28 лютого в літературно-меморіальному музеї Лесі Українки пройшов вечір пам’яті Віри Римської, яка понад пів століття очолювала заклад та заслужено має титул Берегині Лесиної оселі. Завідувачка музею Лесі Українки Віра Омелянівна пішла з життя рік тому — 24 лютого 2023 року.
Подробиці про вечір пам’яті розповіли у літературно-меморіальному музеї Лесі Українки.
Майже шістдесят років свого життя Віра Римська присвятила Музею Лесі Українки. Віра Омелянівна — талановита дослідниця, публіцистка, член редакційних колегій наукових видань, авторка і упорядниця музейних видань. За її вагомий внесок у становлення і розвиток музею їй присвоїли звання "Заслужений працівник культури України", кавалер ордена Княгині Ольги III ст., "Почесний громадянин міста Новограда-Волинського", лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. Лесі Українки.
Під час заходу своїми спогадами про Віру Римську ділилися представники міської влади, працівники закладів культури і освіти, науковці, краєзнавці. Звучали улюблені музичні композиції Віри Омелянівни у виконанні народного камерного ансамблю "Класік" і зразкового фольклорного ансамблю "Мальва". Упродовж вечора на екрані демонструвалися рідкісні фотознімки з сімейного архіву Римських-Кирилюків.
До роковини пам’яті В.О.Римської у музеї облаштовано експозиційний куточок, на якому представлено матеріали про життя і діяльність Віри Омелянівни та її особисті речі. Дякуємо усім, хто долучився до вшанування пам’яті Берегині Лесиної оселі. Особлива подяка – Руслану Миколайовичу Кирилюку за надані матеріали.
Біографія Віри Римської
Родом Віра Омелянівна — із села Ясна Поляна Червоноармійського (нині — Пулинського) району на Житомирщині. Початкову освіту здобула у Яснополянській семирічній школі. Десятий клас закінчила у Червоноармійській середній школі. Навчалася у Дубнівському бібліотечному технікумі, працювала бібліотекарем Андріївської сільської бібліотеки. Упродовж 1959-1961 рр. була інструктором-методистом Червоноармійського відділу культури. У 1963 році В. Римська вступила до Житомирського педагогічного інституту ім. Івана Франка, а через два роки — до Київського інституту культури ім. О. Корнійчука на бібліотечний факультет. Навчалася заочно і працювала.
До Новоград-Волинського (Звягеля) переїхала на початку 1960-х рр. Деякий час працювала у школі-інтернаті. У березні 1965 року їй запропонували очолити Музей-бібліотеку Лесі Українки. До 11 вересня 1970 року музей функціонував на громадських засадах. Бібліотека була філіалом міської дитячої бібліотеки №2. У меморіальному будинку розмістили експозицію, в одній із кімнат поставили полиці з книгами. Старші жителі мікрорайону "Світанок" й досі згадують, як у шкільні роки приходили до В. Римської по книжки. Коли музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і отримав назву "літературно-меморіальний", Віру Омелянівну призначили на посаду завідувачки.
Віру Римську можна охарактеризувати як "self-made woman", тобто жінка, яка досягла успіху завдяки власним зусиллям. Це — авторитетна музейниця, талановита дослідниця, публіцистка, член редакційних колегій наукових видань, авторка і упорядниця путівників "Лесина свята оселя", книг "На сповідь до Лесі", "Леся Українка — дітям" та ін. Віра Омелянівна була вимогливою — як до себе, так і до своїх колег. Під її керівництвом відбувалися конференції, літературні читання, лекції, ночі у музеї, презентації, уроки тощо. У 1970-х роках вона започаткувала "Плеяду паростків Лесиного краю" — літературно-музичний захід з нагоди дня народження Лесі Українки. Стояла у витоків свята "Лесині джерела" ("Росте і квітне Лесин край").
Віра Римська підтримувала зв'язок з родичами Лесі Українки: Юрієм Косачем, Ізидорою Косач-Борисовою, Ольгою Сергіїв, Ольгою Петровою, Наталією Драгомановою-Бартаї та ін. У книзі вражень є запис Ю. Косача із США: "З великим хвилюванням переступив поріг будинку, де жили мій дід і бабуня і де народилася Леся. Велика і глибока подяка керівникам музею-будинку — від себе та від усієї родини за таку любов до Лесі, за таку натхненну працю для збереження пам'яті її на славу українського народу".
Іноді Віру Омелянівну називали занадто серйозною і консервативною. Однак за її серйозним виразом обличчя можна було розгледіти добру і чуйну жінку, яка була готова поділитися останнім. Вона мала гарне почуття гумору. Відреагувати на якусь побутову ситуацію могла влучним висловом. Наприклад, "і комар злість має", "собака гавкає, а караван іде" тощо. Вона не боялася труднощів і змін. Гідно тримала музей "на плаву". Докладала немало зусиль для збагачення музейних фондів.
Віра Омелянівна любила свою роботу і пристрасно шанувала Лесю Українку. При цьому завжди знаходила час на інші справи. Вона вправно вишивала, смачно готувала. Часто пригощала своїх колег домашнім печивом "Ластівчине гніздо", "Каштанчики". Займалася городніми справами — на дачі вирощувала овочі і фрукти. Була модницею, одягалася у класичному стилі. Любила прикраси — ґердани, коралі. На свята, зазвичай, одягала власноруч вимережані вишиванки.
Віра Римська була люблячою дружиною і мамою. Свого чоловіка Миколу Микитовича вона жартома називала позаштатним музейним працівником. Він був її надійною опорою і підтримкою. Щирою материнською любов'ю вона огорнула свого сина Руслана. Попри те, що Руслан Миколайович не пішов музейним шляхом, а обрав власний, він, як і його мама, є професіоналом своєї справи і патріотом свого краю.
Віра Римська залишила після себе величезний архів та значну епістолярну спадщину. Для багатьох вона є прикладом працелюбності, відданості і закоханості у свою справу. Нехай добрий спомин про неї ніколи не згасне, а її світле ім’я назавжди збережеться в історії України!
Раніше ми писали, що 18 січня у Звягелі відбулася презентація концепції розвитку Літературно-меморіального музею Лесі Українки. В оновленому колективі музею – директорка Анна Кармазіна; заступниця директорки Людмила Гамма; наукові співробітниці Анастасія Бартницька, Галина Пилипенко, Юлія Петренко й Тамара Ржондковська; технічні працівниці Тетяна Лук’янець та Лариса Риковська. Деталі тут.
