Галина Кучинська – людина, яка полишила роботу бухгалтерки заради української пісні. Її життя доводить: якщо серце кличе до музики, жодні обставини не зупинять. Від паперів із цифрами вона дійшла до сцени, а тепер очолює зразковий фольклорний ансамбль "Мальва" і народний вокальний ансамбль "Віра". Ми поговорили про її дитинство, родину, шлях до мрії та любов до української культури.
Дитинство, наповнене піснею й традиціями
Галина народилася в селі Радулин Баранівського району (нині Звягельський – прим. ред.) Житомирської області. Дитинство в селі було простим: пасли гусей, вигадували різні ігри й розваги. Але особливе місце в її серці займала пісня. "Любов до неї мені прищепили батьки, а до обрядів – бабуся Любочка, – згадує жінка. – Вона брала мене за руку і вела на весілля, вечорину (проводи в армію) чи похорони, а я, маленька Галинка, спостерігала й запам’ятовувала традиції".
Родина Галини Оксенівни була інтелігентною. Мати працювала вчителькою молодших класів у Радулинській восьмирічній школі, а батько – зоотехніком. "Людина дуже стримана, толерантна й освічена", – з гордістю каже про батька пані Галина.
Перші мрії та становлення
З раннього дитинства кумиром дівчинки була Софія Ротару. "Я дивилася, як вона гарно співала. Вона просто заворожувала своїм співом і в українському вбранні. Це настільки мене приваблювало, що я хотіла бути артисткою перш за все, – пригадує Галина Оксенівна. – У школі я навіть написала твір про те, що моя мрія стати артисткою, але вона, на жаль, ніколи не здійсниться. На це вчителька української мови сказала, що мій висновок є неправильним, я маю вірити й мріяти".
У школі їй більше давалися гуманітарні предмети. "На жаль, математика – це не моя подруга. Я інколи плакала, не могла розв'язати задачу. Казала: Господи Боже, краще б у мене забрав голос, аби я вміла оце тут лузати ці синуси, косинуси і так далі", – зізнається пані Галина. Попри це, після закінчення школи, за порадою батьків, дівчина вступила до Житомирського технікуму землевпорядкування на бухгалтера.
Проте пісня не відпускала. У технікумі Галина долучилася до ансамблю "Барвінок", де здобула перші вокальні навички під керівництвом заслуженого працівника культури України Юрія Лагасюка. "Репетиції, концерти, конкурси – ми навіть виступали в Москві на ВДНГ (виставці досягнень народного господарства)", – згадує жінка. Саме там її талант почав розкриватися на повну.
Після технікуму Галина влаштувалася у Звягелі на міжрайонну базу матеріально-технічного забезпечення операторкою обчислювальних машин. Але душа прагнула іншого. Дівчата з гуртожитку покликали її до хорової групи народного ансамблю пісні й танцю "Полісся". "Керівник, заслужений працівник культури України Михайло Артемюк прослухав мене й одразу записав до колективу", – розповідає вона. – На запитання, в якій партії співала в "Барвінку", я відповіла, що в альтах. Він сказав: "У нас поповниш партію сопрано. Он, поглянь, які у нас альти!" На мене доброзичливо дивилися жінки пишних форм і надто низьким тембром голосу підтримували свого керівника".
Часті відрядження на концерти дратували керівництво, тож коли у відділі культури звільнилася посада бухгалтерки, Галина перейшла туди без вагань. Це був січень 1986 року. "Відпрошувалася з роботи, але бігла через коридор на репетиції в ансамбль "Полісся", в якому співала понад 30 років", – каже вона усміхаючись.
Згодом за рекомендацією Михайла Артемюка Галина приєдналася до ансамблю української народної пісні під керівництвом Віри Матвійчук. Цей колектив став для неї новою сходинкою до мрії.
Весілля в складні часи
У 1991 році, в час розпаду Радянського Союзу й тотального дефіциту, Галина одружилася з Віктором. Про весілля жінка з усмішкою пригадує: "Ми ніде не могли купити білі туфлі. От ніде. Дістали сірі босоніжки, які я підмалювала у білий колір. Весільну сукню купували у Львові на ринку". Весілля відбулося традиційно – у шалаші.
