Табличку встановили на хірургічному відділенні міськрайТМО двом лікарям-хірургам — Гнату Гримкалюку і Емануїлу Замощину.
Міська комісія з питань топоніміки та охорони культурної спадщини погодила ініціативу краєзнавця Валентина Вітренка ще 31 липня.
14 лютого її урочисто відкрили.
На відкриті були родичі дружини Замощина – родина Гулевичів, а також внуки і правнуки чисельної родини Грималюків.
Емануїл Борисович Замощин
Народився у 1887 році в заможній юдейській родині в Одесі. За іншими даними він народився у 1889 році в містечку Янівка Одеського повіту, що нині є районним центром Іванівка Одеської області. За переписом 1897 року із 1900 дорослих мешканців повітового центру 1400 належали до юдеїв. Після закінчення одеської чоловічої гімназії, де молодий Еманyїл опанував добре французькою та німецькою мовами, вступив навчатися на медичний факультет Сорбоннського університету в Парижі, який закінчив у 1914 році. Освоїв роботу на рентген-апараті, екзамен з якого на “відмінно” здавав Конраду Рьонтґену.
Навчаючись за кордоном, захопився лівими соціал-демократичними ідеями, вступив до партії Бунд. Після подій 1917 року ця партія злилася з більшовицькою РСДРП, тому Замощин автоматично став її членом.
Ординаторську практику проходив у Харківському університеті на медичному факультеті, після чого працював хірургом-практиком в госпіталі Всеросійського земського союзу. Учасник Першої імперіалістичної війни. За проведення операцій з пораненими і травмованими воїнами нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. Під час лихоліття громадянської війни працював у різних госпіталях Росії та України, написав декілька праць із практики хірургічної резекції пораненого шлунка, інших внутрішніх органів людини, що були опубліковані в журналі “Медицинский работник Росії”.
З 1920 року працював ведучим хірургом у Новоград-Волинській міській лікарні, був членом Новоград-Волинського повітового партійного комітету, членом президії виконкому повітової ради з 1922 року. Невдовзі розчарувався в ідеях більшовизму, тому його виключили з лав партії. З того часу займався винятково лікарською практикою як ведучий хірург. За період роботи провів понад 4000 операцій, з яких більше 450 були складними. Займався науково-практичною роботою, опублікував у наукових фахових журналах 5 наукових праць, провів 120 наукових конференцій з медперсоналом госпіталю, підготував десятки хірургів-практиків, медичних сестер і анестезіологів.
Помер у 1974 році. Похований на центральному кладовищі по вул. Чехова.
Гнат Оксентійович Грималюк
Народився 1916 року в українській селянській родині на Вінничині. Після закінчення середньої школи вступив до Вінницького медичного інституту, який закінчив напередодні Великої вітчизняної війни. З її початком був призваний до армії, працював хірургом польового та армійського госпіталів. Провів понад 3700 операцій, серед яких чимало складних. Учасник бойових дій, отримав бойову контузію і поранення руки. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, медалями "За оборону Москви", "За бойові заслуги", "За перемогу над Німеччиною". Демобілізувався у званні підполковника медичної служби.
Після закінчення війни призначений головним лікарем лікарні Городницького району Житомирської області. Займався відновленням і влаштуванням районної лікарні. Після адміністративної реформи 1957 року переведений головним лікарем Новоград-Волинської Центральної міськрайонної. Особливу увагу приділяв функціонуванню та оснащенню дільничих лікарень у Новоград-Волинському районі. Нагороджений за трудову звитягу орденом Леніна, медалями "За трудову відзнаку", "Ветеран праці", ювілейними відзнаками. Звільнений з посади в 1973 році. Останні роки після виходу на заслужений відпочинок працював завідувачем рентген-кабінетом ЦРЛ. У 1958 році обраний членом ревізійної комісії Новоград-Волинського міськкому партії, в 1960 році – членом міськкому партії. З 1960 року Грималюк обирався також членом виконкому і депутатом Новоград-Волинської міської ради, був депутатом обласної ради. Член лекторської групи МК КПУ, лектор товариства "Знання", виступав з питаннями "Досягнення і проблеми радянської медицини".
Помер 1983 року, похований на центральному кладовищі по вул. Чехова.
За інформацією В. Вітренка. Фото відділу інформації та зв'язків з громадськістю міської ради
