14 березня Україна відзначає День добровольця – день, що символізує сміливість, рішучість і відданість своїй країні. Це історія про Андрія Бондаря – чоловіка, який змінив спокійне життя на службу в армії, зробивши усвідомлений вибір.
Звичайне життя
Андрій народився у селищі Іршанськ. Закінчив Житомирський державно-технологічний університет, здобув освіту за спеціальністю гірничої справи. Під час навчання зустрів свою майбутню дружину. У подружжя згодом з’явилось двоє дітей. Танці були його серйозним хобі: 14 років народного, сучасного та естрадного танцю, виступи на великих сценах, навіть друге місце на конкурсі у Палаці "Україна". Але життя склалося інакше – замість сцени обрав торгівлю.
Його юність була сповнена мрій про кар'єру в ІТ, але фінансові обставини не дозволили реалізувати цю мету. Тому він зробив вибір на користь стабільнішої професії, яка була популярною в Іршанську. Після закінчення університету деякий час працював у гірничій сфері, але згодом зрозумів, що це не його покликання, і почав будувати кар'єру в торгівлі спочатку як мерчендайзер, а потім як торговий агент. Так минали роки звичайного цивільного життя, поки не настав лютий 2022 року.
Війна, що змінює все
24 лютого 2022 року його розбудив дзвінок від дружини: "Я в бункері. Війна". Вона була з сином в Києві, а він – удома з донькою. Шок, хаос, страх, але не паніка. Андрій сів у машину і поїхав по родину. Вже дорогою чув вибухи, бачив охоплену вогнем столицю. "Поїхали через Варшавку і чули ці постріли, сирени. Бачили, як горить літак "Мрія".
Андрій відправив родину в Німеччину, а сам залишився. Спочатку волонтерив, приганяв машини для військових майже на нуль. Після довгих роздумів у квітні 2023 року він узяв повістку і пішов добровольцем у 140 окремий розвідувальний батальйон.
Вчитися воювати
Навчання відбувалося в Харківській області. П’ять тижнів інтенсивної підготовки: штурм приміщень, мінометна справа. Коли Андрій прибув на місце дислокації 140 батальйону, там побачили, що чоловік розбирається у комп’ютерній техніці, тому й запропонували здобути навички управління БпЛА. Андрій швидко пірнув у нову реальність: від торгового представника до бійця та пілота.
Коли батальйон відправили на Куп’янський напрямок, чоловік уже впевнено керував дроном, тому працював у розвідці.
Перший бойовий виліт – розвідка. Потім – удари по ворогу. Пілоти не завжди бачать ворога віч-на-віч, але вони знають, що стоять між ним і своїми побратимами. "Найважче було перелаштуватися з цивільного життя на військове. Це зовсім інший світ, в якому потрібно швидко адаптуватися", – розповідає Андрій.
Випробування війною
Дев’ять місяців на Куп’янському напрямку. Безперервні обстріли, нічні польоти, небезпека викриття. Але найважче – бачити поранених друзів, рятувати їх під вогнем.
Про перший вихід на бойове чергування розповідає: "Було страшно, і від того страху почався істеричний сміх. Біля мене сидів побратим Данте, до речі, мій позивний Танцор, то ми так сміялись, аж до сліз. Чорний гумор – наша зброя проти страху. Без нього було б складно витримати тиск. І без віри – кожен молився, навіть ті, хто раніше цього не робив. І все, нас привезли. Потім нас ще трохи змогли підвезти, бо автівку засікли вороги і почали стріляти. Ми вискочили з цієї машини і побігли. Нам сказали: "Отуда біжіть, отам десь вас зустрінуть". От ми "туда" й побігли. Прибігли, і нас дійсно зустріли інші хлопці зі 139-ї. І все, ми вже спустилися в бліндаж, видихнули і почали вчитись, як літати. А потім уже воно в системі пішло як робота.
Узагалі найстрашнішою була дорога до позиції і назад. Уже в бліндажі було спокійніше".
Життя на передовій було складним. Доводилося жити в бліндажах без можливості зігрітися чи нормально поїсти. "Ви не уявляєте, які смачні страви можна готувати з мівіною, – розповідає з усмішкою, – головне – фантазія і бажання експериментувати. Ми робили і сирний суп з ковбасою, і суп-пюре".
Чергувала група протягом 3-6 діб, потім поверталась на відновлення за 30 кілометрів від лінії фронту, але там не відпочивала, а складала дрони. Своє житло називали майстернею смерті. Андрій показав нам відео, як вони збирають дрони. "За день ми могли скрутити від 25 до 50 пташок. Ми їх бережемо, адже за кожним дроном стоять донати і волонтери".
За дев’ять місяців їхній підрозділ вийшов без втрат – рідкість у сучасній війні. "Ми були як сім'я. Кожен із нас розумів, що від нього залежить життя побратимів. Ми не могли підвести один одного".
Життя після фронту
Війна змінює. "Я почав більше цінувати життя: природу, людей, кожен день", – каже Андрій. Але повернутися до звичного непросто. Він продовжує службу, тепер – у рекрутингу.
Після повернення до цивільного життя було важко адаптуватися. "Коли бачиш, як в тилу все йде, наче нічого не сталося, це боляче. Люди ходять по кафе, веселяться, а там – війна, яка не зупиняється ні на хвилину".
Про майбутнє говорить твердо: "Війна не закінчиться. Вона може затихнути, але через кілька років росія знову полізе".
Заклик до тих, хто вагається йти воювати
"Кожен усе одно туди потрапить. Це страшно, але варто того – заради себе, своїх дітей, своєї країни", – каже Андрій. Його вибір був усвідомленим, і він не шкодує.
Чоловік наголошує на важливості взаємопідтримки та взаємодопомоги. "Війна не тільки забирає, вона і вчить розуміти, хто ти є, і за що ти борешся".
