по суті нікому не врятує життя, але вона буде потрібною".
Ще одним поштовхом в’язати пледи для дітей стала подруга дівчат, яка 3 березня народила двійню. Жінка народжувала фактично під обстрілами, на другий день після кесаревого розтину мала виїхати з пологового будинку, бо до її палати в Пущі-Водиці влучив уламок снаряду. Вона виїхала до Новограда, а сестри-подруги нав’язали їй подарунків: "Мабуть, і без цього випадку ми б теж пледи в’язали, але це нас підштовхнуло", – розповідають Наталя з Альоною.
"Ми не шукаємо пологові будинки – нам приходять запити. У нас двічі траплялися такі випадки, коли ми ледь не принесли пледи просто в нікуди. Ми знайшли дівчат, під них замовили пряжу, але згодом все перекрутилось, дітей в пологовому не виявилось. Просто люди хотіли це все скласти в коробочки, а потім діткам передати. Тобто зараз є діти, яким це потрібно, а там просто хотіли "щоб було". Ми тоді відмовились залишати пледи, були пригнічені".
В’яжуть дівчата не самі, вони знайшли однодумців: "Ми думали, що самі з Альоною впораємось, – розповідає Наталя. – В’яжемо вже дуже швидко. За день ми вдвох можемо зв’язати 10 маленьких пледів. Але коли побачили обсяг пряжі, яку купили на гроші, що нам переказали, то зрозуміли, що самі не впораємось. Це величезні мішки – нам приходило по 15 коробок ниток. Мішок пряжі – це 40 кг, або 400 мотків. Зрозуміли тоді, що дещо переоцінили свої можливості, тому опублікували оголошення: хто буде допомагати? Одна з дівчат закинула оголошення собі, відмітила акаунт в Instagram'i "Афіша Новограда", а вони запостили у себе. Нам одразу посипались пропозиції. Писали і ті, хто не вміє в’язати: "Я не вмію, я навчусь, киньте посилання, як навчитись".
Після того, як знайшли майстринь, потрібно було зустрітись, щоб передати пряжу. Домовились зустрітися біля Палацу культури: "Ми приходимо, а там дуже багато людей, – розповідають дівчата".
До Наталки приходила дівчина з хлопцем, вже перед комендантською годиною, щоб забрати нитки: "Темно вже було, небезпечно. Боже, ці діти могли б зараз сидіти, я не знаю, грати в якісь комп’ютерні ігри, а вони приходять – зовсім молоденькі, іноді школярі. А ще одна дівчина з родиною домовилась зв’язати 10 пледів. Я так розумію, вони розподілили обов’язки кожному. Ми були такі раді, що стільки дівчат відгукнулось. Без них ми б в’язали набагато довше".
Тепер у дівчат є своя Telegram-спільнота в’язальниць. Там вони спілкуються, домовляються про зустрічі. Нині група налічує майже 40 осіб. Починали з п’яти, яких зібрали за два дні.
На першій зустрічі дівчата роздали пряжі на в’язання близько 100 пледів. Одразу ж поставили строки: треба виготовити пледи за два дні. Адже вже було замовлення з Києва. Всі до одної вклались у цей короткий строк!
Спочатку в’язали лише ті, хто вже вмів в’язати, потім до них долучались новачки. Наталя з Альоною скидали те відео, за яким вчились в YouTube: "Ми казали: дівчата, вчимося. Щось не виходить – розпускаємо, перев’язуємо".
Потім сестри збирали ці пледи, їх виявилось так багато, що вони навіть у машину не поміщались. Коли готували пледи до відправлення, запаковували їх і підписували на папері імена благодійників.
"Це для наших янголів, для нашого майбутнього"
Альона з Наталею розповідають, що люди надсилають гроші і пишуть дуже щемливі коментарі: "це для наших немовлят", "для наших янголів", "для нашого майбутнього", "щоб дітки не мерзли": "Я часом сиділа і плакала від того, наскільки люди відгукнулись, – каже Наталя. – Здавалося б, зараз збирають кошти і на авто, і на бронежилети, і на каски. А тут ми, з пледиками. Переважна більшість донатів була від дівчат, проте ми помітили, що хлопці теж надсилали кошти і дуже чуйні слова писали! Деякі люди пересилали великі суми і нічого не писали. Часом ми навіть не бачили імені та прізвища платника. Досі не розуміємо, а кому ж дякувати".
