24-річний військовослужбовець Національної гвардії України Владислав Мастрюков загинув влітку 2025 року під час ворожого обстрілу на Донеччині, рятуючи життя побратима. Його дружина Вікторія створила петицію про посмертне присвоєння йому звання Герой України. Владислав ні на секунду не сумнівався у тому, щоб служити народу України – адже це була його принципова позиція.
"З перших днів свого життя був справедливою людиною та патріотом своєї країни. Завжди захищав своїх друзів, рідних та близьких, не боявся труднощів та перешкод на своєму шляху, мав тверду позицію щодо пріоритетів.
З перших днів повномасштабного вторгнення, у свої 24 роки, без жодних вагань став до лав добровольчого батальйону територіальної оборони на Київщині, щоб боронити і захищати рідне місто, свою сім’ю, нас з Вами.
Однак дивлячись на те, що ворог невпинно займає все нові і нові позиції, знищує населені пункти, спалює цілі міста, гинуть люди, діти – твердо вирішив йти на фронт. Адже по іншому не міг. Він там сказав, що там буде потрібніший, адже його країна, його земля потребує його захисту.
Владислав народився 11 лютого 1998 року в м. Бахмач Чернігівської області, у сім’ї священника. Навчався у місцевій школі № 5, а після закінчення школи вступив у Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, здобувши освіту педагога фізичної культури і спорту…але так і не вдалося втілити отримані знання в життя, велика війна внесла свої корективи….
Владислав пішов добровільно, з вірою в Перемогу та свою країну за покликом серця.
І з січня 2025 року Владислав — військовослужбовець ВЧ 3018 Національної Гвардії України. Ми так гордились тобою…наш герою, твоєю твердою непорушною позицією, твоєю вірою у Перемогу та відданістю державі.
В червні 2025 року під час ворожого обстрілу на Донеччині отримав контузію, лікувався. Та маючи тверду позицію, за декілька тижнів знову повернувся до побратимів в саме пекло.
Тоді він зберіг своє життя...Але, повернувшись — вже ні, тієї злощасної ночі, окупант нищівно атакував наші позиції КАБами.
Рятуючи життя побратиму, закривши його собою, сам не врятувався….загинув одразу... Твоє серце перестало битися там в самісінькому пеклі….
До останнього подиху гідно боронився за нашу волю, наші життя, свою рідну землю, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій.
Друзі, рідні, українці щиро Вас прошу — давайте подякуємо йому за це, підписавши петицію.
Для Вас це чергова спроба довести вдячність, а для нашої сім’ї – це справа життя!
Єдине, що у нас залишилось – це пам’ять про нашого сина, чоловіка, справжнього героя.
Слава Україні! Героям Слава!", – повідомляє дружина.
