Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гомора. Це була гірська частина південної України (нині – Гура-Гуморулай, Румунія). Батько належав до шляхетного роду, що мав свій герб. Мати походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романіста Захарія Вернера. У багатодітній родині було семеро дітей. Батьки вважали за найважливіше дати освіту п'ятьом синам, а донькам Ользі та Євгенії достатньо буде здобути лише початкову освіту (чотири класи в німецькій школі). Далі Ольга продовжила навчання самостійно, ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу.
Ольга Кобилянська
Дитинство та родина Ольги Кобилянської
Батько був зовсім інший – строгий, навіть жорстокий. Інший від лагідної матері, яку Леся Українка в листах до Ольги Кобилянської називала Святою Анною. Ольга була четвертою після Максиміліана, Юліана та Євгеніїї. "Коли хтось колись читатиме цю писанину, писала Ольга Кобилянська, – він буде дивуватися, чому я, власне почуваю себе нещасливою. Якби я правильно могла описати злидні, які панують… який жахливий батько… Ні я, ні Євгенія не одержуємо без лайки навіть пять крейцерів на листи. Ох Боже! Коли б я могла бути з Максом або самостійна, але не одружуватися, бо я б на кожного чоловіка дивилася, як на батька. Я не маю ні пошани, ні серця для мого батька. Коли батько хворів, була я цілком байдужа – це не моя вина".
З самого малку Ольга була надзвичайною дитиною, страшенно цікавою до всього довкілля, серйозною, вдумливою. Одного разу в дитячому віці Ольга почула про себе: "Чи хтось бачив щось подібного бридкого?" Ця фраза вкарбувалася в дитячу пам'ять і породила невпевненість у собі: "некрасива – значить, непотрібна…"
Незважаючи на подібні висновки про свою власну нещасливу долю, протягом життя закохувалася і була обʼєктом кохання, але жодного разу її серце не перегукнулося з іншим. І в тому дійсно була нещаслива.
Особисті переживання та внутрішній світ письменниці
У курортному містечку Кімполунг, куди родина Кобилянських переїхала з Сучави у звʼязку з хворобою батька, в підлітковому віці Ольга мала перший досвід нерозділеного кохання. У школі в неї закохався "білявенький хлопчик", а вона зневажила його любов і втекла, втекла "у потрібну їй завжди самотність". "А що воліла бути самітною, чим у товаристві, що не могло мене вдовільнити, я робила довгогодинні проходи серед природи, де набирала сили й розкошувала на шпилях гір між широкораменними соснами, вслухаючись в їх шум, або слідила оком за плавбою хижунів під хмарами…"
Першим коханням Ольги Кобилянської став місцевий урядник Альфонс Кучинський. Це почуття живила її уява, адже розмовляла з ним Ольга лише раз. У щоденнику вона записала: "Наколи б був він зажадав її від батька за жінку – її було б то щастя, здається, убило. Так інтенсивно, сильно, так безтямки любила вона його". Перше кохання потрясло душу Ольги Кобилянської. Вона починає багато читати, заводить щоденник, а згодом пише свій перший прозовий твір – автобіографічну повість "Гортенза, або Нарис про життя однієї дівчини". Їй було 17. "Вже молодим дівчатком, – писала Ольга Кобилянська, – я любила пристрастно читати й займатись рисунками. І завдяки любові і великій вродженій інтелігентности моєї матері, я читала і рисувала досхочу. ... Я перечитувала все, що мені лише в руки попадало…"
Іншим її коханням став молодий Євген Озаркевич, брат галицької письменниці Наталії Кобринської. Це була ще одна сердечна історія, яка живилася з її власної душі. У Євгенові Ольга з часом розчарувалася, коли дізналася про його стиль життя: він був гульвісою, не вчився, наробив боргів. Тепер вона вважала Озаркевича чоловіком недостатньої культури і слабкої волі. "…Я не маю буквально жодної душі, яка б мене хотіла розуміти, я страшенно самотня зі своєю любовʼю, своїм болем, своїми думками й ідеями, зі своєю фантазією…"
Новим захопленням Ольги Кобилянської став "шалений, крикливий, брутальний, любий германець з чудовою гривою" Ернест Зерглер. Проте і для нього Ольга Кобилянська була не жінкою, а просто товаришкою, розумною і духовно рівною. "Так, мені щастить з усіма… Для них я маю надто багато в голові", – пише Ольга. Вона постійно закохується в чоловіків, які оточують її, а часом закохується, навіть не бачачи їх. Отже, любить, швидше, свою фантазію. Вранці закохавшись, до вечора вона могла вже розлюбити.
Зустріч у горах з молодим гуцулом Василем перевернула в одну мить життя Ольги Кобилянської – наслідком її стало оповідання "Природа", де описана перша в нашій літературі сцена фізичного кохання, єдиний твір, підписаний псевдонімом і недрукований десять років.
Кохання, яке надихало і ранило
Найбільшим, найболючішим, найвистражданішим коханням її життя став Осип Маковей – поет, прозаїк, публіцист, перекладач.
Познайомилися вони 1895 року у Чернівцях, куди Маковей переїхав зі Львова на запрошення очолити редакцію газети "Буковина". Ользі було тоді 32, Осипу – 28. Про те, що вона старша, сама Ольга пізніше зізнається йому в листі. Осип Маковей знав про Ольгу Кобилянську через знайомство з її творами, але особисто знайомі вони не були. Тому через три дні після приїзду до Чернівців звертається до неї з проханням побачитися. Ольга не відповідає, але кілька днів потому сама приходить до редакції "Буковини".