До речі, дружина відомого українського футболіста Андрія Ярмоленка – клієнтка Наталі. Вона також з перших днів переказувала гроші дівчатам на допомогу: "Ми дуже багато пледиків підписали "від сім’ї Ярмоленків".
"Ми розуміємо, як нам пощастило"
Пледи сестер з Новограда вже їздили до багатьох міст і містечок: від Охматдиту у Києві до Сум, Охтирки або пункту прийому біженців у Черкасах. Наприклад, пункт у Черкасах працює в переобладнаній школі: з 2014 року там був табір відпочинку для дітей воїнів АТО. Зараз вони приймають евакуйованих людей з Рубіжного, Сєвєродонецька, Луганська та інших міст. У пункту є свої автобуси, водії. Ризикуючи, вони все одного їздять по допомогу, привозять, зокрема, дітей, які колись відпочивали у них, діток-сиріт.
Нещодавно пледи роздавали в Харкові. Волонтери перечекали обстріли і просто носили їх у підвали діткам.
Сестри продовжують в’язати, але до цього додались іще волонтерські справи, адже люди в умовах війни потребують не лише пледів, а й інших важливих речей. Дівчата пригадують, що вперше вони поїхали роздавати пледи 1 квітня, а вже 4 квітня роздавали і їжу: "Ми приїхали і подивились, що люди дійсно в такому скрутному становищі опинились: проблеми з їжею, елементарними засобами гігієни, зокрема для діток. Ми розуміємо, що треба допомогти. Кинули клич, що потрібні взуття, одяг, засоби гігієни тощо. Нам одразу стали надсилати гроші, передавали речі. Люди від війни в одних кросівках іноді тікали. Грошей, які їм виділили на підтримку, шалено не вистачало. Відтоді ми почали вже думати про те, що потрібна потужна гуманітарна допомога".
Так, дівчата поїхали до Польщі, де їм передали гуманітарний вантаж з Німеччини. Просто люди побачили пост Наталі і вирішили допомогти – відправили машину. Сестри взяли в оренду транспорт і забирали цей вантаж з Любліна.
Поїздки були морально дуже важкими для дівчат: "Особливо, коли ми з’їздили до Охматдиту – там побачили дитинку-сирітку, яка важила 700 грамів! Її викормили до кілограма. Потім ми шляхом до Новограда бачили всі ці обстріляні та згорілі будинки. Після такої подорожі ми всі довго спали і наступного дня були абсолютно розчавлені – так важко це було морально. І це ми побачили лише точкові руїни. Їхали через Бузову – бачили будинки, яким просто не пощастило: залишилось лише чотири стіни. А Харків, Маріуполь там же взагалі руїни. А ще ми розуміємо, як пощастило нам! Ми приїхали додому і збагнули: треба радіти тому, що ми тут, є дах над головою, є 4 стіни, є ліжко, в якому можна поспати".
Зараз дівчата займаються волонтерською допомогою. Вони у захваті від того рівня довіри, який є у людей. Проте придбання пряжі та відправлення допомоги – це лише те, що можна бачити назовні. Всередині – витрати на відправку, пальне, а також люди, які чомусь вбачають негатив у такій діяльності.
"Надсилання допомоги часто є дуже дорогим, – розповідають Альона і Наталя. – Ми ж оплачуємо ще й пересилку, а це іноді і по 130 грн, і більше. Днями відправили посилку, де лише послуги відправлення коштували 465 гривень".
Зараз є також проблема з пальним: "Стикались із тим, що в чеку на заправках ставлять 37 грн, а в додатку по 42 грн. Тобто з собою треба мати запасну каністру, але тоді вже не покладеш зайву коробку продуктів, або ж будеш переплачувати".
Свій благодійний фонд, дівчата не надто афішують, щоб зайвий раз не закидали порожнього піару. Такі випадки вже були. Люди писали, наприклад: ви свої пледики тільки в приватні пологові везете, а в державні ні. Дівчата відповідають: звідки надходять запити, туди й везуть.
