Про всяк випадок акцентуємо вашу увагу на тому, що Народна Партія (6 депутатських мандатів) і Українська Народна Партія (УПН Чорновола, 2 депутатських мандати) – це різні організації. Застерігаємо охочих думати, що усі депутати, без різниці з якої фракції, неодмінно відпочивають на Лазуровому узбережжі Франції, у швейцарських Альпах чи на Ібиці. І. І. Мельник бачить красу місцевих світанків і вивчає найпотаємніші закутки Полісся. Зараз він зосередився на природних багатствах Житомирщини.
Ось, що розповів про свою подорож українським Поліссям. «Це було б неправдою сказати, що не хочу подорожувати світом. Щоправда, мене мало приваблюють готелі з блакитними басейнами та безкоштовними напоями. Хотів би побачити норвезькі фіорди, американський каньйон, канадський Єллоустонський парк. Втім, краса поліської природи не поступиться жодному іншому куточку земної кулі, який вважається райським. І вона – поруч. Про українську тайгу дізнався, шукаючи місце для таборування пластунів. Я не просто належу до Пласту – Національної скаутської організації України, я – пластовий виховник, тобто вихователь. І дбати повинен не лише про організацію відпочинку дітей, а й про їхнє становлення, формування світогляду. Вміючи виживати в природі, діти отримують навички виживання у сучасному суспільстві, здатність брати найнеобхідніше і зосереджуватись для досягнення мети на важливому.
Гутірки (примітка автора – лекції) на злободенні теми, приміром, про шкідливість куріння, дуже потрібні моїм юним вихованцям, але у мене є масштабніша мета. Я хочу, щоб українські діти зрозуміли, яким неоціненним скарбом є та земля, на якій вони народилися. Загадкове Полісся відоме туристам природнім заповідником «Древлянський» у Народицькому районі, Національним парком «Прип’ять-Стохід» (українські й білоруські землі) та парком «Камінне село» в Олевському районі. Українська тайга знаходиться у Поліському заповіднику, підпорядкованому Державному комітету лісового господарства України.
Гектари земель в Овруцькому та Олевському районах Житомирської області бережуть свої природні таємниці. Навіть час завмирає у полоні незайманості поліських боліт і лісів. На болотах хочу зупинитися окремо, оскільки про ці водойми шириться недобра слава, а в радянські часи їх ще й нещадно осушували. Можна стверджувати, що болота – це сирі, багнисті, похмурі місця, розсадники малярії і царство головних ворогів пластунів – комарів і мошкари. Але я готую дітям розповідь про те, що наші болота – це акумулятори значних кількостей прісної води, які живлять навколишні поля, ліси. З боліт витікають річки, вони дають життя озерам. Болота – це запаси торфу. З одного боку, вони несуть небезпеку для необережних, а з іншого, – це природний об’єкт, дуже цінний для людей.
Чисте лугове болото, як на мене, є справжньою поезією: утворене весняними потоками, поросле травою і кущиками, воно оточене особливими атмосферою й ароматом. Коли тут застигають в очікуванні здобичі сірі чаплі, здається, що ти потрапив у якийсь інший вимір – така граційність і краса. Лісові болота дарують журавлину, чорницю, лохину, морошку. Їх не можна осушувати, поліські болота – це без перебільшення велика цінність української землі, а щоб їх не боятися і не прагнути знищити, їх потрібно зрозуміти.
Потрапити в український Поліський заповідник можна, вирушивши в межиріччя Житомирської області. Заповідник створили у кінці 60-х для порятунку флори і фауни від їхнього головного ворога – людини. Зараз природа заліковує сліди нерозумного господарювання.
На щастя, у нас ще зустрічаються і «червонокнижні» квіти, і реліктові рослини, що збереглися з льодовикового періоду. Влітку річкові долини заказника вражають прекрасними ліліями. Листя цих красунь комахи використовують як аеродроми. Такої кількості бабок і метеликів я у своєму дитинстві не бачив. Околицями Поліського заповідника прокладено багато водних, піших й автомобільних маршрутів, розрахованих усього на один день подорожі. Можна замовити тематичну екскурсію, під час якої вас познайомлять із мешканцями краю або ж проведуть майстер-клас з фотографування живої природи.
В українському Поліссі дбайливо зберігають пам’ять про древлян, які населяли ці землі раніше. Як цікаво дізнатися про давній спосіб добування дикого меду – бортництво. Століттями бджоли селилися у дуплистих деревах поліських лісів. Щоб привабити їх у місця, зручні для людини, жителі стали робити в деревах штучні дупла. У деяких селах Полісся цей спосіб видобутку меду популярний і досі.
Подорожуйте рідною землею, вчіть свою дитину у краплині роси бачити сонце, хмаринку, синє небо, і вона там побачить цілий незбагненний український світ!».