"Я дуже хотіла, щоб на моєму весіллі була така ж гарна погода, як у подружки Люди, яка одружилась теж 25 травня, але декілька років раніше. Тоді було спекотно й гарно. І от настає моє 25 число, а на вулиці – страшенний холод, такий, що весь весільний поїзд молодого приїжджає у куртках і шапках. Але знаєте, хоч надворі було холодно, а мені на той час – гаряче, адже я була наречена".
Весілля супроводжувалося українськими обрядами. "Запрошувала на коровай і на весілля молода з дружками, заходячи майже у кожну хату. Скільки пам’ятаю себе – молода завжди була у вінку і стрічках. Також вибирали чотирьох коровайниць, славних жінок у селі, які були авторитетними, мудрими, гарними дружинами та господинями. Цих жінок запрошувала мати, щоб вони очолили основне виготовлення короваю та пекли парові калачі. І це все відбувалося в традиції з відповідними піснями та Божим благословенням. Роль дружок теж була важливою: виготовляли квітки, плели з барвінку, вівса та калини вінки на коровай і співали обрядових весільних пісень", – розповідає пані Галина.
Від бухгалтерії до народної пісні
Після одруження та народження доньки Тетяни життя Галини Кучинської продовжувало балансувати між бухгалтерською роботою і творчістю. Працюючи у відділі культури, вона не лише вела облік, а й ходила на репетиції ансамблю "Полісся".
"Ви одружилися, працюєте в культурі, але ж бухгалтеркою. Чи не хотілося змінити цю технічну професію на щось ближче до душі?" – запитую я. Галина задумалася. "Трішечки хотілося, – відповідає. – Коли ми почали виступати з "Поліссям", це був такий потужний обсяг роботи – відділ культури, Палац культури. Дотичність до творчості найталановитіших людей цих закладів, від яких наповнюєшся. Я розуміла, що в душі відбувається щось більше".
Жінка згадує, як любов до творчості переростала хобі. "Це вже було не просто дозвілля – прийти поспівати. Я відчувала щось глибше, духовне. Я справно вела бухгалтерію, але душа тягнулася до іншого".
Навіть коли народилася донька, Галина не могла зупинитися. "Пам’ятаю, Тані три рочки, дощ на вулиці, а я веду її з собою на репетицію. Концертмейстер ансамблю "Полісся" Микола Куркач казав: "Господи, дощ такий, можна було б не йти сьогодні й дитину не тягнути". А я все одно йшла. Своїм вихованцям з ансамблю "Мальва" завжди казала: дощ, сніг, град, повінь, війна – а ми йдемо на репетицію! Тоді я не знала, що ці слова стануть пророчими".
Життя кидало Галині Кучинській нові виклики. Реорганізації, оптимізації – ці слова завжди супроводжували її кар’єру. "Коли мені було 13, тато приходив з роботи й казав: "От знову на правлінні оголосили про об’єднання колгоспів – Зелений Гай, Радулин, Хижівка. А потім – роз’єднання. Таке було завжди, є і буде – тільки терміни змінилися "реорганізація", "оптимізація…", – каже вона.
Одного разу настав момент, коли відділ культури вирішив відокремити фінансування музичної школи. "Так я стала працювати у музичній школі. Щоразу, йдучи до директорки Лілії Полтавченко підписати документацію, мій погляд мимоволі зупинявся на стенді з фото, інформацією про конкурси, успіхи дітей музичної школи. Якось я побачила оголошення про набір абітурієнтів до Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету. Я подумала: "Галино Оксенівно, якщо не скористаєшся шансом, пошкодуєш".
Шлях до мрії
У 2004-му у 37 років, після народження сина Олександра, Галина вступила до Інституту мистецтв РДГУ. "Мама сказала: "Поганяй на Рівне, поки ми з татом живі. Я дитину догляну". Поїхала на консультацію. Заходжу – дівчата в народному вбранні біжать до зали. Мене зустрічає вродливий чоловік з вусами, одягнений у вишиванку та чорний костюм. "Добрий день, ви до нас?" – привітно питає. Кажу: "Хочу вступати і проконсультуватися". Роман Дзвінка, завідувач кафедри фольклору, запросив на творчий звіт кафедри. Я сіла в залі, а коли колективи вийшли – з гармошкою, бубном, співом – у мене всередині все схололо. Це було рідне, особливе. Кожна клітиночка мого єства вбирала народні музично-пісенні вібрації".
