У Звягелі були провулки, які зникли, наче їх ніколи не існувало. Місця, де колись кипіло життя, стали лише спогадами на пожовклих картах і в старих фотографіях. Медовий провулок — один з таких зниклих куточків. Хочете дізнатися, чому вулиці з таким затишним і теплим ім'ям зникли з мап нашого міста? Ця історія від краєзнавця Леоніда Когана повертає нас у часи, коли кожен будиночок мав свою історію, а провулки були мовчазними свідками змін, що невпинно стирали їх з лиця землі.
Медовий провулок
На викопіюванні з плану м. Новограда-Волинського 1837 року на тому місці, де тепер знаходиться Сквер Пам’яті, позначено безіменну базарну площу (згодом – Сінна площа). На південь від неї місту належало "пустопорожнє місце" площею 463 кв.сажнів. У 1859-1861 рр. тут отримали земельні ділянки в орендне користування 12 містян. Таким чином утворився Медовий провулок. Він сполучався двічі з Полонською вулицею, яку незабаром перейменували на Житомирську Шосейну (нині – вул. Соборності). Починався провулок приблизно від проходу між огорожею скверу і триповерхівкою на вул. Соборності № 7, тягнувся по діагоналі й закінчувався орієнтовно між багатоповерхівками № 11 і 13 на тій самій вулиці.
Медовий провулок (виділений зеленим кольором) на плані ділянки 1863 р.
Житлові будинки у Медовому провулку були невеликими, дерев’яними. 1921 року його перейменували на вулицю Лесі Українки. На німецькому аерофотознімку Звягеля періоду Другої світової війни видно контури Медового провулку, але в повоєнних документах він більше не згадується, а іменем поетеси назвали нову вулицю. Очевидно, будиночки, які залишилися без господарів, під час німецької окупації знесли. Нині на місці провулка розташовані подвір’я будинків № 7, 9 і 11 на вул. Соборності.
Нижній Медовий провулок
На плані старої базарної площі 1798 р., яка називалася пізніше Соборною, між садибами костелу і православного собору зображено провулок з написом мовою оригіналу: "от Житомира и других мест въезд узвозом".
Гужовий транспорт рухався тоді від базарної площі через цей провулок, потім повертав наліво і спускався по Нижній Медовій вулиці (від 1929 р. – вул. Щорса, нині – вул. Медова) до річки Случ. Через відсутність мосту на правий берег переїжджали поромом. Після спорудження близько 1860 року мосту через Случ провулок втратив транспортне значення, оскільки рух відбувався вже по Житомирській Шосейній вулиці. У дореволюційних джерелах він більше не згадується.
За умовою від 15 грудня 1927 р., Новоград-Волинська міська рада надала тут земельну ділянку площею 625 кв.м на праві забудови Меєру Авергуну. Межами її були: з півночі – канава, зі сходу – костельна земля, із заходу – Нижній Медовий провулок і з півдня – земля Місцгоспу. В цьому документі безіменний провулок вперше згадується як Нижній Медовий. М. Авергун за актом від 29 травня 1929 р. продав половину належного йому права забудови Авруму Кофману, який наступного року спорудив тут житловий будинок. За постановою президії міської ради від 11 листопада 1938 р., Нижній Медовий провулок перейменували на пров. Маяковського. Але нова назва так і не прижилася. Аврум Кофман разом зі своєю родиною загинув під час німецької окупації, а його брат Меєр Кофман після демобілізації оселився в цьому будинку. Його адреса у 1945 році – Медовий провулок № 3. Пізніше цей будинок, вже під № 7, приєднали до вул. Щорса.
За документами міжміського бюро технічної інвентаризації, 25 грудня 1949 р. складено договір між Новоград-Волинським Міськкомунгоспом і забудовником Костянтином Нємецем: перший надав останньому під забудову на вул. Щорса, поблизу садиби Кофмана, земельну ділянку площею 600 кв.м. Спорудження житлового будинку, який отримав № 5, закінчилося 1952 року.
Леонід Пеккер, 1948 р. народження, який колись мешкав у будинку № 3 на вул. Щорса, згадує, що природною межею між садибами Нємеця і Кофмана служила канава. Після злив і танення снігу вона переповнювалася водою, яка стікала в річку. Тоді провулок поблизу канави перетворювався на болото. Після того, як Степан Нємець, батько забудовника, проклав через неї місточок, вода тут більше не затримувалась.
За свідченням Л. Пеккера, місцеві жителі ходили через колишній Нижній Медовий провулок на старий базар. Перед базарною площею шлях підіймався вгору. В дитинстві Леонід неодноразово з’їжджав із цього схилу на санчатах. У середині 1950-х років поблизу базарної площі збудували цех плодопереробки харчокомбінату, а навколишню територію відгородили. Нині від провулка залишився невеликий "апендикс" із гаражами та житловими будинками № 5 і 7 на вул. Медовій.
