"Дорогих перлин коштовних
Є багато в синім морі,
Та не може дорівнятись
Ні одна з них Ізидорі".
Леся Українка, поема «Давня казка»
Ізидора Косач-Борисова – ще одна яскрава особистість у родинному гроні Косачів-Драгоманових, а її життя – сторінка трагічної історії національної еліти кінця XIX–XX століття. Українська мемуаристка, викладачка, перекладачка, діячка культури, агрономка, діячка ОУН, членкиня-кореспондентка Української вільної академії наук, почесна членкиня Союзу українок Америки, наймолодша сестра Лесі Українки – їй судилося прожити довгих 92 роки. Вона мала феноменальну пам’ять. На прохання літературознавців писала мемуари, подавала надзвичайно цінну інформацію про родину Косачів, накреслила цікаві характеристики своєї матері Ольги Драгоманової-Косач (Олени Пчілки) і сестри Лесі Українки.
Ізидора народилася 21 березня 1888 року в селі Колодяжне на Волині. У цей період прилітають жайворонки, і на їх честь у деяких закутках Полісся випікають з тіста «пташечок». Дівчинку імпровізовано назвали тимчасово «Птася», а відтак «Патя». «Як приїхав на Великодні канікули з Холма Михайло Косач, то вони з Лесею вибрали сестричці ім’я Ізидора, щоб вона була колись, як виросте, «донна Ізидора», – згадувала Ольга Косач-Кривинюк.
Завжди погідна духом, оптимістично налаштована Ізидора Косач-Борисова наприкінці свого життя писала, що було воно у неї цікаве, барвисте, багате на зустрічі з оригінальними людьми і, попри всі удари долі, – щасливе: «То моє щастя, що я вродилася Косачівною».
Творча атмосфера і любов родини, казкова поліська природа справили вирішальний вплив на формування особистости дівчинки. Близьке й тривале спілкування з матір’ю та старшою на 17 років сестрою Лесею сприяли тому, що Ізидора з дитинства любила літературу, багато читала. Як і більшість Косачівських дітей, вона отримала ґрунтовну домашню освіту, вивчала іноземні мови, займалася музикою.
У 1905 році, після закінчення Фундуклеївської жіночої гімназії у Києві, Ізидора вступила на Стебутівські Вищі жіночі сільськогосподарські курси у Петербурзі, але вже у першому семестрі захворіла та повернулася до Києва. За порадою Лесі Українки Ізидора вступила до Київського політехнічного інституту, де здобула вищу освіту. Після навчання працювала районним агрономом у земстві на Київщині, потім у Кишиневі в галузі виноградарства. Одружилася з ученим-агрономом Юрієм Борисовим. Подружжя мало єдину доньку Ольгу. Родинне життя Ізидори виявилося гармонійно-щасливим, незважаючи на зовнішні умови, які згодом розлучили подружжя.
Після того, як в Україні закріпилася більшовицька влада, Ізидора жила в Києві і працювала в науково-дослідних установах у галузі фізіології рослин; також викладала у вищих школах, зокрема у Сільськогосподарському інституті у Білій Церкві. Опублікувала ряд праць з фізіології рослин.
У 1930-х роках Ізидорі, як, до слова, і старшій сестрі Ользі Косач-Кривинюк, довелося зазнати тяжких випробувань. Її чоловікові Юрію Борисову влада інкримінувала участь в антидержавних організаціях, за що він, учасник Першої світової війни, змушений був відбути трирічне адмінзаслання у Вологодській области. Вдруге його арештували у березні 1938 року, коли дружин, після ув’язнення у Лук’янівській в’язниці за надуманим звинуваченням в участі у контреволюційній агітації вже перебувала в засланні у сумновідомому «Онєглазі», де мала відбути 8 років покарання на лісоповалі.
У 1939 році делегація радянських письменників разом із наркомом освіти відвідала Ольгу Кобилянську в Чернівцях. Письменники, звісно, поцікавилися долею сестер Лесі Українки. Відтак доля Ізидори, яка поневірялася у концтаборі, не могла лишитися поза увагою уряду. Сам Микита Хрущов обіцяв переглянути справу наймолодшої сестри Лесі Українки. Цього ж року її реабілітували, і вона повернулася до Києва. Неодноразово Ізидора Петрівна казала, що Лесине ім’я врятувало їй життя, бо звільнили її з табору тільки тому, що вона сестра Лесі Українки.
Втративши чоловіка й відбувши більше двох років ув’язнення, Ізидора в серпні 1943 року наважилася покинути рідну Україну, бо відчула себе чужинкою на рідній землі. Протягом наступного року вона разом з донькою та онуками перебувала в місті Криниця (Польща), звідки й виїхали до табору Ді-Пі біля Відня, а згодом перебралися в «Сомме Касерне» в Авґсбурзі. Тут Ізидорі випало пережити ще одну особисту трагедію: 11 листопада 1945 року в таборі померла її сестра Ольга Косач-Кривинюк.
Перейшовши усі митарства нелегкої долі біженки з рідного краю, у грудні 1949 року Ізидора емігрувала до США, де й прожила наступні 30 років. Оселившись із донькою та її родиною у містечку Піскатавей, жила випадковими заробітками посудомийниці, вишивала для української крамниці у Філадельфії подушки і серветки. Водночас Ізидора Петрівна невтомно клопоталася збором коштів для видання книги Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости», над якою її сестра працювала майже 10 років. Всі свої сили до останку вона поклала на те, щоб оприлюднити фундаментальну працю сестри, цінуючи її за достовірність та сумлінність опрацювання матеріалів. Мріяла, щоб ця книга потрапила на батьківщину. В Україну книгу було заборонено ввозити, тому вона стала доступною читачам лише через два десятиліття. Літературна й наукова праця Ізидори Косач-Борисової була належно оцінена Українською вільною академією наук, яка у 1972 році надала їй звання членкині-кореспондентки.
Померла Ізидора Косач-Борисова 12 квітня 1980 року в місті Піскатавей штату Нью-Джерсі, похована на українському цвинтарі Бавнд-Брук. До кінця вона була активною в громадському житті, подорожувала, читала лекції про своїх відомих родичів і знайомих, берегла пам’ять про минуле. Її поважали не лише за приналежність до заслуженого перед Україною роду, а й як непересічну, талановиту людину.
У музеї родини Косачів-Драгоманових зберігаються унікальні експонати - речі з особистого архіву Ізидори Косач-Борисової, зокрема фрагмент вишивки, виконаної нею власноруч, та старовинний кролевецький рушник. Ці безцінні реліквії були передані до музею відомою дослідницею родини Косачів-Драгоманових Тамарою Скрипкою.
Матеріал підготувала старша наукова співробітниця музею родини Косачів-Драгоманових Юлія Петренко
