Коли бачиш начальника Звягельської районної військової адміністрації Івана Туровського, то навряд чи здогадаєшся, що це досвідчений військовий з позивним Фізрук. Проте саме так, під цим незвичним для війни ім'ям, Іван Туровський зі зброєю в руках боронив рідну землю від російських окупантів. А зараз його син продовжує справу батька і служить у 31 бригаді. Але все по черзі.
Дитинство, професія, служба
Народився і виріс Іван Туровський на Баранівщині у селі Лісове. Закінчив Баранівську середню школу № 1. Планував вступати до Вінницького педагогічного інституту, щоб опанувати фах вчителя фізкультури. Професію довго не обирав, адже захоплювався легкою атлетикою та "трохи не дотягнув до кандидата в майстри спорту".
Проте вступити не вдалось – не вистачило кількох балів, тому юнак пішов служити у збройні сили Радянського Союзу. Проходив службу за кордоном у сусідній Польщі. Це було у 1982-1984 роках.
Відслуживши, Іван знову подав документи до Вінницького інституту. Цього разу вдало. Після закінчення почав свою трудову діяльність у восьмирічці у Лісовому. Згодом перейшов у школу в селі Рогачів.
Державна служба і події 2014 року
У 1994 році Івану Туровському запропонували працювати головним спеціалістом у відділі сім'ї, молоді та спорту Баранівської районної державної адміністрації. Згодом він очолив відділ. У 2011 році голова адміністрації запропонував очолити відділ освіти. Проте Туровський довго там не пропрацював, адже за три місяці повернувся попередник, який обіймав виборну посаду секретаря.
Тоді голова адміністрації запропонував Івану Йосиповичу посаду заступника з гуманітарних питань у Баранівській РДА, яку він обіймав з 2011 по 2015 роки.
На захист України
"Коли почалася війна у 2014 році, ви ж розумієте, що тоді був режим Януковича. Усіх нас, хто працював в адміністрації, звинувачували, що ми його підтримували. Я сказав, що ніякого стосунку до Януковича не маю і добровільно мобілізувався в Збройні сили України у 2015 році", – розповідає Іван Туровський.
З березня 2015 по січень 2020 року він проходив службу в лавах Збройних сил України. У період з 2017 по 2018 роки перебував у зоні бойових дій у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Під позивним Фізрук він був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Часто доводилося виконувати обов'язки командира роти на ротному опорному пункті поблизу Донецька. За мужність та відвагу, виявлені під час виконання бойових завдань, Іван Туровський нагороджений медаллю, якою особливо дорожить, – "За хоробрість у бою".
Туровський зазнав поранення.
Служіння Україні у родині начальника РВА вже стало традицією. Його син також нині перебуває у лавах ЗСУ, захищаючи рідну землю від російського агресора.
Іван Туровський служив у Баранівському військкоматі начальником відділення забезпечення. У 2020 році звільнився за станом здоров’я. Зараз він майор у відставці.
Новий етап життя
У той час був конкурс на посаду голови Баранівської РДА. Івану Туровському запропонували пройти співбесіду на цю посаду. Його кандидатуру затвердили і він очолив Баранівську адміністрацію. Пропрацював два роки, доки не відбулося укрупнення районів у межах реформи децентралізації. У березні 2021 року став першим заступником голови тоді ще Новоград-Волинської РДА.
З квітня 2022 року, теж за поданням начальника обласної адміністрації Віталія Бунечка, призначений головою вже Звягельської військової адміністрації. Загалом стаж на державній службі складає понад 30 років.
За цей час бажання змінити рід діяльності не виникало. Іноді була ностальгія за вчительською професією, але це минуло. "Мабуть, себе в іншій іпостасі не бачу. Моє покликання – працювати для людей".
Початок повномасштабного вторгнення
Від 24 лютого адміністрація перейшла на роботу 24 на 7, як і більшість владних органів. "Коли розпочалася війна, цілодобово жили тут, у підвалі, розумієте. Я міг поїхати додому один раз у суботу чи неділю, щоб помитися, переодягнутися і повертався назад сюди. Ну, складно було. А зараз вже все налагодилось. Але все одно телефон не вимикається, дзвінки й уночі бувають. Час дуже складний, війна продовжується. Наш район специфічний. Ви ж знаєте, що неодноразово його обстрілюють сили російської федерації. Серйозно постраждали деякі об'єкти критичної інфраструктури. Тому потрібно завжди бути на місці й на зв’язку".
На питання, як вдається тримати баланс, Туровський відповідає: "У мене, по-перше, є заступник, який курує питання цивільного захисту і оборони – Валерій Зубовський. Він теж колишній військовий, полковник, комбриг, кіборг, який захищав Донецький аеропорт. Є перший заступник Юрій Оханський. З ними постійно радимось і всі рішення ухвалюємо колегіально. Це однозначно. Одна думка – добре, а три чи дві – краще".
