Щороку в третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки. Цьогоріч дата святкування припала на 16 травня. Ви, мабуть, багато разів чули, що наша відома землячка Олена Пчілка зібрала і випустила альманах з українськими узорами. Тому ми вирішили об’єднати ці дві історії, до того ж 2024-й у Звягелі оголошено роком Олени Пчілки. У мережі ми знайшли багато інформації і разом з директоркою музею родини Косачів-Драгоманових Людмилою Гаммою підготували для вас цікаву публікацію.
Віра Агеєва, українська літературознавиця, літературна критикиня та гендерна дослідниця пише: "Олена Пчілка зуміла блискуче зіграти на театрі життя так багато ролей, що її долю й діяльність дуже важко вловити якимось одним визначенням. Аристократка української літератури. Велика мати українського націоналізму. Емансипантка, феміністка й організаторка жіночого руху.
Мати Лесі Українки. Чільна постать київської Старої Громади. Журналістка, видавчиня, політична діячка. А ще – красуня, законодавиця мод (нинішньою популярністю вишиванок, знанням про розмаїття орнаментів і фасонів ми великою мірою завдячуємо якраз їй), невтомна збирачка пісень, узорів, зразків ужиткової народної культури.
До згаданих характеристик можна додати ще багато: енергія й спрага самореалізації неймовірної жінки гідна хіба захопленого й шанобливого подиву. Аристократкою була і походженням, і стилем життя, і письменницькими творчими настановами.
Ольга Драгоманова народилася 170 років тому в сім'ї, де з покоління в покоління передавалося творче обдарування. Її дядько зостався в пам'яті нащадків як поет-декабрист. А Ольжин старший брат Михайло став одним із найвидатніших інтелектуалів своєї доби, ліберальним мислителем, що надовго визначив розвиток української політичної думки.
Вона закінчила Київський зразковий пансіонат шляхетних дівчат, одразу долучилася до братового товариства, до кола Громади і до праці задля розвитку української національної ідеології.
Вийшла заміж за університетського приятеля Михайла Драгоманова Петра Косача. Про побут Драгоманових-Косачів можемо сьогодні скласти уявлення за численними фотографіями, мемуарами, листами, зрештою, збереженими садибами в Колодяжному і в Києві.
Моду на народні українські строї власне Ольга Драгоманова-Косач великою мірою й усталила. Оселившись із чоловіком на Волині, у Звягелі, вона почала ентузіастично збирати фольклор. Видала 1876 року книжку "Український народний орнамент". Працю вважала однією з головних життєвих засад, і діалектне "пчілка" обрала як псевдонім, що нагадував про дбайливий невпинний труд".
Усі орнаменти, які вміщені у книзі, зібрані на Звягельщині. А це – 298 зразків вишивок, 31 таблиця візерунків та 23 візерунки для писанок. Її праця почала друкуватися ще в 1874 році, але побачити світ їй випало у 1876-му, коли видали імператорський Емський указ. Саме тому перша збірка візерунків Олени Пчілки "Украинскій народный орнаментъ. Вышивки, ткани, писанки" з великою авторською передмовою вийшла в Києві двома мовами: російською та французькою.
Ця праця, результат її багатолітнього копіткого збирання і вивчення народних вишивок, вразила не тільки вітчизняних, а й закордонних науковців. У 1879 році Олена Пчілка друкує наступну збірку орнаментів "Українські узори". Ще одна збірка «Українські узори» побачила світ через 2 роки, а четверта – ще через 10 і була присвячена Волині. Цікаво, що цей випуск став подарунком для всіх річних передплатників часопису «Рідний край», який видавала Ольга Косач.
Ольга Петрівна вболівала за долю української народної вишивки, про це свідчить передмова, якою вона зверталася до читачів у п’ятому виданні "Українських узорів" (1927):
"Випускаю свого збірника "Українських узорів" новим виданням (5-м). По виході у світ останнього видання, 4-го, минуло чимало часу: збірника того давно розпродано, друкувати ж нове видання було для мене сутужно, та гадалося, що вже мій збірник не дуже кому й потрібний; однак, перечуваючи, що по книгарнях люди таки питають мого збірника, наважилась я видати нове видання його.
В цьому збірникові мішу знов – чисто народні зразки вишивання, зібрані на Україні, по наших селах. Потреба в таких зразках, чисто народніх українських, – велика, бо й зразки вишиванок, так само, як твори народнього слова або пісні, можуть псуватися, калічитись. До сього псування чимало прилучилися, призвели, ті "премії", мальовані листочки з визирунками, що ними обгортають, наприклад, брусочки мила тощо. Такі зразки стилю спотвореного, з тим неподобним зуб’ям та ляпаними здоровими квітами (трояндами, "рожами"), можна побачити вже не тільки на вишиванках у городянок (на рушниках, на сорочках), а й на вишиванках селянських (иноді такі визирунки йшли й з "модних журналів").
Бажано, щоб наші вишиванки зоставалися при своій давній, властивій їм, красі. Українські вишиванки придбали собі добру славу не тільки поза селами в наших краях, а й по чужих країнах – продаються в таких світових осередках, як Берлін, Париж, Лондон, або й в Америці.
Зразки вишиванок українських давно звернули на себе увагу й людей учених, бо й на таких зразках народнього мистецтва, як зразки всякого оздоблення одежі тощо, можна бачити зв’язок мистецтва одного народу з иншими, з його освітою й творчістю; а це становить цілу історію освітніх зв’язків та показує при тім і особливості, властиві окремому народові в його мистецтві. При першому великому виданню мого збірника (30 великих таблиць) я подавала чималу передмову, розправу про наукову вагу українського оздоблення взагалі (так званої «орнаментики»); чимало писано про це й взагалі; тепер же, тут, я обмежусь тільки сими скількома словами. Скорочую теж і зміст самого збірника, подаю зразки лише вишиванок наших, але чисто Народнього стилю, не зіпсованого, не спотвореного".
