Перемога у війні кується не лише на фронті. Вона гартується в тилу – у свідомості та навичках тих, хто завтра стане опорою країни. Цей дух не народжується з повітря. Його випалюють реальністю ті, хто бачив пекло на власні очі. У кожній війні перемога залежить не тільки від сили зброї, а здебільшого від навичок та віри в себе.
Борис Басс, якому зараз 26 років, пройшов неймовірно складний шлях. Коли почалося повномасштабне вторгнення, майор Борис Басс був у Нідерландах. Але не на відпочинку – він проходив реабілітацію після важкого поранення, якого зазнав у 2021 році. Здавалося б, варто було завершити курс, відновити сили, та Борис зробив інакше. Він, за його власними словами, "просто благополучно звідти втік".
Причина була проста і залізна, як військова дисципліна: його дружина залишалася в Краматорську, зовсім близько до лінії фронту, а в країні розгорталася велика війна. Сидіти за кордоном, навіть заради власного здоров'я, він не міг. Він хотів бути корисним.
Цей вчинок – ключ до розуміння особистості Бориса Басса, ініціатора освітнього проєкту. Він не перший у 54 окремому розвідувальному батальйоні імені Михайла Тиші, хто почав це робити; така практика активно впроваджується серед військовослужбовців. Багато його побратимів, які мають бойовий досвід, поділяють думку, що ділитися знаннями та виховувати свідоме покоління – це важлива частина їхньої місії в тилу. Саме тому він хоче навчати школярів та курсантів базових військових навичок.
І це не просто гурток – це місія, народжена з болю, досвіду та величезного бажання збудувати гідне майбутнє для України.
Військовий шлях Бориса розпочався у 2016 році зі вступу до академії. У 2020 він випустився молодим офіцером та розпочав службу у 54 окремому розвідувальному батальйоні імені Михайла Тиші, а вже у 2021 – зазнав поранення. Після втечі з реабілітації він одразу повернувся у стрій. Почалася робота з мобілізованими – тими, хто щойно взяв до рук зброю. Борис займався їхньою підготовкою та перепідготовкою.
Коли почалися запеклі бої за Бахмут, він разом зі своїм підрозділом виїжджав на допомогу. Потім був майже рік на полігоні, де готував розвідників для бригад, що створювалися для контрнаступу.
"Це був рік постійного повторення, – згадує Борис. – Ти розповідаєш, по суті, одне й те саме. Розвитку мало". Душа прагнула більшого. Він попросився на іншу роботу і незабаром очолив дві групи для виконання розвідувальних завдань на кордоні. За пів року такої служби набрався нового досвіду, зокрема опанував FPV-дрони.
Наступним етапом стала робота начальником курсу в академії. Саме тут, борючись із застарілими методиками навчання, він зіткнувся з тривожним відкриттям: курсанти, вчорашні школярі, приходили з абсолютно нульовими базовими знаннями. Вони не мали навичок, які в умовах війни мають бути у кожного.
Саме тоді народилася ідея, яка змінила все. Якщо система не дає цих знань у школі – він дасть їх сам.
Борис вирішив створити оновлений курс військового вишколу для шкіл. Почав з Одеської області, але там, за його словами, "не знайшов потрібних людей". Проте в Рівненській області ініціативу сприйняли краще, і там уже є успішні кейси. Тепер мета – Звягельський район.
Перший крок уже зроблено: проведено навчання для курсантів місцевого військового ліцею. На це заняття Борис залучив своїх колег-інструкторів, адже дітей було багато, а уваги потребував кожен.
Хоча ініціатор і головний лектор – саме Борис, він завжди готовий працювати в команді. Та зазвичай він може провести урок і сам, адже його знання охоплюють усе необхідне: тактичну медицину, поводження зі зброєю, керування дронами та інші ази, які в наш час мають стати нормою для кожного.
Ці заняття – це не сухі лекції, а живий досвід, переданий з перших вуст. Коли підліток не просто чує про автомат, а бачить його, вчить базові правила поводження – це кардинально змінює сприйняття.
Особливий акцент робиться на тактичній медицині. Уже не раз доведено, що навички зупинення кровотечі чи надання першої допомоги можуть врятувати життя не лише на фронті, а й у цивільному житті – під час аварії чи ракетного обстрілу. Це знання, які мають стати такими ж базовими, як уміння читати й писати.
"Ми не агітуємо всіх іти до війська, – пояснює Борис. – Ми даємо зрозуміти, що таке армія, і чи є там для тебе місце. І завжди кажемо дівчатам, яких у військових навчальних закладах стає все більше: армія – це не лише штурмовик. Це зв'язок, медицина, логістика – сталеві гвинтики величезної машини перемоги. І перш ніж обрати спеціальність, з якою пов’яжете своє майбутнє, ви маєте все про неї знати. І розуміти, чи в змозі ви будете виконувати усі поставлені завдання".
Історія Бориса Басса – це приклад неймовірної сили духу. Людина, яка могла б скаржитись на долю після поранення, знайшла в собі сили не просто повернутися, а й будувати майбутнє.
Тому зараз вкрай важливо, щоб керівники громад, директори шкіл та ліцеїв Звягельського району відгукнулися на цю ініціативу. Запросіть цих хлопців до себе. Дайте їм змогу поділитися своїми знаннями з вашими дітьми.
Це не просто урок "Захисту України" – це інвестиція в безпеку та свідомість нового покоління, яке не боїться викликів і готове будувати сильну й захищену країну.
Пресслужба РВА
