Доброволець Ян прибув до 30 ОМБр з Черкащини. Йому 49 років. Має двох дорослих дітей: сина-студента та донечку-викладачку яка подарувала йому онуку.
— Прокинувся, дізнався новини, почав збирати необхідні для мобілізації речі. Рідні перед відправкою до військкомату зі мною попрощалися. Нічого не казали, лише прощалися і міцно обіймали. Прийшов до РТЦК та СП 24-го лютого зранку, а в обід вже поїхав до 30 ОМБр, — пригадує чоловік.
Захисник з 2000-го року до сьогодні є приватним підприємцем. Він — аграрій. Обробляє благодатну землю та вирощує зернові і бобові культури.
— Викликав сина який був в Угорщині на момент повномасштабного вторгнення, щоб підстрахував батька "на землі", а сам пішов до війська. Роблю так, щоб не довелося дітям воювати, — каже чоловік.
Розповідає, що діти та онука є його основною мотивацією; прагне, щоб онука за жодних обставин не побачила на власні очі жахи війни.
Зовсім скоро у дівчинки день народження, перший ювілей — 5 років. Малеча вже розуміє, що дід на війні, але слізно прохає про візит, бодай, на годину додому.
— В початку року планували сімейний магазин відкривати. Хотів більше часу з родиною проводити, але війна внесла свої корективи. Я не засмучуюся. Переможемо і відкриємо декілька, — ділиться мріями чоловік.
Герой поділився з нами роздумами про окупантів.
— Я думаю, що окупанти були здивовані рівнем життя в Україні, адже ми живемо в цивілізації, в гарних будинках, їмо з святкового посуду кожного дня, наші жінки одягають ошатні сукні на прогулянки. Для них це дивина, а для нас буденність. Не розумію чому вони прийшли і за кого воюють. Я прийшов захищати свою родину і свою землю, за кожного, хто поліг за суверенність і зробив вагомий вклад в історію боротьби. Ми не повинні здаватися чи давати слабину, — каже захисник.
Ян переконався, що сьогодні головне — це вистояти, витримати, визволити, сіяти своє не лише у землю, а й в голови.
Пресслужба 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького
