Що змушує людину почати з нуля справу, якою ніколи не займалася? Для Ярослави Михнюк це перевірка на "слабо". У той час, коли довкола панує невизначеність, коли страх за майбутнє стискає горло, вона вирішила – чому б ні.
З чого все почалося
"Надихнуло "слабо", – каже вона, усміхаючись. Усе почалося випадково. Під час зустрічі з місцевим підприємцем, засновником органічного виробництва Олександром Ющенком, були розмови про волонтерські справи, згадки про старовинні сорти пшениці, які він вирощує. "Ви ж знаєте, як Олександр Ющенко любить розказувати про свою органічну продукцію. І він запитав, чи печу я. Відповіла, що так. Тоді він сказав, що з нього борошно, а з мене – хліб. Звичайна розмова переросла в несподіваний виклик – спекти хліб зі спельти".
Про це жінка забула, поки їй не дали борошно зі словами: "З тебе – хліб".
Перший хліб – розчарування і впертість
"Коли взяла борошно, одразу попередила, що хочу спекти на заквасці. Бо до борошна зі спельти дріжджі не пасують". Почався довгий процес виготовлення закваски. Закваска не виходила, тісто не слухалося, хліб кришився. "Я вже майже здалась. І одного дня сказала чоловікові: або я її, або вона мене. І, о, диво, закваска запрацювала та почала рости", – чесно зізнається Ярослава. Через два місяці вона віддала Олександру Ющенку перший хліб, який був дуже далекий від ідеалу, як собі уявляла жінка. Проте він сподобався місцевому аграрію і вона зрозуміла, що повинна довести його до того рівня і продовжила пекти. Почала проходити майстер-класи, пробувати різні рецепти, експериментувати.
До слова, у родині жінки хліб пекли, проте з дитинства вона пам’ятає запах бабусиних пиріжків. "Запах мого дитинства – це аромат бабусиних пирогів. Вона пекла їх на великі родинні свята, і я пам’ятаю цей ніжний, теплий аромат. Ми з сестрою завжди тягнулися до хрусткої скоринки".
Випробування війною
У шкільні роки Ярослава була звичайною дівчиною – активною, допитливою, із сильним характером. Любила допомагати мамі, доглядати за молодшою сестрою. Проте справжнє дорослішання настало тоді, коли її родині довелося долати важкі часи. Мама тяжко хворіла, і на плечі Ярослави лягли всі хатні турботи. У 12 років вона вже вміла самостійно готувати обіди, доглядати за домом і молодшою сестрою.
Життя розвивалося своїм шляхом. Вона закінчила навчання, працювала, одружилась, народила двох синів, будувала плани. А потім почалося повномасштабне вторгнення. Світ навколо почав руйнуватися, але вона не дозволила страху взяти гору.
Світло зникало за розкладом чи без нього, і хліб доводилося пекти ночами. "Графік світла – мій графік випікання", – жартує вона. Іноді доводилося діставати напівготові буханки й завершувати випікання, як тільки з’являлася електроенергія.
Як розповідає Ярослава, раніше вона ніколи не пекла хліб. "Я не була пекарем, а скоріше ентузіасткою. Вчилася через численні проби й помилки. Спочатку дивилася майстер-класи, шукала інформацію, купувала курси. Але зрозуміла, що найкращий вчитель – це власний досвід. Хліб не обдуриш".
Хліб як символ
Згодом друзі й знайомі почали просити її спекти хліб для них. А після чергового допису з фотографією свіжого хлібчика Олександр Ющенко написав: "Купую буханку за 250 гривень з доставкою на "Мірт". Так зародилася ідея створити власну маленьку пекарню.
"Цей хліб – живий, – говорить вона. – Він потребує догляду, як дитина. Його треба годувати, за ним треба стежити". І в цьому, можливо, є головний секрет: любов і терпіння. Саме вони зробили хліб Ярослави особливим – тим, що не лише годує, а й гріє душу.
"Тепер ранок починається не з кави, а з перевірки закваски. Я дивлюся, як вона живе, як дихає, як піднімається. Це своєрідний ритуал – дати їй нову порцію борошна та води, підтримати її, щоб вона змогла зробити хліб".
Процес, творчість і про що говорить хліб
"У випіканні хліба неможливо виділити щось одне, – замислено каже Ярослава, коли ми говоримо про її улюблену справу. – Тут важливий кожен етап: від першого дотику до тіста до моменту, коли відчиняєш піч і вдихаєш аромат свіжоспеченого хліба. А коли бачиш ідеальну буханку – серце співає від щастя".
Розмова плавно переходить до улюблених рецептів. Очі пекарки сяють, коли вона згадує про спельтовий хліб – свій незмінний фаворит. "Так, він примхливий і вимагає особливої уваги, але його смак... він того вартий", – ділиться жінка. В її пекарському репертуарі також особливе місце посідають житній хліб і пшеничний на заквасці – кожен зі своїм характером і особливостями.
