Звягельська бібліотека продовжує знайомити звягелян з історією міста. Цього разу вони розповіли про одну духовну святиню, яка в свій час була окрасою міста і разом з іншими храмами формувала головну площу нашого міста – Базарну (або, по-іншому, площу трьох релігій, оскільки на ній були зосереджені релігійні споруди різних конфесій міста – Свято-Преображенський Собор, Костел та Синагога).
Щодо дати фундації першого костьолу у місті… Це трапилося між 1621 і 1636 роками. Анна-Алоїза Острозька (яка на той час володіла містом) перебудувала у костел замкову Микольську церкву. Церкву просто позбавили глав і замінили вівтар. Це було звичною практикою тих часів – за наказом скликаного в Острозі шляхетського трибуналу усі православні храми у маєтках Анни-Алоїзи були насильно приведені до унії, у т. ч. Спасо-Преображенський у Звягелі.
У 1659 році Звягель відійшов до небожів Анни-Алоїзи – рідних братів – Єжі Себастіана й Александра Міхала Любомирських. Кожний отримав пів міста.
Згідно зі знайденим у 2006 році краєзнавцем Леонідом Коганом у Національному історичному архіві Білорусі у Мінську інвентарем, який містить відомості тільки про ту частину, яка належала Александру Міхалу Любомирському, згадується про існування у місті двох храмів: православної церкви Вознесіння Святого Спаса (інакше Преображення Господня) Луцького уніатського єпископату і костелу Воздвиження Чесного Хреста Луцької діоцезії. Поруч з ними на ринковій площі знаходились ратуша і шинки.
Через те, що храм був дерев’яним, то під час подій Національної революції 1648—1676 костел був спалений, наступний був відбудований у 1726 році, але також знищений пожежею.
Життя у Звягелі стало налагоджуватися, коли співволодарем Звягеля став Єжі Александр Любомирський, сандомирський воєвода. У 1753 році завдяки зусиллям місцевого пороха о. Йозефа Карпинського розпочалось будівництво нового мурованого костелу – для цього було дозволено розібрати частину замкового муру для його будівництва. Був споруджений на тому ж старому фундаменті. Освячений у 1778 році єпископом-помічником Луцьким Франциском Коморницьким. Поблизу костелу була побудована плебанія (будинок ксьондза) та розташований соборний погост.
Новий мурований костел Воздвиження Чесного Хреста вважався одним з найгарніших храмів на Волині. Він поєднував в собі древню візантійського типу форму фундаменту з барочним рішенням фасадів, готичним завершенням та інтер’єрами в стилі рококо. Чотири високі трикутові фронтони, барочні аттіки, вісім пучків вертикальних пілястрів надавали урочистості та піднесеності всьому вигляду костьолу.
Під час жахливої пожежі 1919 р. будівлі Базарної площі та прилеглих вулиць згоріли, а в 1920-х роках на їхньому місці були зведені одноповерхові приватні будинки. Один із них, за адресою вул. Рози Люксембург № 24, придбала 1932 року артіль інвалідів ім. Петровського, яка згодом була перетворена на завод продовольчих товарів. Наприкінці 1950-х років на подвір’ї заводу велося будівництво цеху плодопереробки. Під час риття котловану на поверхню було викинуто велику кількість людських черепів та інших кісток – це були рештки похованих на старому соборному погості. Збереглося фото 1973-74 років, на якому знято двоповерховий будинок колишньої плебанії костелу, а праворуч від нього – згаданий цех плодопереробки. На задньому плані видно п’ятиповерхівку, яка будується (див. фото). Зараз на місці погосту — газон біля будинку №15, на площі Лесі Українки.
При радянській владі костел був закритий, а на світанку 23 червня 1935 року споруду разом із Свято-Преображенський храмом було підірвано.
У 90-ті роки ХХ століття з початком відновлення релігійного життя у місті було споруджено черговий костел
Воздвиження Хреста Господнього (настоятель Ян Сафінський (Jan Safinski). При парафії працюють черниці згромадження сестер Божого Серця Ісуса, діє світлиця для дітей «Зернятко». (Адреса – вул. Гетьмана Сагайдачного, 108).
Більше фото тут.
Автор: Звягельська бібліотека