Провулок між вулицями Жовтневою (Варшавською) і Радянською (Героїв Майдану)
У 1990-х роках деякі старожили згадували невеликий провулок, який сполучав до німецько-радянської війни вулиці Жовтневу і Радянську, а потім зник. На жаль, автору цих рядків не спало тоді на думку уточнити його місцеположення, а тепер про це вже ніхто не розповість. На німецькому аерофотознімку слідів цього провулка не видно, але його позначено на радянській військово-топографічній мапі 1932 року.
Локація зниклого провулка показана червоною стрілкою
Розв’язати питання про точний час і причини зникнення провулка допомогли повідомлення, надруковані у місцевих газетах: "На початку другого кварталу в експлуатацію буде здана новозбудована молочна кухня по Радянській вул. ..." ("Соціалістичне Полісся" від 12 березня 1937 р.); "Закінчили молочну кухню вартістю в 394.700 крб." ("Соціалістичне Полісся" від 5 листопада 1937 р.); "Молочна кухня міськздороввідділу займала дві кімнати в будинку № 22 на вул. Радянській" ("Радянський патріот" від 23 грудня 1951 р.). Незабаром її перевели в інше приміщення, а будинок передали міській друкарні (нинішня адреса – вул. Героїв Майдану, 24). Положення будинку відповідає локації зниклого провулка на топографічній мапі.
Проходи між вулицями Карла Маркса (Соборності) та Щорса (Медовою)
За договором від 30 травня 1950 р., Марія Кустинська продала недобудоване домоволодіння на вул. Щорса Олександру Налетову і Петру Зінчуку. 1954 року нові власники закінчили спорудження цього будинку, який отримав № 6 (згодом – № 8). Леонід Пеккер у 1950-х роках неодноразово спостерігав, як від вул. Карла Маркса на вул. Щорса через садибу Налетова і Зінчука, вели солдат до лазні. Його свідчення підтвердив Леонід Зінчук, 1954 р. народження, один із нинішніх власників цього будинку. За його спогадами, вузький звивистий прохід між будинками № 8 і 10 на вул. Щорса існував приблизно до 1960 року, а потім його перегородили.
Будинок №8 (праворуч) на вул. Медовій
Для Л. Пеккера, який жив навпроти оселі Зінчука і Налетова, прохід через їхню садибу був найкоротшим шляхом до гастронома у двоповерхівці на розі вулиць Карла Маркса і Червоноармійської (нині – вул. Гетьмана Скоропадського). Виходив він на вул. Карла Маркса біля будиночка, що стоїть навпроти.
У подвір’ї ліворуч від білого будиночка починався провулок-прохід до вул. Щорса
Ще один прохід із вул. Карла Маркса брав початок навпроти СШ № 3, біля швейного ательє. На вул. Щорса виходили через хвіртку в садибі Володимира Лапчинського, який жив у будинку № 14.
Подвір’я швейного ательє (будівля знесена), звідки починався другий провулок-прохід
Наявність у минулому двох проходів між вулицями Карла Маркса і Щорса підтвердили колишні мешканці їх Михайло Шусман і Іван Боровський, а також німецький аерофотознімок і схематичний план міста в меморіальній книзі "Звіл" (Тель-Авів, 1962). Зображення обох проходів на плані, складеному станом на 1920 рік, свідчить про те, що ці об’єкти існували ще у дореволюційний період.
На фрагменті аерофотознімку цифрами позначено: 1 і 2 – проходи між вулицями Карла Маркса і Щорса, 3 – Нижній Медовий провулок
Також на плані у книзі "Звіл" на Житомирській Шосейній вулиці намальовані якісь сходинки. Степанида Проховська, 1905 р. народження, яка мешкала навпроти того місця, розповідала, що сходинки починалися за будинком Уварова (нинішня адреса – вул. Соборності №57), і ними колись спускалися на вул. Щорса. У автобіографічному романі їдишського прозаїка Шаї Міллера "Покоління пустелі" є такий епізод. Мати приїжджає до Звягеля зі своїм синочком, щоб віддати його в єшиву до навчання. Хлопчик довго спускається сходинками та питає мати, куди вони ведуть. "У Нідер", – відповідає вона, маючи на увазі Нижню Медову вулицю, і додає, що саме тут знаходиться єшива. Цей епізод у романі не є випадковим, тому що його автор був колись учнем Звягельській єшиви й добре запам’ятав місце її знаходження. На жаль, виявити сліди згаданих вище сходинок не вдалося.
Леонід Коган, краєзнавець
