Що сталося зі зниклими місцями поховань? Де поділися могили та надгробки? І чому пам'ять про них стирається з пам'яті жителів Звягеля? Це розслідування місцевих краєзнавців Віктора Ваховського і Леоніда Когана веде нас у глибини історії міста, де переплітаються трагічні події, забуті імена та таємниці минулого. Запрошуємо вас у подорож, щоб розкрити таємниці зниклих некрополів Звягеля. Це друга частина цього тексту. Перша частина тут.
Смолківське кладовище
В архівних документах воно не згадується, але позначено на російській топографічній мапі 1909-10 рр. у безіменному поселенні в звивині річки Смолка. За переписом 1897 р., у передмісті "за р. Цмолкою" проживало 73 чол. 1926 р. воно разом із сусіднім передмістям Плетянка увійшло до складу Смолківської сільради. Хоча на топографічній мапі 1933 р. (квадрат М-32-56-А) у звивині однойменної річки позначено с. Смолка з 86 дворами, ці землі у 1930-х роках були передані військовому відомству, а тутешні мешканці – виселені. У ті часи разом із житлами зникло і Смолківське кладовище. 1936 р. тут пролягла залізниця Новоград-Волинський – Житомир, а в її насипу біля залізничного мосту через р. Смолку побудовано ДВТ №312.
Василь Гулевич, 1942 р.н., чий дід до 1935 р. жив на хуторі за р. Смолкою, чув від старожилів про це кладовище. Своє дитинство він провів неподалік від лівого берега р. Смолки. Але наприкінці 1940-х – початку 1950-х рр. там, де раніше знаходилося Смолківське кладовище, не було жодного надгробка. Він бачив лише горбочки і якусь трубу, яка, на його думку, мала відношення до вентиляції ДВТ. Від останньої, за оцінкою В.Гулевича, до колишнього кладовища було близько 50 м.
5 червня 2017 р. група краєзнавців намагалася відшукати сліди кладовища у звивині Смолки. Знайти їх не вдалося, але пошуки не були даремними. Незнайомий чоловік, який пас там худобу, вказав на зарості дикорослих слив біля залізничного насипу. Про те, що там колись був цвинтар, йому колись розповідали старожили. Цвинтар знесли ще до війни. Місцевим жителям нібито було запропоновано перенести рештки рідних, які були там поховані, на кладовище по вул. Чехова. Незнайомець бачив там раніше трубу, якої вже нема (можливо, її здали на металобрухт). Його розповідь у багатьох деталях збігається зі спогадами В.Гулевича.
Місце розташування Смолківського кладовища (показано стрілкою), на передньому плані праворуч – вхід до ДВТ
У самому місті біля християнських храмів знаходилося декілька погостів.
Старий соборний погост
На плані базарної площі 1798 р. можна побачити старий Преображенський собор, зведений у 1730 р. У 24 аршинах на схід від нього показано загорожу з хвірткою, яка вела до погосту або цвинтарю ("фортка в цвин."). За описом 1806 р., його приблизні розміри становили 28 на 20 ліктів. Він був загороджений дубовими штахетами і частоколом. На погості були посаджені фруктові та дикорослі дерева.
Після спорудження нового собору старий собор із дзвіницею 1862 р. розібрали, а погост зрівняли із землею. За описом 1895 р., від останнього "жодних пам’ятників не залишилося. Тепер на цьому місці садиба соборного священика. Кам’яний хрест на городі свідчить лише про місце, де був престол старого собору, біля якого розміщувався цвинтар".
Під час жахливої пожежі 1919 р. будівлі базарної площі та прилеглих вулиць згоріли, а в 1920-х роках на їхньому місці були зведені одноповерхові приватні будинки. Один із них, за адресою вул. Рози Люксембург №24, придбала 1932 р. артіль інвалідів ім. Петровського, яка згодом була перетворена на завод продовольчих товарів. Наприкінці 1950-х років на подвір’ї заводу велося будівництво цеху плодопереробки. За спогадами Леоніда Пеккера, 1948 р.н., під час риття котловану на поверхню було викинуто велику кількість людських черепів та інших кісток. Це були рештки похованих на старому соборному погості. Збереглося фото 1973-74 рр., на якому знято двоповерховий будинок колишньої плебанії костелу, а праворуч від нього – згаданий цех плодопереробки. На задньому плані видно п’ятиповерхівку, яка будується.
Зараз на місці погосту – газон біля будинку №15 на площі Лесі Українки.