Це було кохання з першого погляду: високий, ставний, блакитноокий, з русявою чуприною, він не міг не викликати почуття. Осип теж зацікавлюється чорноокою молодою жінкою, що модно одягалася, курила цигарки, їздила верхи. Вона не була схожа на тих молодих жінок, що він їх знав дотепер. А головне, це була талановита письменниця, і її талант чарував його. Але Осип Маковей бачить в Ользі Кобилянській лише добру, щиру подругу.
Кохання ж до Осипа в серці Ольги розгоряється щодня. Маковей перехоплював її погляд – і лякався, не знаючи, що сказати. Швидко прощався і тікав від цього обтяжливого почуття. Майже десять років таких невизначених стосунків. Вони зустрічаються для прогулянок у парку, дарують одне одному квіти, але кожен зі своїм змістом: Кобилянська – коханому чоловікові, а Маковей – своїй талановитій подрузі. І Ольга, не дочекавшись ініціативи з його боку, запрошує Осипа до Кімполунгу "на екскурсію горами". Він приїздить, вони цілий день блукають гірськими стежками. Наступного дня вони планують продовжити прогулянки, але Осип не приходить. Не з’являється він і наступного дня, і наступного… хоча був на курорті ще тиждень. Ольга звинувачує в тому, що так сталося, себе: не змогла бути милою та любʼязною, можливо, зачепила його своїми іронічними дотепами.
Ольга Кобилянська
Після повернення з Кімполунгу Ольга знову шукає зустрічі з Осипом, розписує йому свій буденний маршрут, відверто говорить, що він може її там знайти, якщо матиме бажання. Але він жодного бажання не проявляє. Кобилянська страждає від нерозділеного кохання… Пише Маковею відверті листи, в яких не приховує своїх почуттів.Але це ще більше лякає Маковея. Він не готовий до відвертих стосунків з цією незвичною жінкою. Восени 1897 року він повертається до Львова, де, на пропозицію Івана Франка, розпочинає роботу у "Літературно-науковому віснику". Ользі про це не повідомляє. І їй здається, що він забрав із собою "світло її життя".
У першому ж номері "Літературно-наукового вісника" за сприяння Осипа Маковея надруковано твір Ольги Кобилянської "Меланхолійний вальс", повість про трьох молодих емансипованих дівчат-інтелігенток. Можливо, так Осип намагався загладити провину перед Ольгою… Поки Маковей перебував у Львові, вона зближується з Василем Стефаником, який закохується в Ольгу, але письменниця називає його "мужиком" і не відповідає взаємністю.
Восени 1899 року Осип Маковей повертається до Чернівців, і Ольга Кобилянська зважується на досить сміливий і відвертий на ті часи вчинок – вона пропонує Маковеєві одружитися і жити разом. Ольга чекає на відповідь, але її немає місяць, три, пів року… При зустрічі Осип опускав голову і мовчав. Ольга готова була померти від приниження. У листі, на який вона знову наважилася, Ольга зізнається, "що раніше була в білих одежах, а тепер їх на ній немає! Їй боляче за себе, що не стрималася і надіслала йому того листа. Світ нічого не знає про найнеймовірніше кохання й найбільше щастя". Відповіді на цей лист, як і на попередній, вона не отримала. Він напише їй, але не надішле листа. І в ньому зізнається:
Вони розлучаються вже назавжди. Невдовзі Осип Маковей одружується з Ольгою Кордубою. Іронія долі – дружина, яку він кохав все своє життя, теж має імʼя Ольга…
Цей розрив обпік серце Ольги Кобилянської. Вона на все життя залишилася самотньою.
У листах Лесі Українки до Ольги Кобилянської знаходимо рядки, в яких, імовірно, йдеться про пережитий Ольгою розрив з Осипом Маковеєм. Леся пише: "Нехай хтось не катує себе і не вважає пониженим. Чим понижився він? Що посмів виступити з етикети? Що сказав одважне, щире слово? Що вийшов з пасивної ролі і схотів рішити свою долю сам з риском зламати її? Що тут низького? Чи він чий вік занепастив? Чи він кого одурив? Чи він кого "кантував"? Чи він собі "партію" вишукував? Не має чому соромитись, але якщо в ньому збудилася гордість, то се натурально, і так повинно бути, бо хтось має право на гордість… Нехай хтось не говорить таких слів, що він "хтів би не дожити" і т.д., бо хтось біленький буде плакати. …Все минеться, одна правда зостанеться… Не всі мають те, що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові. ….Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось плаче, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь іншому болить від того, дуже болить…"
Леся Українка та Ольга Кобилянська
Свого першого листа Леся Українка написала Ользі Кобилянській у квітні 1899 р. за посередництвом Михайла Павлика.
"Цей лист започаткував щиру дружбу письменниць і листування між ними, що тривало до смерті Лесі Українки", – свідчить Мирослав Мороз, відомий літературознавець, бібліограф, етнограф у книзі "Літопис життя і творчості Лесі Українки".
"Цвіт папороті не може зовсім загинути.., так тільки на який час прив'яне, а потім знов розцвіте, як прийде та чарівна хвилина, коли дух свою силу виявляє серед темної ночі, коли цвіт-поломінь здіймається раптом від землі вгору, до неба, в невідомі простори. Так завжди буває". Леся називає свою подругу чарівною квіткою. В одному з листів Лесі Українки до Ольги Кобилянської читаємо: "Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний".
Ольга Кобилянська
За матеріалами статей: Інна Кошова "Ольга Кобилянська: таємниця душі для Осипа Маковея"; Ірина Ладика "Ольга Кобилянська і Осип Маковей: історія нерозділеного кохання"; Ліна Наумець "Посестри".
Підготувала директорка музею родини Косачів-Драгоманових Людмила Гамма
