29 депутатів проголосували за те, щоб перейменувати Новоград-Волинський район на Звягельський. Це відбулось під час чергового засідання сесії у четвер, 23 червня.
На початку засідання сесії голова районної ради Артур Загривий зачитав заяву віз партії ОПЗЖ. Вони припинили своє існування в раді і вийшли з фракції.
Далі перейшли до розгляду питання перейменування.
Хоч доповідати мав Микола Іванюк, до слова першим запросили сина та дружину загиблого депутата райради Віктора Гончарука.
У повній тиші зал слухав виступ сина загиблого – Олександра Гончарука:
"Для мене честь стояти тут, на цьому місці, де колись стояв і висловлював свою позицію мій батько Гончарук Віктор Васильович, який поклав свою душу і тіло за Україну, за її існування, за нашу з вами свободу і славу. Зараз у нас є можливість написати історію і кожному із вас долучитись до неї. Своєю рукою внести свою строку. Я хочу сказати фразу, і хочу, щоб ви задали це питання і собі. "Мої пращури, дивлячись на мене посміхаються, чи посміхаються ваші пращури, дивлячись на вас?". Звичайно, будь-яке рішення це величезна відповідальність, але невже історичне рішення настільки непосильне для вас, ніж комусь віддати життя за те, щоб над нами майоріли синьо-жовті стяги.
Наші воїни, не словом, а ділом доводили і доводять свою вірність Україні, її солов'їній мові, її героям. В той час, як ми не маємо рішучості, одностайності, вагання, в нашій історії, величі цієї історії, і нібито хтось має право на те, щоб вона була не нашою. Невже такими страшними є слова сусіда, будь-кого з нас, які завжди чимось незадоволені, завжди знаходять слова критики на будь-яке наше рішення.
Говорять, що це питання не на часі, проте я нагадаю. 1775 рік. катерина ІІ видала указ, яким Запорізьку Січ було ліквідовано, українську державу було розтоптано. 1795 рік. Місто Звягель було перейменовано на Новоград-Волинський внаслідок анексії польсько-литовських земель, внаслідок третього поділу Польщі. Це пише англійська Вікіпедія, проте чомусь не пише українська. Чому ми не відстоюємо власну історію? Чому ми не гордимося нею? Проте, гордимося продуктом анексії, продуктом окупації і згадкою про це, яка увіковічнена у назві міста Новоград-Волинський і Новоград-Волинського району.
Шли роки, проте Україна боролась за себе, свою свободу. Низка кривавих революцій, ув'язнень, воєн. Вона не здавалась. Навіть зараз, коли знову наша Україна у крові, коли ряди цвинтарів поповнюють все нові і нові свіжі могили наших героїв. Коли ні в чому невинних дівчат гвалтують, вбивають і викидають обабіч дороги. Ми продовжуємо гордитись назвою і залишком окупанта. Ми знову даємо привід для нових і нових воєн. Ми знову мовчимо, ми знову прогинаємось. Невже в 1795 році катерина ІІ запитувала щось у містян, обговорювала, ставила на голосування. Ні. Вона анексувала і дала назву.
Діточки, які зараз змушені жити без кінцівок, а можливо із назавжди заплющеними очима, чи гордяться вони нерішучістю, відсутністю одностайності в цьому залі. Я хочу, щоб кожен запитав у себе: скільки ще смертей, ґвалтувань, могил наших рідних, батьків, друзів потрібно, щоб слова і критика сусіда не видавались нам такими страшними чи можливо коментарі у Фейсбуці?
Уявіть на момент, що всі ці воїни, дівчата, дітки воскресли і дивляться вам у вічі. Вони ставлять одне питання: невже ви гордитесь бути окупованими, лишати згадку окупанта невже ви шануєте всі ці роки наших убивць?
Я бажаю кожному з вас рішучості, сміливості, ясності розуму. Щоб не сплюндрувати пам'ять тих, хто загинув для того, щоб ми зараз з вами тут сиділи і могли продовжувати історію нашої держави і її розквіт. Я бажаю всім перемоги, перемоги над собою, перемоги над окупантом. Я хочу завершити цей виступ словами мого батька, який сам підсумував свій життєвий шлях і це його останні слова: "Все буде Україна". Слава Україні".
Після виступу сина зал аплодував.
Далі виступала дружина – Тамара Гончарук. Зі сльозами на очах вона сказала:
"Кожен в житті має свою місію. І, напевне, цілеспрямовано до неї йде. Вся Україна розділила свою історію. 24 лютого наше життя розділилось на до і після. А життя моєї сім'ї розділилося ще на одну дату на 28 квітня і після. Мені важко сьогодні говорити... Наші депутати міської ради проявили силу. Вони дали відповідь на питання, що ми як ніколи саме сьогодні маємо перейменувати і повертатись до нашого істинно українського.
І коли після цього я прочитала у Фейсбуці допис про те, що нарешті наша з вами Верховна рада прийняла законопроєкти, відповідно до якого ми, як одне, позбавляємось російської попси у широкому використанні, позбавляємось російськомовного контенту у вигляді літератури то у дописі до депутата я написала: "Так. Це все дуже добре, але трошечки спізнилися. Якби ми з вами були мудрими і розуміли, що у 1991 році ми створюємось як держава. І маємо, як держава мати свої атрибути державності серед яких і мова, і символи, і все інше". Дуже добре було б, коли ми це все почули у 2014 році. Хоча б тоді ми це почули. На жаль ми нічого не чуємо. І коли нам у більшості закидають не на часі. Верховна рада вже все робить із запізненням. І відповідно зараз у воєнний час приймає такі рішення. То чому не на часі наші з вами рішення, які виправдані історією, виправдані усіма жертвами.
Важко говорити, але хочу сказати, що сьогодні, йдучи на роботу, побачила два мікроавтобуси на яких було написано "Груз 200". Я хочу, щоб у нашій Україні ніколи таких автомобілів у жодну родину не приїздило і я хочу, щоб ми з вами нарешті навчилися цінувати наше істинне і були справжніми українцями.
Я нікого ні до чого не спонукаю, я висловлюю свою думку і свою життєву позицію і виконую місію. Я дуже вірю, в те, що він, (ред. – Віктор Гончарук) написав 27 квітня. Його слова хай будуть пророчими "Все буде Україна".
Далі висловлювались депутати і всі підтримали те, що район потрібно перейменувати.
Результати голосування наступні: "За" – 29, "Проти" – 0, "Утримались" – 2, "Не голосував" – 1.
