Книга "Залізний генерал. Уроки людяності", надрукована видавництвом "Віват", надійшла у продаж. ВВС, ознайомившись з цією книгою, трохи відкриває завісу над тим, що нового можна дізнатися з неї про самого Валерія Залужного, його погляди на життя, війну та політику (але з найменшою можливою кількістю спойлерів).
Книга від очевидиці подій
"Ти знаєш, мені наснився сон. Ніби мене призначили Головнокомандувачем, а в усій країні війна. Я прокинувся в холодному поту. І зрозумів, що це не сон". Ця фраза Валерія Залужного, мабуть, найповніше описує ідею першої книги про генерала, який у 2021 році абсолютно не очікував призначення на найвищу посаду у воєнній ієрархії України, але був змушений фактично з коліс мати справу з найбільшим викликом самому існуванню української держави в історії.
Авторка "Залізного генерала" Людмила Долгоновська – одна з найближчих співробітників Залужного, яка вела його сторінки у соцмережах, провела з ним кілька перших місяців після повномасштабного вторгнення у підземному бункері, і яка з очевидних причин не може ставитися до колишнього керівника відсторонено.
Можливо, через це образ "Залізного генерала" у цій книзі місцями – навіть попри волю самої авторки – вимальовується дещо ідеалістичним, монументальним, "бронзовим".
У розмові з ВВС Долгоновська частково погоджується з такими оцінками: "Я не приховую, що мій погляд – не об’єктивний. Я писала цю книгу з точки зору не журналіста чи дослідника, а з точки зору очевидиці подій, яка працювала поруч з генералом. Це мій погляд, я такими очима, сповненими вдячності, поваги й захоплення дивлюсь на генерала".
Так само у цій книзі читач не знайде детального аналізу воєнних операцій, які ЗСУ провели під орудою Залужного: авторка щиро визнає, що не має для таких суджень достатніх компетенцій. Так, ми знайдемо в книзі натяки на те, що в Генштабі схилялися до думки відходити з Бахмута значно раніше, ніж це сталося насправді, або ж що військові вважали звільнення Херсона "частковим успіхом", однак ця книга – це радше портрет Залужного-людини, ніж воєначальника.
Однак сама Долгоновська закликає приділити увагу саме цим питанням авторів наступних книжок та фільмів про Залужного.
"Я просто опинилася свідком історичних подій, і просто мусила поділитися цим", - каже вона.
Більше того, кілька разів наголошує Долгоновська у розмові з ВВС, попри те, що Валерій Залужний, звісно, мав можливість прочитати книгу до публікації, "Залізного генерала" потрібно сприймати саме як її книгу, а не маніфест самого колишнього головнокомандувача.
Залужний-студент, Залужний-сімʼянин
Що точно робить книга Долгоновської – це відкриває генерала Залужного з досить незвичного українському читачеві людського боку.
У ній ми бачимо людину, яка змалечку не сумнівалася у тому, ким стане в майбутньому. Вже у п’ятому класі Валерій знав напам’ять тактико-технічні характеристики радянської зброї та військової техніки. Проте у той же час у житті Залужного були моменти, коли він був дуже близьким до того, щоб порвати з кар’єрою військового – перш за все, з фінансових міркувань.
Не хочеться ділитися з читачами спойлерами, проте від одного особливо важко утриматися. Під час навчання у Національній академії оборони Залужний разом зі своїм одногрупником від нестачі грошей – а обоє на той час вже мали сім’ї – підпрацьовували охоронцями у нічному клубі.
Одногрупника Залужного звати Едуард Москальов, минулого тижня його – генерал-майора з солідним бойовим досвідом – призначили керувати першою українською військовою комендатурою, створеною в Курській області. І щоб закінчити історію: Залужний попрацював у нічному клубі всього три місяці, потім він почав таксувати після занять.
Залужний у книзі Долгоновської – це людина з неабияким почуттям гумору: мабуть, саме тут вперше можна ознайомитися з конкретними жартами у виконанні "залізного генерала".
І, нарешті, ще одна іпостась головного героя цієї книги – це Залужний-романтик, Залужний-сім’янин. Чоловік, яка на військовому об’єкті збирає кульбабки і робить з них букет для своєї дружини, або, обійнявшись, грає в Playstation з донькою.
Перед повномасштабним вторгненням
Мабуть, найдраматичніші розділи книги присвячені підготовці Залужного до відбиття повномасштабної агресії Росії та першим тижням великої війни.
З її сторінок ми дізнаємося, що головком ЗСУ наказав підлеглим готуватися до війни восени 2021 року, фактично за лічені місяці після свого призначення на посаду і за лічені місяці до вторгнення.
Довідуємося, що за дванадцять днів до повномасштабної війни Залужний кричав на своїх генералів, що було абсолютно нетипово для зазвичай зваженого і спокійного головкома: симуляції показували, що обрана українськими військовими тактика відбиття російської навали призводить до поразки ЗСУ протягом 20-21 днів.
Зрештою, ступінь загальної готовності до вторгнення описує ще й такий епізод: вранці 24 лютого 2024 року, вже коли все почалося, Валерій Залужний не зміг додзвонитися до своїх водіїв – "хлопці молоді, може, спали" - і пішов до свого кабінету пішки. Там поговорив з тодішнім міністром оборони Олексієм Резніковим і надовго спустився в підземний бункер, звідки й керував обороною держави.
"Ця країна тримається на наших плечах!" - згадує Долгоновська вислів Залужного, який пролунав тоді, у перший день повномасштабного вторгнення, і який став гаслом війни для неї особисто.
Співпраця Людмили Долгоновської з Валерієм Залужним закінчилася 1 березня 2023 року її звільненням з посади – авторка дає зрозуміти, що до цього кадрового рішення доклала руку Банкова. Зараз вона працює керівницею служби президента American University Kyiv.
Власне, хронологічно виклад подій у книзі теж завершується приблизно цією датою. Тому у книзі немає згадок про події, які сталися після цієї дати, – ані про минулорічний наступ ЗСУ, ані про скандальні обставини зняття Залужного з посади головкома у лютому цього року, ані про плани генерала на майбутнє.
Уже сьогодні Долгоновська у розмові з ВВС каже, що з самого початку не ставила за мету моделювати майбутнє Залужного. На її думку, особисті якості генерала, а перш за все здатність навчатися новому протягом усього життя, дають йому можливість стати успішним на будь-якій посаді і у будь-якій сфері. Але це вже, очевидно, описуватимуть автори наступних книг про Валерія Залужного.
