Більше 25 років Михайло Олендер є тренером з волейболу. Для своїх вихованців він прагне стати наставником, другом і, якщо потрібно, батьком.
Його дитинство та юність пройшли на Півночі в місті Інта (Республіка Комі), хоча й народився він у Львівській області. Батьки були репресовані, тож саме на Півночі вони й познайомилися.
Волейбол став його улюбленим видом спорту ще в школі. Там, де навчався Михайло, спорт був дуже розвиненим, учні мали змогу спробувати себе в різних його видах. Позаймавшись трохи баскетболом, боротьбою, хокеєм на льоду юнак зрозумів, що найкраще йому підходить саме волейбол. Цей вид спорту менш травматичний та більш командний – саме це й захопило хлопця. І вже після школи він мав перший дорослий розряд з волейболу.
З того часу волейбол завжди був у його житті, адже саме цей вид спорту, на думку Михайла Юхимовича, затягує найбільше. Якщо ти почав серйозно займатися ним, ти не зможеш надовго відволіктися. Навіть зараз він помічає, що довго без тренувань його вихованці протягнути не можуть.
Після школи Михайло пішов навчатися до технічного училища при Львівському автобусному заводі за спеціальністю слюсар-ремонтник. Коли юнак навчався, вчитель фізкультури ще більше прищепив йому любов до волейболу, адже він був майстром спорту. Саме в команді із ним вони посіли друге місце в Україні на змаганнях з волейболу.
Після училища хлопець пішов служити в армію, але навіть там він знаходив час для волейболу – тренував дітей військових.
Після армії доля завела чоловіка до Новограда-Волинського, де на той час уже жили його батьки. У нашому рідному містечку Михайло пробував себе в різних сферах: працював на заводі сільгоспмашин, потім на ремзаводі, проте ніде довго затриматись не вдавалось. Незважаючи на постійні слова батька, що спорт його годувати не буде, син почав започатковувати волейбол у Новограді. Адже на той момент спортивна школа з волейболу не працювала у місті майже три десятиліття. У 1992 році в Новограді організували першу спортивну школу, до відбудови якої доклав чимало зусиль і Михайло Олендер.
Через деякий час волейбол став не тільки захопленням, справою його життя, а й стабільною роботою. Чоловік звільнився з ремзаводу і почав працювати в Новоград-Волинській ДЮСШ. Спершу у закладі було два тренери – Михайло Олендер та Любов Левандовська, але останні три роки і групу дівчат, і хлопців тренує Михайло Юхимович: "Трохи тяжко, не вистачає на всіх часу, адже хочеться кожному приділити увагу, допомогти. Коли їду на змагання з однією командою, інша залишається без тренера. Вже декілька разів чекав допомоги від своїх вихованців, які пішли навчатися тренерській справі в педагогічні університети, але хлопці молоді, тож знайшли собі дружин і залишилися жити в іншому місті. А я так і працюю сам".
Михайло Олендер практикує прислів’я: вік живи – вік учись. Окрім училища, він навчався ще в Національному університеті водного господарства та природокористування, що в Рівному, за спеціальністю інженер-механік й у Луцькому індустріальному інституті. Закінчив двічі тренерські курси і двічі курси підвищення кваліфікації, є кандидатом у майстри спорту, а 5 років тому закінчив курси тренерів вищої категорії при Національному університеті фізичного виховання і спорту України, що в Києві.
Цей чоловік намагається все життя дізнаватися щось нове, особливо цікавиться психологією, тому багато читає книг. Вважає, щоб знайти підхід до дітей, важливо добре їх вивчити.
"Я просто роблю свою справу і прагну робити її добре.
Ніколи нічого не можна нав’язувати. Якщо дитина любить волейбол, то в будь-якому закладі освіти вона знайде час для нього. За роки моєї тренерської діяльності у мене з’явилося багато знайомих, які знають, що я роблю свою справу з честю. Саме тому мені довіряють і часто кличуть на змагання, бо мої вихованці сильні і з ними можна позмагатися. Часто, навіть без відбору, забирають дітлахів до спортивних закладів або інтернатів, бо розуміють, що я навчу їх усьому, що знаю сам", – каже Михайло Юхимович.
Він не називає тренерство професією. Тренер, так само як і вчитель, – покликання. Адже якщо в тебе немає хисту до цієї справи, ти ніколи не навчиш, не зацікавиш дитину. Всі тренування відбуваються в невимушеній атмосфері. Навіть деякі батьки зазначають, що дітей до школи не можна змусити йти, а на змагання вони біжать стрімголов.
Уже більше 25 років Михайло Юхимович тренує та навчає волейболу, за весь цей час приходили абсолютно різні діти. Були дуже талановиті, але щось ставало їм на заваді або батьки в чомусь забороняли займатися спортом. За такими тренер жалкує найбільше. Він упевнений, що в них було б велике майбутнє. Були навіть такі проблемні підлітки, яких доводилося мало не за руку водити на тренування, а зараз вони будують успішне спортивне майбутнє. Вихованці Михайла Юхимовича роз’їхалися мало не по всій країні, та за будь-якої нагоди приїздять до рідного міста і відвідують тренера. Є серед них і учасники Першої ліги України, і чемпіони України. Команда хлопців грає у Вищій лізі України, а одна дівчинка зарахована у Суперлігу.
"Спорт, особливо командний, виховує дух, силу та витримку. Він навчає прораховувати й думати за інших.
Це дуже знадобиться в житті, навіть якщо дитина не пов’яже його з волейболом", – наголошує спортсмен.
Торік команда нашого міста з волейболу виборола 5 місце з-поміж 17 команд на Всеукраїнських змаганнях. А ще хлопці і дівчата стали чемпіонами області. У планах тренера тільки перемога, тож вихованці вже щосили тренуються, щоб здобути таке бажане золото.
Михайло Олендер, тренер вищої категорії, заслужений працівник спорту України і старший тренер збірної області серед юнаків, має двох синів, які теж свого часу займалися волейболом. Зі своєю дружиною познайомився в спортзалі. Вона теж спортсменка – легкоатлетка, тому повністю розділяє погляди чоловіка. Йому доводиться бути для всіх своїх вихованців і батьком, адже дівчата і хлопці довіряють йому свої таємниці.
Найбільша мрія спортсмена – це великий фізкультурно-оздоровчий комплекс за європейськими стандартами. Михайло Юхимович хоче, щоб у нашому місті створили гідні умови для молоді. Адже для того щоб діти росли здоровими та досягали висот, їм потрібно лише найкраще.
