У час, коли збереження культурної спадщини важливе як ніколи, житомирянка Марина Василенко відроджує забуті традиції поліського жіночого костюма XVIII-XIX століть. Зібравши інформацію, Марина відтворила вбрання, яке носили жінки на Житомирщині. Її історія — це захоплююча подорож у минуле, яка починається з простого коралового намиста, успадкованого від прабабусі.
Майстриня народної творчості Марина Василенко розповіла Суспільному Житомир, що у спадок від прабабусі отримала ім’я Марина та коралове намисто. З цього почалося її захоплення українськими традиціями та історією жіночого строю XVIII-XIX століть. Вона сказала, що витратила не один рік на дослідження особливостей жіночого одягу, який носили на Поліссі.
"Почалося з прикрас, бо я займаюся прикрасами. А коли займаєшся прикрасами і не маєш українського строю, то це неподобство. У мене це відгукнулося, що я маю дослідити український костюм, притаманний Житомирщині", — сказала Марина Василенко.
Зі слів майстрині, поліські костюми вирізняються домінуванням біло-червоної та чорної гами, використанням натуральних тканин і багатошаровістю.
"Найголовніша і перша частина цього костюму — це спідня сорочка, що йде як білизна за коліна, ще й вишита. Особливу увагу приділяли рукавам сорочки. На них завжди була вишивка. Якщо дівчина була одружена, то вишивка мала один візерунок, а якщо незаміжня — то інший", — пояснила Марина.
Марина Василенко розповіла, що картаті спідниці з’явилися, коли розпочалася торгівля з іншими країнами. Для житомирського Полісся характерними були як картаті, так і однокольорові тканини.
"Другим шаром є спідниця. На мені зараз рясна спідниця, тобто якщо я покручусь, то вона буде гарно розвиватися. Тут збиралася ручна затяжка і широкий пояс, щоб спідниця була гарною для танців", — розказала Марина Василенко.
За словами Марини, третім шаром жіночого костюма має бути жилетка, горсик або камізелька.
"Третім шаром вдягався горсик. Це так звана жилеточка. Вона коротенька і оздоблювавалася орнаментом, характерним для житомирського Полісся. Після цього йшов фартух. Цікаво, що дівчатка починали носити фартух не з самого дитинства, а з моменту початку менструації", — повідомила майстриня.
На спідниці обов’язковим атрибутом був карман або гаман.
"П’ятим шаром міг бути гаман, ладанка, як її ще називали, або карман, де жінка могла зберігати особисті речі: гроші, дукати, гривні", — розказала Марина Василенко.
Майстриня розповіла, що спочатку на Поліссі використовувалася намітка — тканина у п'ять метрів, яку потрібно було правильно викласти на голові. Пізніше з’явилася хустка.
"Спочатку ми пов’язуємо хустку. Жінки приховували волосся, і коли дівчина виходила заміж, їй обрізали волосся. Зараз я беру ще й вовняну хустку і зав’язую її зверху. Потім я роблю вив’яз, який називають Солохою. Він є найбільш популярним. Вив’яз зв'язується двома вузлами. У моєму випадку хустка вив’язана під молодицю", — сказала Марина.
Зі слів Марини Василенко, без намиста господині навіть на город не виходили. Низка заморського намиста з мушель або коралів чи дукач були традиційними для того часу. Чим більше шарів намиста було на шиї жінки, тим заможнішою вважалася родина.
"Як казали наші предки: без намиста і душа нечиста. Тому у жінки обов’язково мало бути намисто, навіть коли вона копає у городі. Так як ми на Житомирщині і маємо притаманність до бурштину, то часто використовувалося бурштинове намисто. Воно оздоблюється лунницею, що є оберігом дохристиянського походження. Це символ жіночості", — пояснила майстриня.
Марина Василенко розповіла, що відродження жіночого строю Полісся допомагає усвідомлювати українські традиції та наближає перемогу.
"Коли ми не маємо коріння, то не знаємо звідки ми, з якого роду, племені. Наші хлопці та дівчата захищають нашу землю, наше коріння, нашу історію. Тому повертайтеся до нашого історичного минулого, читайте історію", — сказала Марина Василенко.
Майстриня народної творчості Марина сказала, що і надалі планує досліджувати історію та традиції одягу і прикрас, які носили на Житомирщині.
Раніше ми писали, що 16-річна звягелянка Софія Висоцька відроджує давні козацькі традиції фланкування. Деталі тут.
