"ЗСУ вже зараз — одна з найкрутіших армій світу! А після перемоги над росією — на нас увесь світ рівнятиметься!" — емоційно випалює молодший сержант Олександра, бойовий медик взводу.
Саня, так її ніжно-дружньо називають побратими, енергійна і на словах, і на ділі й буквально "заряджає" оточуючих. Втім, кажуть хлопці, за необхідності — вона спокійно-розважлива, особливо — під час лікарських процедур: "Медицина — точно її справа, бо Саня знає, вміє і до кожного підбере підхід". А ще бійці дуже тішаться, коли посестра має час і натхнення поспівати разом з ними "під гітару" (голос у неї чарівний!) або приготувати якісь смаколики.
Олександра зізнається, що легко знаходить спільну мову з військовими: "Можливо тому, що мій тато — офіцер, 26 років віддав армії, служив, зокрема, і в рідній тепер для мене 30 механізованій бригаді. А мама, вчитель музики, теж звикла до армійського середовища, бо наша сім’я чимало помандрувала по військовим містечкам…"
Народилася Олександра у Запоріжжі, зараз мешкає в Новоград-Волинському. Закінчила Житомирський інститут медсестринства, потім працювала у військовому госпіталі в Рівному. В травні 2021 року підписала контракт з 30 ОМБр, стала бойовим медиком взводу і відправилася на фронт. Там перебувала і в лютому на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, на "нулі" в спекотних точках поблизу Новолуганського і Доломітного. Не залишила бойовий підрозділ навіть тоді, коли жінок почали забирати з переднього краю. Лише через чотири місяці поїхала додому у відпустку. Втім довго не всиділа там і вже через два тижні повернулася на схід.
"Зараз я не в самісінькому пеклі, проте й тут — трохи віддаля — серйозної медичної роботи дуже багато", — відзначає Олександра. І додає: "Але ми з усім упораємося й обов’язково здолаємо ворога! А я після перемоги хочу залишитися в ЗСУ. Де саме? Звісно — в 30 бригаді!"
30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