"Це пишуть люди, які самі сидять і нічого не роблять, але когось намагаються вжалити, – наголошують дівчата. – Є просто ті, які абсолютно не розуміють, для чого створені соціальні мережі і як вони допомагають. Нас намагались звинуватити в тому, що ми не просто тихенько допомагаємо людям, а що ми це все ще й висвітлюємо. Нам так і писали: "Це галімий піар". Але наші підписники нас підтримали, почали захищати. Під час поїздки до Польщі за гуманітаркою ми майже добу були в дорозі. Коли вперше туди приїхали, ми навіть не знали, як кордон проходити. Тому всім, хто пише, що це все піар, рекомендуємо знайти машину, заправити її, поїхати і подивитись, як це".
В Німеччині дівчат просили відправляти фотографії для звіту. І завдяки цьому більше людей допомагає: "Якщо ми нікому не будемо показувати, що ми робимо, то яким чином це все буде збиратись?".
"Люди розповідають нам свої історії"
Сестрам Наталі та Альоні надходять запити з різних куточків України і щодо різних потреб. Іноді люди, розповідаючи про потреби, оповідають і свої історії. Наприклад, під Гостомелем є село Озера. В одному з чатів дізнались про дівчат, з ними зв’язалась жінка. Вона виїхала зі свого будинку 11 березня, в будинку залишились жити місцеві люди. У жінки 4 корови – люди їх доглядають, споживають молоко, але, на жаль, корми закінчуються. Попросила дівчат, якщо у них є змога, допомогти картоплею, морквою, буряками, – будь-чим, чим можна нагодувати тварин. Доставити туди продукти дівчата не можуть, тож шукають можливість через волонтерів, які поруч: "Почали в’язати пледи – дійшли до організації корму для корівок. Ось такий світ. І час такий".
У сестер залишалась допомога, зокрема харчі, – вони написали в одній із груп, що ті, кому потрібно, можуть звертатись до них. "Зателефонувала жінка з Гайворона Кіровоградської області. Вона попросила харчування для дитини, памперсів. Приблизно годину вона розповідала свою історію, як змушена була жити… з російськими солдатами в одному домі. Вони просто прийшли до неї в хату. Жінка каже, що вони навіть двері лишили відкритими, щоб росіяни їх не вибили, – все одно вибили. Жінка російськомовна. Каже, приходять до неї росіяни, питають, звідки ви. Вона відповідає, що з України, звідки ж іще. А чому російською розмовляєте? Вона відповідає: так склалось, що у нас нормально можна двома мовами розмовляти. Спитала, звідки вони. І всі з невеликих і дуже віддалених міст. Вони не від патріотизму приїхали – ні, їм гроші потрібні, бо в них немає де працювати. Каже, що на вулиці, недалеко від її будинку, росіяни пригнали три КамАЗи і вивезли просто все з дому заможних сусідів".
Написали з Харкова: є 250 людей похилого віку, які потребують допомоги, зокрема люди з інвалідністю. У дівчат залишились інвалідні візки, які вони відправили туди.
Жінка з Херсона попросила альбом і олівчики для сина. Ще є дитинка 4-місячна. Родина переїхала з Херсона на Кіровоградщину. До речі, теж майстриня з нарощування вій.
Ось так точково дівчата відправляють допомогу тим, хто пише: "Що можемо, купуємо самі, що не можемо, просимо у людей допомогти".
А що далі?
На запитання "що далі робитимете?" дівчата відповідають: "Що Бог дасть". Збираються до Черкас: пакують вночі – на ранок їдуть. "Планувати зараз важко, адже сьогодні можемо доїхати, а завтра, може, й ні. Ми, звісно, плануємо, але не ставимо конкретну дату. Якщо будемо бачити, що ситуація дозволяє їхати до Чернігова, бо треба дещо підвезти, то будемо везти і туди".
В’язати пледи дівчата не полишили, їх дуже багато потрібно, запити є. Днями відправили на Полтаву – там є дуже багато людей з Харкова. Відправили 15 пледів одній із волонтерок, яка їх роздаватиме. Ще 15 відправили до Києва, теж знайомій волонтерці, яка повезе їх до Ірпеня, Гостомеля. Доїхати всюди сестри не можуть, роздати всім, хто потребує, теж важко, тому знаходять тих, хто допомагає на місцях.
Дівчат підтримують також їхні чоловіки. "Допомагають усі рідні. Війна показала: є рідні люди, які мовчать, а є чужі люди, які кричать", – резюмували Наталка й Альона.
