13 червня відбулось спільне засідання депутатських комісій. На зібранні обговорювали питання, що розглядатимуть на другому пленарному засіданні сесії у четвер, 16 червня. Особливо гаряче обговорювали питання перейменування вулиць, парків, скверу та, звісно, міста.
Доповідачем з питання перейменування вулиць була заступниця міського голови Наталія Борис. Вона розповіла як визначали перелік вулиць, що потрібно перейменувати, а також про варіанти, які напрацювали на засіданні робочої групи.
Як зазначила посадовиця, громадські слухання скасували у зв'язку з розпорядженням начальника військової адміністрації. Тому обговорення проводили іншими шляхами:
- особистого звернення жителів Новоград-Волинської міської територіальної громади до управління культури і туризму міської ради (к. № 1, площа Лесі Українки, 9) або за номером 068-861-42-61;
- письмового звернення жителів Новоград-Волинської міської територіальної громади до управління культури і туризму міської ради на електронну адресу: [email protected].
За період громадського обговорення до управління культури і туризму надійшло 70 звернень жителів громади, а саме: телефонних – 25; письмових – 34; електронною поштою – 11.
Загальна кількість жителів, яка взяла участь у громадському обговоренні, складає 1564 особи.
Бурхливих обговорень щодо змін назв вулиць не було. А всі спірні моменти вирішили винести у сесійну залу.
Далі почали розглядати найгарячіше питання, що хвилює усіх мешканців громади – відновлення історичної назви міста шляхом перейменування.
Першою з цього приводу виступила директорка музею родини Косачів Людмила Гамма. Вона зачитала два документи, які ми публікували раніше. У них йдеться про перше повернення історичної назви міста. Наприкінці виступу Гамма звернулася до депутатів і попросила розбудити у собі дух українства і зробити правильний, на її думку, вибір – повернути історичну назву.
Викладачка ліцею № 1 Олена Юрченко виступила від імені людей, які не хочуть змінювати назву міста.
"Ми – представники великої групи громадян. Ми надали вам листочки з документа, який представлений нашим краєзнавцем Валентином Вітренком. Там виписані паралельні вікові, де були спроби перейменування міста Звягель. Якщо ви уважно прочитаєте, то побачите, що ні Звягель, ні Новоград-Волинський не мають українського походження – литовське і російське. Коли переді мною опонент зачитував, що у 1911 році були спроби перейменування міста російським насєлєнієм, то тут треба теж подивитись і підняти документи. Далі у 1920-1921 роках у більшовицькому бюлетені порушувалося питання про перейменування на Червоний Звягель. Ми якось кидаємось словами, що ви не українці, ви не патріоти. Будьмо реалістами. Історія – наука, що вивчає минуле людства, покладаючись на письмове та матеріальне свідчення минулих подій і фактів, які вже відбулися тоді, коли нас не було. Ми можемо трактувати по-різному і кожен по-своєму. Але я вважаю, що непотрібно тут опиратися винятково на історичну необхідність відновлення історичної назви. У роки окупації німецькими фашистами місто перейменували на Звягель. Далі 1995 рік. Незалежна Україна. Краєзнавча конференція «Звягель древній, вічно молодий» порушує питання повернення назви, але місцеві урядовці, дехто з присутніх у залі, були на той час урядовцями, вирішили не порушувати питання перейменування… Не зрозуміло…
Далі, що стосується топоніміки слова. Дійсно, "Звя" – це дзвін. Ось візьміть і відкрийте переклад. З давньогрецької, латинської, сучасної англійської мов закінчення "хель" – це пекло. Дзвінке пекло".
Після цих слів у залі почали говорити, що це слово означає не пекло, а сонце.
"Тому я кажу, шановні присутні, що на дуже багато питань ми не зможемо знайти відповіді, адже це історичні факти, змінити які ми не можемо.
У мене питання до депутатів місцевої влади безпосередньо щодо процедури перейменування. Шановні депутати, вас обирали виборці, ви маєте певну кількість тих людей, хто за вас голосував і хотів бачити у цій залі. Якщо я зрозуміла, то процедура за документами має бути така: ви збираєте виборців, складаєте протокол зібрання і проводите голосування. Ви повинні викласти рішення виборців, а не ваше. Чому в нас вийшло, що таке важливе питання з боєм пробилося на громадські слухання, які пройшли з жахом... 30 % населення міста виїхало. Своїми діями місцева влада лишила їх права висловити позицію".
Повий виступ Олени Юрченко та інших учасників зібрання ви можете переглянути у прямому ефірі на Facebook-сторінці Новоград.City.
Емоційно сильнішим, був виступ Тамари Гончарук, вдови загиблого на війні Віктора Гончарука. Він почав займатися питанням перейменування дуже давно.
"Після того як загинув мій чоловік, прийшовши в його кабінет, я побачила на видному місці величезну папку зі всіма напрацюваннями щодо перейменування міста. Він був головою ініціативної групи, покладав великі надії, що місто відновить історичну справедливість... Віктор Гончарук завжди обирав Україну, а не сім'ю. Ми звикли, що у нас є тільки фізіологічні потреби і потреби у хлібові та видовищах, а більше нічого немає?
Великі справи роблять маленькі люди, які збирають всі недоліки на себе, усі стріли, але в результаті, коли відбувається переломний момент для нації, ми пишаємося. Маємо бути вдячні тим маленьким людям, які допомагають нам це зробити".
Далі жінка зачитала повідомлення, яке Віктор Гончарук відправив їй 13 березня: "Будуть втрати. Руйнування. Частина воїнів не повернеться додому. Але ми переможемо у війні і зруйнуємо імперський комуно-фашистський егрегор, чим активно займався останніх 3,6 роки із поверненням місту його історичної назви Звягель. Слава Україні".
"Мої рідні воюють на передовій, вони писали: передайте Віктору Васильовичу, що ми за Звягель, – продовжила вона. – Я поважаю думку усіх. І якщо говорити, що не на часі, в нас війна, то вибачте, у нас війна з 2014 року, 8 років уже не на часі. Та скільки чекати?
Моя донька, яка дізналась, що загинув її батько, сказала: усе, що пов'язано зі словом «росія» і всім російським для неї більше не існує.
Навчімось нарешті любити українське. Як би не було, воно наше, рідне.
Я теж говорила, що хай буде Новоград-Волинський. У нього теж є своя 200-літня історія. Але я помилялась.
Чоловік займався питанням демонтажу пам'ятників Леніну у 2005-2006 роках. А в країні про це прийняли рішення у 2014. А чому, бо були такі самі, які казали не на часі, а історія нас розсудить. Вже розсудила. Ви знаєте, коли буде перемога? Перемога тут, у наших головах. Якщо ми станемо переможцями в середині себе, тоді буде наша перемога.
Є українське, і як би воно в перекладі там не називалось, воно наше. Можливо, вам потрібно було попрацювати з виборцями і переконати їх. Людина від природи із зони комфорту нікуди не вийде. Чому ви не взяли історичні довідки і їм не розказали? Чому ви пішли від зворотного?
Я нікому не нав'язую свою думку. Але будьмо українцями, щирими в душі і в голову внесімо собі, що ми українці".
Після виступу Тамари Гончарук зал аплодував.
Далі виступали й інші учасники зібрання з тих, хто проти і за.
Отже, чекаємо на рішення депутатів 16 червня.
