З родиною Ліскових, які родом зі Звягеля, а зараз живуть в Америці, звягельчани в публічному просторі познайомились тоді, коли їхній син Захар знайшов прикру помилку в британській енциклопедії. Там літак "Мрія" назвали російським. Хлопчик записав емоційне відеозвернення до видавництва з надією, що ті виправлять помилку. Історія стала резонансною. Це було у 2018 році.
Але наша розповідь сьогодні не про це. Ми вам розповімо про маму Захара – Олександру,
яка разом з іншими волонтерами у Штатах організувала благодійний проєкт US UA Mirror для збору коштів на підтримку України.
Волонтерити родина Ліскових почала одразу після повномасштабного вторгнення. Це були різні проєкти та заходи, щоб підтримати Україну. Зовсім недавно Олександра разом з однодумцями започаткувала благодійний проєкт US UA Mirror. У його межах усім охочим пропонують сфотографуватися в українських національних костюмах, вінках ручної роботи та намистах.
Усе почалось з того, що Олександра побачила пост своєї однокурсниці Вікторії Кулько, яка є знаним фотографом у Лондоні. Вона за допомогою фотосесій назбирала грошей на кілька пікапів для ЗСУ. Тоді виникла ідея організувати щось подібне.
Олександра розповідає: "Я одразу ж написала Анні Сидоренко, якій вдалося зробити мені та чоловіку неймовірно ніжні знімки у липні, хоча насправді той час був дуже важким. Аня просто взяла все у свої руки, без її участі це було б не більше, ніж ідея.
А далі – історія про те, як ми зустрічаємо людей тоді, коли вони нам найбільш потрібні. Наприклад, Віру Трамбовецьку, яку я не знала особисто, але яка саме в той момент написала і запитала, чим вона може допомогти, маючи на увазі наші збори гуманітарних коробок. І я, стовідсотково розуміючи, що такого не буває, запитала, чи не вміє вона часом робити квіткові вінки. З’ясувалось, що Віра мала досвід роботи бутафором в одному з харківських театрів, де ще й досі працює її мама. Вінок, який був на мені на наших пробних фото – найперший, він і дав початок усім наступним. Ми навчились виготовляти каркаси та складати квіткові композиції. До речі, зараз зрозуміли, що є запит на проведення майстер-класів з виготовлення вінків.
Пощастило, що нас консультувала Катерина Насінник, яка захоплюється дослідженням історії українського одягу, власноруч вишиває сорочки та ще завзято стежить за тим, щоб я теж зібрала сорочки собі та доньці. До речі, в Україні є проєкт "Сорочка для захисника", в якому Катерина бере участь.
Завдяки Ірині Рибитві та Анні Леірд, які багато років колекціонують строї та намиста, на фото можна побачити вбрання ще з 1930-х років. А Марія Сурду невпинно ходила на ювелірні виставки, вишуковуючи скарби, щоб потім нанизувати намистинку до намистинки. Мар’яна Гринець змогла знайти монети для дукачів, приміряти які стояла черга. Милі кутасики для вінка зроблені руками Олени Соловей.
А наш візажист Світлана Мамошина, не розгинаючись, вісім годин наносила макіяж так, що Photoshop тільки позаздрить, а Ольга Халімова їй асистувала.
Ми тішимось, що Мар’яна Фалкова підхопила ідею, щоб переможці розіграшу знімались в Українському домі у Вашингтоні, що зараз є серцем зібрання діаспори.
І, звичайно ж, подяка моєму чоловікові за розробку сайту та за усі відео, які є на сторінці".
Це короткостроковий проєкт. 11 жінок взяли участь у фотосесії. Зібрали 8 тисяч доларів. Уже відомо, що організації, яким передали гроші, частину з них витратили на закупівлю тростин для військових, які втратили зір, а також оплатили пересилання гуманітарної допомоги для вихованців інтернату в Миколаївській області.
Як зазначає Олександра, головним є те, що команда проєкту зібрала докупи десятки історій. За місяць фандрейзингової кампанії на сторінці US UA Mirror можна було побачити відсилання до того, що Казимир Малевич – український художник, а Сергій Корольов – український конструктор; відео з палаючим Кремлем (через два тижні після цього туди прилетіли дрони); роботу штучного інтелекту з перетворення фото жінок на мавок якраз під час прокату мультфільму "Мавка. Лісова пісня" в США; відеоряд до пісень Квітки Цісик.
"Кожна учасниця проєкту – це подарунок нам.
Дівчині Марії батьки подарували фотосесію до дня народження, щоб залишилась згадка на роки для неї, а також для її бабусі, яка всю ніч в Україні передивлялась готові знімки зі сльозами щастя. Скільки днів народжень онуки не будуть відсвяткованими разом через війну?
Валері, яка принесла сорочку своєї бабусі, яка тікала від совєтів у роки Другої світової війни й потрапила в США. Вона показала свідоцтво про народження бабусі, щоб ми допомогли прочитати місце, де вона народилась, а також її фотографію в українському строї та намисті. Ця сорочка використана в її образі.
Далі Марта Мацелюх, яка і викладає в школі українознавства, і волонтерить у гуртку народних танців, і пропагує культуру українського фольклорного танцю, виконуючи його на різних сценах та майданчиках. Вона закохує у свою щирість із першого погляду.
Ольга Руда, яка вже два десятки років живе в США, але щороку літає в Україну, тому що там її місце щастя. За її словами, US UA Mirror дав їй можливість торкнутись історії країни, коли вона вдягала на себе сторічні строї.
Ненсі, яка є американкою українського походження в третьому поколінні. І її чоловік, знаючи про це, подарував їй зйомку до Дня матері.
Ганна Янкова, яка вирішує десятки завдань за хвилину і від неї відчувається шалена підтримка та повна довіра. Точно смілива. Така, що вміє літати і мріяти.
Жвава Марина Нідхем, яка постійно жертвує кошти на допомогу українцям, принесла старовинний сімейний вишитий рушник, що теж вплетений в її образ.
Тетяна Гундир-Батлер, з якою ми усі разом плакали, коли вона говорила про свої шрами: сім’ю в Україні, за яку вона молиться щодня. Її батьки-лікарі на Чернігівщині вирішили залишитись. Сестра з Ірпеня, яка незабаром стане мамою втретє. Чоловік сестри, який залишається в Україні не тому, що закриті кордони, а тому, що може настати час, коли він знадобиться в армії.
Олена Пул, яка не питає, чи треба допомога, а просто робить те, що потрібно: складає, пакує, продає, шукає донорів, проводить фестивалі.
Юлія Черняк – приклад того, як випадає шанс. Вона задонатила кошти останньою, за 10 годин до закінчення прийому платежів. Ми розіграли п’ять фотосесій, а через секунду вирішили додати ще одну, шосту. І Юлія свій шанс не змарнувала. Вона – доказ, що буде новий день і буде життя. Ми пройдемо через темряву.
І остання – Ольга Джонсон, слова якої передають наш, українок у США, спільний стан: «Я не можу покласти за Україну своє тіло, але я вкладаю свою душу у допомогу їй", – розповідає Олександра.
Надалі волонтери не планують зупинятися. Вони хочуть підготувати різдвяний інтер’єр з автентичними українськими прикрасами, щоб фотографувати родини для різдвяних листівок, які прийнято розсилати в США до свята.
"З часом збирати кошти стає все важче, тому постійно треба втілювати у життя нові ідеї. Ми не зупинимось підтримувати", – насамкінець каже жінка.
Фото з архіву US UA Mirror
