Ярославу з Житомирщини — 35 років. До мобілізації з військом його пов’язувала, хіба що, строкова служба.
За освітами він муляр-штукатур, радіомеханік. Працював оператором полімерних покриттів на одному з заводів області.
— 24-го лютого зателефонував брат і повідомив: в його квартиру, що у Ірпені, поцілив снаряд. Перша думка яка прийшла у голову — не зможу бути осторонь. Будь-що, маю потрапити до ЗСУ. Він неохоче мене відпускав до РТЦК та СП, хвилювався. Воно й не дивно: ми росли без батьків і були завжди підтримкою і опорою один для одного, — розповідає чоловік.
Доброволець зізнається — потрапити до війська було складно.
— Я був "заброньований" заводом на якому працював. Тому, всі мої спроби зводили нанівець. Все ж, мені вдалося досягти задуму, — пригадує чоловік.
У захисника був вибір між кількома військовими частинами, але перевагу надав — 30 ОМБр.
— Щасливий, що потрапив сюди, адже зустрів брата по-духу з яким працюю у парі. З ним не відчуваю страху і в повному обсязі можу виконувати бойове завдання, — ділиться емоціями чоловік.
Ярослав, в прямому сенсі слова, палить окупантів, адже працює з РПВ.
— Ворог вогнеметників не любить і прирівнює до снайперів. Якщо дізнається про наше перебування у підрозділі — намагається винищити всю позицію. Ми перетворюємо на попіл легкоброньовану техніку та особовий склад противника. Скажу чесно, палимо віртуозно і з азартом, — розповідає герой.
Герой каже, особливе задоволення приносить стрільба з трофейної зброї.
Мріє про те, щоб вогнемети не закінчувалися доти, доки окупанти перебуватимуть на нашій землі.
30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