Найбільше начальник РВА цінує у своїй команді відвертість і працездатність.
Про стан справ у районі: мобілізація, ВПО та економіка
"Наш найбільший основний виклик – це війна. Потрібно поповнювати збройні сили. Саме тому питання мобілізації на першому плані. Щоразу стає все важче і важче. Третій рік іде війна, військові отримують поранення, гинуть. Багатьом треба проста відпустка. І тому потрібні нові військові. Щотижня проводимо наради щодо мобілізації. Постійно на зв'язку з головами громад, тому що від них дуже багато залежить, як вони попрацюють в цьому напрямі. Ми, і РТЦК, і військова адміністрація, і всі голови громад, стараємося спільно працювати над основним завданням – оборона нашої держави".
Також важливим є питання внутрішньо переміщених осіб. Від 24 лютого 2022 року в районі було більш ніж десять тисяч переселенців. "Їх потрібно було зустріти, знайти де розмістити. Цим займається адміністрація разом з головами територіальних громад. Фактично, в нас кожна громада приймала тоді в себе, розселяла внутрішньо переміщених осіб".
Про те, чи шукають у нас роботу переселенці, Туровський каже: "Це питання дуже складне. Є категорії, які самі шукають. Це маленький відсоток тих, які хочуть працювати. Більшість не хоче, і донині вже рік ці люди живуть на державному утриманні. Пропонуємо їм роботу, але…"
Питання економіки для адміністрації теж у пріоритеті. "Тісно співпрацюємо нині з аграріями, щоб якомога більше сприяти вирішенню їхніх нагальних потреб. Справді, мобілізація найбільше торкається тих підприємств, де ведеться чіткий облік військовозобов'язаних. Там краще видно, кого можна призвати на службу. Однак якщо мобілізувати всіх до останнього, то хто ж тоді оратиме землю, сіятиме та доглядатиме посіви? Тому намагаємося знаходити компроміси. Спільно з начальником районного територіального центру комплектування вирішуємо ці делікатні питання, щоб кваліфіковані працівники сільського господарства могли й надалі продовжувати свою нелегку, але вкрай необхідну справу. Принаймні ті фахівці, чия праця зараз є найбільш критичною, деякий час залишаються відтермінованими від призову. Нещодавно змінилися правила бронювання, поки що не знаю, як це буде надалі, але очевидно, що зміни невідворотні".
Завдяки державній програмі релокації підприємств вдалося залучити до Звягеля одну компанію з Харкова. Нині вона спеціалізується на виготовленні пластмасових виробів для сантехніки – від кришок для унітазів до труб і зливів. З Харкова перевезено 5 верстатів, адже район, де розташовувалося підприємство раніше, зазнавав ворожих обстрілів.
"Начальник нашого управління соціально-економічного розвитку Андрій Савчук тісно співпрацював з керівництвом компанії. Власне, директор особисто приїжджав до нас і просив допомогти знайти відповідне приміщення саме у Звягелі. Хоча можна було розмістити виробництво в будь-якій іншій громаді району, він наполіг саме на Звягельській, оскільки тут були вільні потужності колишнього підприємства. Таким чином, вдалося зберегти цей бізнес та робочі місця, перемістивши його з охопленого війною Харкова до нашого району", – розповідає Туровський.
За словами начальника військової адміністрації, наш район унікальний тим, що у Звягелі є найбільший в області військовий гарнізон. Також у районі дуже велика територія лісу. "У нас три держлісгоспи: Звягельський, Баранівський та Ємільчинський. Є ще два лісгоспи АПК, а це велика кількість працівників на території району. Дубрівська сторона, там каолін і глина. Зараз громада має два потужні підприємства – "Церсаніт-Мінералз" і "Епіцентр". У Чижівській громаді є підприємство "Церсаніт-Інвест", воно також дуже потужне".
Наостанок
– Скажіть, будь ласка, що ви вважаєте найбільшим своїм досягненням за час роботи на посаді начальника військової адміністрації?
– Найбільше досягнення, я думаю, що вдалося під час війни стримати соціальну напругу. Є різні люди. Це не секрет, що десь хтось, може, і чекає того русского міра, хоче дестабілізацію в нашому районі, але вдається це стримати спільно з головами громад.
– А які у вас плани на майбутнє?
– Плани на майбутнє? Щоб швидше закінчилася війна, а тоді будемо жити і планувати. Зараз грандіозних планів немає. Ми намагаємося, щоб кожна з громад і всі наші управління щодня працювали.
– Що побажаєте своїм колегам з нагоди Дня державної служби?
– Тільки витримки у теперішній складний час. Робота нелегка, її багато, але незважаючи ні на що, ми всі працюємо. Нам би якнайшвидше перемогти в цій клятій війні, і тоді вже будемо працювати в мирній та незалежній державі.
Матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в межах проєкту міжнародної організації Internews Network