Галина успішно склала іспити й пройшла творчий конкурс. Але того ж року, на День учителя, помер батько. "Інсульт. Це було різко, неочікувано. Думала кидати інститут. Моя мама – сильна, мудра жінка, до речі, їй зараз 93, має залізний стрижень – сказала: "Ніяких кидань, продовжуй вчитися!" Підтримав мене і чоловік, який вимушений був полишити свою улюблену професію вчителя задля фінансової підтримки сім’ї. А я продовжувала працювати в Палаці шкільної молоді (нині КЗ "Центр позашкільної освіти" – прим. ред.) керівником гуртка автентичного співу, де створено фольклорний ансамбль "Мальва", та в Палаці культури педагогом-репетитором ансамблю "Ордана".
Так Галина Кучинська отримала диплом артистки фольклорного колективу, викладачки та керівниці ансамблю. Мрія дитинства почала здійснюватися.
Улюблена справа життя
Колектив "Віра" заснувала наставниця Галини, заслужена працівниця культури України Віра Матвійчук. У 1989 році він брав участь у ІІ Міжнародному фестивалі фольклору у Києві, а також багатьох концертах і звітах народних колективів, як-от "Звітує Житомирщина", що відбувся у Палаці "Україна".
"Колектив зменшувався з різних причин, але найвідданіші лишилися", – розповідає Галина. Назва символізує традицію, що не згасає. Тріо "Віра" у складі Віри Матвійчук, Ірини Антипчук і Галини Кучинської виступало на передачі Оксани Пекун "Фольк music" і здобуло визнання.
Пізніше, у 2017 році, колектив оновився: долучилися колишні вихованки Віри Юріївни та Галини Оксенівни – Ганна Зінченко, Людмила Пугач, Надія Горблюк, Марія Дудник, Ілона Ющенко, Анастасія Гальчук.
Перший виступ ансамблю під назвою "Віночок українських народних пісень" (Попурі) здивував усіх.
Згодом опікуватись ансамблем "Віра" доручили Галині Кучинській: "Мені радили взяти "Полісся", але я фольклористка, а не хормейстерка, тому відмовилася. Тоді ансамбль мені довірила моя наставниця та порадниця Віра Юріївна – її душа в цьому колективі".
Склад ансамблю поповнювався поступово. Пані Галина розповідає: "Наталія Бондарчук побачила нас на сцені й сказала: "Хочу співати з ними!" Юлію Марчевську, на той час вчительку музичного мистецтва, й Тетяну Нюкало, учасницю народного ансамблю "Полісся", запросила я. Пізніше до нашого колективу долучилися Сергій Сербін, Олена Дяченко, Катерина Бойко, Катерина Романюк. На жаль, життя вносить у долю кожного свої корективи, і люди обирають пріоритети.
Нині "Віра" – сталий колектив, у складі якого є люди різних професій. Людмила Пугач закінчила музичну школу, має педагогічну освіту, її чарівливий голосочок звучав ще у першому складі майбутнього ансамблю "Ордана". Наталія Бондарчук – дуже цілеспрямована, наполеглива, і це не дивно, адже вона з історичного краю – з Чигирина. Тетяна Нюкало – наша дизайнерка з пошиття народного вбрання, завжди несе позитив та гумор. Ганнуся Зінченко (саме Ганнуся, бо співала у першому складі ансамблю "Мальва", а також в ансамблі "Ордана") має дар гармонійно відчувати музику, наша філологиня. Марія Дудник теж співала в "Ордані", моя колега-фольклористка, вона ж і етнодизайнерка, майстриня з виготовлення віночків.
Радіємо, що ансамбль поповнився новими учасницями – Юлія Капало, Тетяна Сергійчук, Галина Терещук. "Віра" – колектив, який живе завдяки ентузіазму й любові учасниць до пісні й творчості".
Насамкінець
"Про що мрієте зараз?" – запитую я. "Про здоров’я та спокій. Але зупинитися не можу – справа тримає, – відповідає пані Галина. – Мрія здійснилася: я працюю, несу пісню в життя, очолюю два колективи, традиція живе в моїх вихованцях. Я артистка – місцева, але артистка", – сміється.
Її любов до народної пісні, вірність традиціям і шалена відданість справі – це нитка, що з’єднує цілі покоління. Від бабусі Люби до ансамблів "Мальва" й "Віра" – Галина Кучинська шанує та популяризує українську культуру все життя. І її пісня лунатиме ще довго!
Фото авторки, з особистого архіву Галини Кучинської та Аліни Демченко