Згадує й про експерименти – не завжди вдалі, але завжди повчальні.
На питання про те, що б сказав її хліб, якби міг говорити, Ярослава відповідає, не задумуючись: "Напевно, розповів би про мою впертість. Про те, що в кожну буханку я вкладаю частинку душі. І головне – що я навчилася його слухати, адже хліб завжди дає знати, що йому потрібно".
Найбільшим викликом для неї стало не саме випікання, а просвітницька місія. "Найскладніше – це навчити людей цінувати справжній органічний хліб, – зізнається пекарка. – Ми забули, що справжній хліб потребує часу і терпіння. Це не просто продукт – це процес, традиція, любов".
Як народжується хліб
У кожної хлібини є своя історія, що починається задовго до того моменту, коли вона потрапляє на стіл. Це триденна подорож, сповнена терпіння, уваги та любові.
День перший: підготовка
Усе починається з найважливішого – перевірки закваски. Вона живе своїм життям, дихає, росте, і саме від її настрою залежить, яким буде майбутній хліб. Наче дбайлива мати, Ярослава щоранку перевіряє її стан, "годує" свіжим борошном і водою, спостерігає за її розвитком.
Увечері починається особливий ритуал – просіювання борошна. Це не просто механічна дія – це момент, коли борошно насичується повітрям, збагачується киснем, готуючись до своєї важливої ролі. Просіяне борошно залишається на ніч, щоб набратися сил та енергії для майбутнього перетворення.
День другий: народження тіста
Ранок другого дня – це час першого замісу. Борошно, що відпочивало всю ніч, з’єднується із закваскою та водою, перетворюючись на живе тісто. Після замісу настає час відпочинку – перша пауза в довгому процесі.
Кожні 30 хвилин тісто потребує особливої уваги – його треба витягувати, складати, допомагаючи формувати клейковину. Коли тісто набуває потрібної консистенції, його дбайливо розподіляють по формах. Але це ще не фінал, адже попереду – 12-14 годин відпочинку в холодильнику. Саме в цей час відбувається повільна ферментація, яка надасть хлібові неповторного смаку й аромату.
День третій: народження хліба
Настає вирішальний день. Тісто, що набралося сил за ніч, готове до останнього етапу перетворення. Дбайливими рухами Ярослава формує майбутню хлібину, надаючи їй остаточної форми. На поверхні з’являється особливий візерунок – колоски, вирізані вправною рукою. Це не просто декор – це символ зв'язку з природою та українською землею, що дарує нам зерно для хліба.
І нарешті – випікання. Саме тут відбувається остаточне диво перетворення. Жар печі перетворює тісто на запашну хлібину з хрусткою скоринкою та м’якою серединою.
Коли Ярослава виймає хліб з печі, його аромат заповнює все навколо. Він має ще трохи охолонути, перш ніж потрапить на стіл.
"Так, за три дні з простих інгредієнтів народжується корисний, здоровий хліб, який дає не тільки насолоду смаку, адже він має безліч поживних речовин: молочнокислі бактерії для здоров’я кишківника, мінерали, такі як цинк, магній, калій та залізо. Хліб має низький глікемічний індекс і не спричиняє різких стрибків цукру в крові. А ще він з найкращого органічного борошна, яке вирощене на нашій рідній землі, на підприємстві "Галекс-Агро". Тож сміливо можна сказати: "Хліб з лану до столу з любов’ю!" Ярослава каже, що Олександр Ющенко є хрещеним батьком її народженого хліба, тому що коли їй хотілося здатися, він сказав: "Не смій навіть так думати, ти зможеш, я в тебе вірю!"
Від хобі до покликання: майбутнє "Маминого хліба"
Сьогодні Ярослава створила свій логотип і придумала назву для маленької пекарні, яку облаштовує у себе вдома. "Мамин хліб" – це місце, де народжуватиметься хліб, що несе в собі тепло домашнього затишку. Жінка зізнається, що її найбільша винагорода – це відгуки клієнтів, які кажуть, що цей хліб нагадує їм дитинство.
"Коли люди приходять і розповідають, що мій хліб схожий на той, що колись пекла їхня бабуся, – це найвища оцінка моєї роботи", – ділиться пекарка.
І хоча шлях був непростим, Ярослава впевнена, що все недаремно. "Знаєте, іноді найкращі речі в житті починаються з простого "слабо". Головне – не боятися пробувати й вірити в себе", – підсумовує вона.
А поки щоранку на її кухні продовжує народжуватися диво – теплий і духмяний хліб, який став символом стійкості та незламності українського духу.