Новий соборний погост
Виник після того, як 1861 р. на території замку був освячений новий собор. За описом 1895 р., праворуч від цього собору, на погості, стояв склеп, в якому був похований протоієрей Максим Гриненков (помер 25 квітня 1883 р. на 83-му році життя). На кам’яній плиті було викарбувано такий вірш: "Служитель Бога был / Молил за мир Божий / А ныне помолись ты / Обо мне, прохожий".
Вигляд собору з північного заходу, біля 1910 р.
Йосип Фельдман, 1905 р.н., пише у своїх спогадах про поховання на цьому місці командира полку Червоної Армії: "Хоронили его в ограде православного собора в присутствии большинства бойцов полка. При опускании гроба в могилу был произведен трехкратный залп из всех ружей полка". На думку автора, це було в серпні 1919 р., а ховали тоді командира Таращанського полку В.Боженка. Насправді біля собору був похований командир 34-го кавалерійського полку Першої Кінної армії Гнат Долгополов, котрий загинув 23 червня 1920 р. на околиці міста. Собор знесли в 1935 р., а після війни, до середини 1960-х років територію в районі замку займало автопідприємство. Влітку 1966 р., коли тут почалося спорудження нового Палацу культури, будівельники знайшли кілька надгробних плит, одна з яких належала Г. Долгополову. Незабаром після цього його рештки були перепоховані на міському кладовищі.
А там, де колись був новий соборний погост, наразі знаходиться частина скверу, трохи на південь від скульптурної композиції "Лукаш і Мавка".
Троїцький погост
Церква Святої Троїці побудована у 1750-х роках (церковні метричні книги беруть відлік від 1755 р.). В описі 1806 р. згадується церковний погост, приблизна протяжність якого становила 12 на 18 ліктів. Він був загороджений дубовим частоколом із хвірткою. Очевидно, що частину погосту можна побачити на фото "опасання", зробленому біля 1910 р. з північного боку подвір'я церкви.
За погостом знаходився рів, що спускався до річки. На погості стояв будинок для церковного сторожа (1885 р. у ньому відкрилася церковно-приходська школа). У першій половині 1930-х років Троїцька церква була знесена, а в 1940-х – 1960-х роках на її місці з’явилися приватні будинки. Від погосту нині залишився повалений пам’ятник у садибі будинку №34 по вул. Воїнів-Інтернаціоналістів. Згідно з епітафією, тут похований протоієрей Федір Лонткевич, котрий помер 22 січня 1894 р. на 71-му році життя.
Костельний погост
Новий кам’яний костел Воздвиження Хреста був освячений у 1788 р. За описом 1799 р., цвинтар при костелі (погост) мав форму квадрату, кожна сторона якого була 100 ліктів завдовжки. Заходили туди через хвіртку, з боку вулиці, яка вела до замку. Відстань від хвіртки до костелу становила 20 ліктів. Цей некрополь знаходився праворуч від костелу, поблизу дзвіниці.
За спогадами С. Проховської, для поховань також використовувалося підземне приміщення. Мабуть, тут 1780 р. був похований тодішній власник Звягеля, князь Каспер Любомирський. Після знесення храму в 1935 р. зник також костельний цвинтар. Нині на цьому місці – частина площі Лесі Українки поблизу будинку №13.
На цьому можна було б поставити крапку, якби не один випадок. У червні 2015 р. після зливи відбувся зсув ґрунту між житловим будинком №11 на пл. Лесі Українки та гаражами на вул. Медовій, в результаті чого на схилі відслонилися два черепи.
Можна припустити, що в 1979-1982 рр., під час спорудження 9-поверхових будинків №11 і №13, у ківш екскаватора потрапили рештки похованих на костельному цвинтарі, які тоді перекинули далі.
Георгіївський погост
В описі 1806 р. церкви Св. Георгія в с. Жадківка (закладена 1790 р.) згадується погост, який простягався від неї на схід на 17, на південь – на 80, на захід – на 18 і на північ – на 30 ліктів. Він був огороджений дубовим частоколом із входом з південної сторони. На погості росли дві великі груші. Як повідомляється в одному архівному документі, жадківська церква була "знищена поляками в 1920 р.". За спогадами старожилів, вона стояла на пагорбі, на північний захід від нинішнього будинку №50 по вул. Макаренка (стара школа №8). На початку 1960-х років ця територія увійшла до складу новоствореного лісопарку. Нині на цьому місці будується церква. Слідів погосту не виявлено.
Леонід Коган і Віктор Ваховський, краєзнавці
