Андрій Бобрик – один із трьох рятувальників, які після бомбардування Коростеня армією рф допомогли врятувати з палаючого гаража дітей та молодих людей, котрі ховалися у підвалі. Кореспондентам Суспільного Андрій розповів, як разом із колегами витягував з гаража палаючу автівку та як вони голіруч розбирали завали, аби допомогти дітям вибратися із задимленого підвалу.
В ніч проти шостого березня війська РФ завдали удару по Коростеню та Овручу — на Коростень росіяни скинули авіабомбу. Рятувальник Андрій Бобрик каже, що основний удар прийшовся на вулицю Ковальського. Тієї ночі він та його колеги з 3-го пожежно-рятувального загону міста Коростеня виїхали на ліквідацію наслідків авіаударів.
"Зона ураження тоді була саме у цьому місці, — говорить Андрій. –—Сюди (на вулицю Ковальського — ред.) потрапила осколкова ракета від літака, внаслідок чого було зруйновано дуже багато приміщень, а будинків, які зазнали ушкоджень, було ще більше. Росіяни скинули авіабомбу ФАБ-500, яка залишила вирву і призвела до масового руйнування та загибелі і травмування людей. В одній будівлі ми деблокували бабусю, але, на жаль, господар того будинку загинув від осколкового поранення у голову. Навпроти загорівся гараж, в якому, як пізніше з'ясувалося, знаходилися діти".
У підвалі гаража після оголошення повітряної тривоги того вечора переховувалися п'ятеро людей.
"Там були два мої сини: старшому — двадцятий рік, а меншому — 11, дві мої племінниці та дівчина старшого сина", — розповідає коростенець Руслан Барановський.
"Я був у підвалі з дітьми, — каже Денис Барановський. — Звідти ми чули гул винищувачів. В якийсь момент усе почало трястися і шуміти. Я бачив, як крутилася вентиляційна труба підвалу і зрозумів, що треба діяти. Закликав усіх не панікувати і спробував підняти кришку підвалу, але, на жаль, у мене нічого не вийшло, бо вона була завалена. Тоді я вже бачив пожежу — у гаражі горіла задня частина машини".
"Усе палало і гуло — ми тих дітей і не чули, — говорить Андрій Бобрик. — Навіть не знали, чи живі вони, аж доки їхній тато не сказав нам, що вони вийшли на зв'язок і сказали, що вони там. Їх треба було рятувати. Проблема в тому, що автівка, під якою знаходився підвал, уже вся палала і витягнути її було дуже складно. Ми вирішили спробувати взяти її на буксир – тросами причепили палаюче авто до пожежного автомобіля і витягнули його з гаража. А потім вже разом з начальником караулу Сергієм Маліневським і рятувальником Сергієм Ляшуком увійшли до палаючого гаража. Всі конструкції були порушені. Дах впав. Ми голіруч розгрібали це все, поки не почули і не побачили старшого хлопчину, який маякував нам ліхтариком".
Світив ліхтариком, аби дати знак рятувальникам, що вони тут, у підвалі, живі, каже Денис. Уже на той час, за його словами, в гаражі було значне задимлення, через що у підвалі стало важко дихати.
"Дякувати Богові, діти не постраждали, — розповідає журналістам Руслан Барановський. – Допомогло і те, що старші діти здогадалися змочувати ганчірки водою і притуляти їх до дихальних шляхів. Дуже страшно було за дітей — я живу заради них і дуже вдячний нашим хлопцям-пожежникам, що вони їх врятували".
Денис все зробив правильно, говорить Андрій Бобрик – і в частині контролювання ситуації для уникнення паніки, і в алгоритмі дій під час надзвичайних ситуацій.
"Таким чином ми знайшли вихід та добралися до дітей, почавши по одному діставати їх з цього приміщення. Старший хлопець допомагав нам витягувати молодших дітей, яких ми далі вже виносили на повітря", — каже рятувальник.
У відповідь на подяку Дениса та Руслана Барановських за порятунок Андрій Бобрик говорить, що рятувати – це його робота. У критичні моменти для нього, як і для всіх рятувальників, ціна власного життя відходить на задній план.
"Ми цінуємо кожне життя, а тим більше — життя наших дітей. Вони — це золотий фонд нашої нації, наше майбутнє. Рятуючи їх, рятуємо своє майбутнє", — каже Андрій.
Джерело: Суспільне.Новини
