"Військові іноді, як діти!" — жартівливо каже солдат Наталія, кухар ремонтно-відновлювального батальйону 30 ОМБр. Таке порівняння з її вуст цілком виправдане. Адже перед тим, як стати до лав ЗСУ, вона працювала кухарем у дитячому садочку.
Пані Наталія родом зі Звягеля. Понад 2 роки тому підписала військовий контракт і прийшла до 30 окремої механізованої бригади.
"Спочатку було трохи важко, — зізнається. — У дитсадку був суто жіночий колектив і слухняні дітки, а в бригаді – в основному, чоловіки, деякі з непростим характером... Та з часом звикла і знайшла з хлопцями спільну мову. У нас у рембаті між усіма гарні стосунки та взаємоповага. Іноді відзначаю для себе, що військові, буває, поводяться, як діти малі. Копилять губи, якщо сусіду дістався гарніший шматочок м’яса, сваряться за смаколики, пустують за столом… Але все це, звісно, дрібниці та навіть таке собі психологічне розвантаження…"
Майже протягом усієї служби Наталія перебуває разом із підрозділом далеко від рідного дому, навідуючись туди лише під час коротких відпусток. У Звягелі її чекають мама і двійко діток — 18-річна Даша і 15-річний Юрій. "Говоримо по телефону щодня. Вони дуже хвилюються за мене, я — за них… Поки вони звикли, що я далеко, і що ми рідко бачимося — як почалася повномасштабна війна. Діти дзвонили, благали — мамо, повертайся… Я заспокоювала, як могла... І зараз кажу: ось переможемо ворога – й одразу повернуся!"
На момент повномасштабної агресії рембат 30 ОМБр перебував у районі пекельного Бахмута. "Тоді в наш бік летіло все – міни, снаряди, ракети… — пригадує пані Наталія. — Було страшно, але ще більше переймалися за рідних, бо удари летіли по всій Україні, була невідомість – як вони там? Згодом всі, так би мовити, призвичаїлися до обстрілів, і в хлопці почала з’являтися лють на ворога. Її я бачу й зараз у їхніх очах. Але ще додалася втома… Хтось може скаже, що ми – не бойовий підрозділ, що стоїмо не на передньому краю… Але наші хлопці роблять неймовірно багато! Над відновленням і ремонтом техніки, буває, працюють вдень і вночі, без вихідних… Хочуть швидше відправити той же танк на передову. Тут не до відпочинку… Але втома накопичується! Тільки самі хлопці скажуть, де беруть сили…"
Сама Наталія знаходить наснагу у спілкуванні з рідними: "Отак поговориш ввечері по телефону — і легше на душі, і наче втома не так відчувається!" А ще стимулює віра в перемогу: "Ми всі розуміємо, що правда за нами, що Україна переможе. Що ця війна, нав’язана нам ворогом, закінчиться для нього дуже погано. Вони на нас напали, хочуть наші землі, але ми свого не віддамо!".
30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького
